Читати книгу - "Нестяма"

Хам же Батий, легко після такого погрому захопивши Київ, у подяку за нього погодився возвеличити Боголюб-ського.

— Бо тіко він, — вирішив татаро-монгольський хам, — створить царство, яке буде повністю татаро-підмонголь-ське.

— Яким образом? — здивувалися хаменята.

— Таким, шо всі бояри з воєводами будуть із наших улусів.

— Як він погодиться?

— Дуже просто, бо він по крові вже наш.

Батий бо був зацікавлений у повстанні Московської орди під пануванням кревного половця. Тому Андрій Бо-голюбський, прикриваючись таким патронатом, безборонно шлюбить за це Кучінську доньку Уліту й геть законно успадковує Кучінські болота, історичний центр тієї твані, влучно поіменованої Москвою. Хто не погодиться з такою етимологією, нехай спершу відповість на просте історичне запитання: «А чому це столиця буцім-то слов’янської держави нарікається не слов’янським топонімом? Не кажучи вже про однойменний гідронім річки-Москви?»

Да, не люблять теперішні московіти такої простої правди...

Однак і тогочасні войовничі місцеві чистокровні мос-ковіти не були вдоволені полукровкою Боголюбським:

— Він, син степів, а присвоїв собі їхні гідроніми й етноніми!

І почали потихеньку ремствувати. Тут треба пригадати й Кучок, які поступилися тванями та болотами молодому зайді, навіть не програвши їх у карти, а той хоче захопити усі державні пріоритети, хоче із князі в грязі. Але чомусь зволікає та й зволікає.

А з іншого боку ним були не дуже вдоволені ординці:

— Бо він і для нас теж не є чистокровним татариномонголом, а теж лише наполовину полукровком...

А це було кепсько для заснування татаро-монгольської столиці великого нового ханства (царства). Тож непогано би і його замінить на свого чистокровного улуса.

Вони тихцем підбурювали родичів Кучмівських, під-калдикуючи, що це їм по праву належать столичні терени, бо, буцімто її засновник Юрій Долгорукий по-простому підпоїв старого їхнього Кучку, й тому хитро виграв Москву в кості (а не карти, як свідчать літописи, бо карт тоді ще на світових історичних політичних теренах не було).

Ті, справедливо міркуючи, що коли Андрій Боголюб-ський досягне свої царственної мети й воцариться, «то вже потім Москву ніякими картами чи кістками назад не одіграєш, ні навіть у шахмати — бо це вже буде не твань, а повноцінна імперія».

І от вони всі, найближчі його родичі у кількості двадцятьох душ чоловіків (купно й з жінками), у башті села Бого-любово вночі підступаються під важкі двері його палат. Їх бо обурило: він щось запідозрив і став маніакально забобонний, і замикається у баштах веж. Тоді вони, пускаючи поперед себе дружину царську Уліту Кучку, проникають під нічні двері його.

— Впусти мене, любчику, — ніжно шепоче Уліта в замкову шпарину, — я бо прийшла тебе сексуально провідати...

Той, зрадівши од такої радості, одімкнув її, однак замість любощів побачив усю свою рідню, озброєну лютими мечами. Вдираються й по-звірячому довго рубають його, колючи, і, вирішивши, що справу зроблено, спокійно виходять на подвір’я.

Так ні! Цей недобиток і собі, виявляється, повзе туди подихати свіжим повітрям.

— Ох ти ж сука, тобі було мало?

Це їх розсердило до такої міри, що вони його дошма-тували аж так, що одрубали навіть праву руку, якою він марно затулявся од лез. А труп заборонили людям поховати. Дозволивши, правда, собакам догризти його, що потім науково засвідчив наш славний академік Герасимов, котрий реставрував тіло по кістках. Як то кажуть, де народився, там і помер.

Ікону святопрестольну Вишгородської Божої Богоматері вони забрали собі (тепер уже по-новому переіме-новану на Володимирську), отож вона, вкрадена з Києва, стала найбільшою їхньою державною святинею. А під одрубану правицю позбирали докупи всі навколишні залякані собакоїдством фінські села і вєсі й отак постало нарешті царство, з дозволу Батия поіменоване Московською ордою. Через цю руку й і вважається, що Андрій Боголюбський є першим московським (хоч і не номіно-ваним) російським царем, і саме його мощам вклонялися всі наступні монархи (а не праху Юрія Довгорукого, як би було належало, бо тоді б воцарилася київська зверхність). Но й тут є гарні перспективи, бо київський храм

Спаса-на-Берестові, де покояться його рештки, перейшов під руку московського патріархату й, можливо, буде перевезений до північної столиці, яку він колись необачно зо п’яну започаткував.

Ну, хто в це не повірив, то нехай пригадає, як Гітлер під-ступився під самісіньку Москву. І що? Сталін (а він був за своєю неповною середньою освітою семінаристом) раптом пригадав:

— Ми ж іще не розкуркулили забуту атеїстами ікону святопрестольну Вишгородсько-Володимирської Божої Богоматері?

— Розкуркулимо! — була відповідь.

— Ні в коїм разі!

Й узяв її та й обніс навколо Москви, й німецько-германська навала одкотилася.

Те ж саме зробив і Єльцин. Коли почалися гекачепівські невпинні смути, то він теж обніс нею їх, і воцарився. Той діяв за здалегідь попереднім планом, бо коли ще був партійним удільним князьком в Єкатеринбурзі, то наказав знищити упень будинок, де розстріляли останнього російського царя Миколу ІІ зі всією сім’єю законних нащадків. А сталося це 17 липня — точнісінько на знаменний день, коли святкуються святці кого? Та ж Андрія Боголюбсько-го, найпершого фактичного царя.

Отак! Саме така була подальша доля Андрія Боголюб-ського? За всі його вищезгадані подвиги московський патріархат причислив його до рівноапостольського лику святих,