read-books.club » Сучасна проза » Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя 📚 - Українською

Читати книгу - "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя" автора Яцек Денель. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 61
Перейти на сторінку:
опасисту maja, а та однією рукою гладить сиві пасма на його спині, а другою дістає ніж, аби позбавити його гаманця.

Віслюк у напівзруйнованій стайні: «Моє королівство». Ні, це кепське.

Коваль, який кує кайдани, що заплутують йому ноги й ростуть щоразу довші й довші, кільце за кільцем: «Працьовитий».

Або maja з писком свиноматки і дідуган із животом, що вилазить із штанів, і спітнілою шиєю, який вдивляється в неї: «В її очах любов!». Добра назва? Придумаю кращу.

Я працюю над цими ґравюрами день у день. Усе обмірковую, від розстановки сірого та чорного й аж до найменших рисок шрафірування у глибокій тіні. Просто я ніколи не сідаю за стіл із мідною пластинкою в одній руці і з різцем — у другій. Мені це ні для чого не потрібно, достатньо, що я бачу кожну з цих композицій, коли отак, вихилившись у вікно, намагаюся не помічати запаху паленої цегли і міркую про білу пляму або тінь, відірваний від цього дому, від саду, від хтивого дідугана, бодай у цьому невеличкому діапазоні — вільний.


розповідає Маріано

Із дідусем ніколи не сумно. Він не примушує мене читати. Розповідає про знамениті бої биків із часів, коли він був іще молодий і всі дівчата його любили. Ми ходимо разом на полювання і він вчить мене стріляти — каже, що в мене його око і що хоча він тепер не такий влучний, як колись, незабаром навчить мене цього і знову Ґойя буде першим стрільцем Мадрида.

Іноді ми ходимо по саду і сміємося з тата, але дідусь заборонив мені повторювати це іншим, особливо у присутності тата, тому я й не повторюю; але коли ми їдемо на село, завжди багато сміху.

Мені б хотілося, щоб дідусь був моїм татом, а тато кимось чужим, кого минаєш на площі й думаєш: який сумний чоловік, такого краще добити, щоб він довше не мучився.


розповідає Франсиско

Цього разу було близько. Доктор Арріета за вуха витягнув мене з липкого місива, в яке я занурювався. Лихоманка в жовтих шатах, зате з чорною блювотою, й одразу ж за лихоманкою стоїть її стара знайома, кирпата свашка. Збирайся, дідугане, казав я собі, не побрикаєш ти вже в цьому падолі сліз, жодної лінії не виведеш, жодного артишока не посадиш. Але мене вилікували. Я лежав у ліжку, загорнутий у сурдут, під моєю червоною ковдрою, бо ще мить тому дрижав від холоду, а тепер обливався сьомими потами й казав собі: годі. Я присягнувся, що як тільки одужаю, то візьму ноги в руки і виїду якнайдалі з цієї проклятої частини світу.

У лихоманці я ще раз побачив усе, що промайнуло перед моїми очима в останні роки, і навіть те, чого не бачив: розрубані тіла, голодні демони, засуджених, що гниють у землі в підвалах інквізиції… я був за крок від того, щоб сидіти разом із ними, закутий у залізні обручі, здаля від усього, що я люблю, третього дива не буде.

Коли я малював дар вдячності для доктора і, дивлячись у дзеркало, уявляв собі, як могло виглядати моє обличчя, роз’їдене лихоманкою, і коли я змішував на палітрі фарби, намагаючись знайти відповідний відтінок землистої блідості, під моїми вікнами якраз вели на шибеницю лібералів; в інший день я прочинив віконницю, бо потребував більше світла для роботи, й побачив, як унизу знову марширують французи, вислані для придушення повстання дель Р’еґо. Леокадія вся на нервах, бо старший син, тринадцятирічний, зв’язався з бунтівниками — зрештою, що йому ще було робити? Учні та студенти й так не можуть ходити на лекції, якщо не отримають свідоцтво антиліберальної моральності. Якісь дурні вирвали з мурів таблицю із викарбуваними статтями конституції й побили її на друзки, а на вулицях начебто співають: «Хай живуть знущання, віват кайданам, смерть народу, віват королю Фернандо!». Король, який нещодавно був змушений до втечі з Мадрида, повернувся й одразу почав надавати нові титули: Маркіза Лояльності, Маркіза Вірності, Маркіза Стабільності. Начебто його привезли у тріумфальному ридвані, який волочили двадцять чотири молоді чоловіки — відтоді тягання людей іспанськими вулицями ввійшло в моду. Начебто дель Р’еґо не розстріляли: його посадили до кошика, одягли зелену шапку, тягли вулицями за віслючим задом і, врешті, випустили йому нутрощі. Ель Емпесінадо, кастильський забіяка, гроза французьких полків, якого я нещодавно малював у цеглястій куртці із золотими позументами, щирий вусань, був зачиненій у залізній клітці в Роа — коли його вели на шибеницю, він намагався виборсатись, але спіткнувся об край смертельної сорочки і впав на землю. Його так довго тягли за шию, аж він віддав Богові душу. По домах ходять банди, які нищать усі нелеґальні книжки — чи то французькі, чи то надруковані під час дії конституції. Що в цьому дивного, якщо король із братом і дядьком, сидячи у неволі в замку Талейрана, до бібліотеки ходили начебто тільки для того, щоб вишукувати непристойності і видирати їх із обкладинок або різати ножами; коли вони взялися палити Вольтера та Руссо, то мало не пустили з димом цілу бібліотеку; замість читати, вони воліли молитися й вишивати у каплиці покров Богородиці — не дивно, що тепер у них такі помічнички. На превелике щастя, все варте уваги ми забрали на Мансанарес, а в Мадриді залишили саме занудство. Кому б захотілося виносити це й палити? Ну, але якщо можна за це стати маркізом? Інші заснували таємне товариство Ангела Знищення і переслідують кожного, хто має, мав або міг би мати неблагонадійні погляди. Леокадія бачила, як на ринку якомусь чоловіку обірвали бакенбарди й вуса за те, що він мав жовту носову хустинку — його вели потім, закривавленого, з коров’ячим дзвіночком на шиї; іншу жінку за носіння жовтої стрічки роздягли догола й вимастили у смолі та пір’ї. Вчителя Ріполло повісили за те, що він не ходив на недільну службу; під шибеницею встановили бочку з вогнем для нагадування старих добрих часів, коли спалювали на вогні. Я намагаюся про це не думати, намагаюся стежити

1 ... 26 27 28 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя"