Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

Більшість із нас неправильно припускає, що догоджан­ня свідчить про щедрість. Але, замислившись над цим, виявляємо, що повсякчасне намагання прислужитися всім — акт зовсім не безкорисний. Насправді це доволі егоїстичний вчинок. Він передбачає, що всі переймаються кожним вашим рухом. Це також дозволяє припустити, що ви маєте владу над тим, як хто почувається.

Якщо ви весь час робите щось задля втіхи інших, однак подяки за такі зусилля непомітно, то невдовзі прийде обурення. Почнуть виникати думки, як-от: «Я так багато роблю для вас, а ви для мене — нічого», і врешті-­решт стосунки будуть зіпсовані.

ДОГОДЖАННЯ ШКІДЛИВЕ ДЛЯ стосунків

Анжела не намагалася потрафляти усім, а лише чоловікам, із якими зустрічалася. Якщо вона була на побаченні з тим, хто казав, що йому до вподоби жінки з почуттям гумору, то Анжела жартувала більше, ніж зазвичай. На рандеву з чоловіком, який повідомив про прихильність до спонтанних дам, жінка розповідала усе про несподівану подорож до Франції минулого літа. Але якщо на побаченні інший кавалер казав, що його цікавлять розумні жінки, Анжела ділилася розповіддю про ту саму подорож до Франції, однак цього разу мотивувала пригоду інтересом до живопису.

Вона робила усе можливе, щоб бути привабливішою в очах того, з ким зустрічається. Анжелі здавалося, що варто лише промовити декілька приємних для слуху її візаві речей, і її неодмінно запросять на друге побачення. Вона не замислювалася про довготривалі наслідки власної мінливої особистості. Зрештою, їй не вдавалося догоджати нікому настільки довго, щоб залицяльник залишався з жінкою впродовж скільки-небудь тривалого часу.

Жодному порядному чоловікові не сподобаються романтичні стосунки з поверхневою жінкою, яка поводиться, наче лялька. На ділі багатьох кавалерів Анжела доволі швидко дратувала своєю звичкою весь час погоджуватися з усіма їхніми твердженнями. Її намагання казати те, що вони бажали почути, зазвичай були доволі прозорими.

Анжела боялася, що коли не погодиться із залицяльником або буде додержуватися протилежної думки, то він припинить цікавитися нею. Це свідчить про брак довіри з боку жінки. «Ти не захочеш мене бачити, якщо я не буду робити того, чого бажаєш ти»,— думала Анжела. Як вам насправді «не все одно» до когось та існує впевненість, що ця людина також не байдужа до вас, то має виникати бажання казати цій особі правду. Це помітно, коли навіть за умови, якщо ваші слова чи дії співрозмовнику не сподобалися, у вашій компанії йому чи їй все одно добре.

Неможливо завжди робити так, щоб усі навколо почувалися файно. Свекор прохає допомогти з певною справою, але якщо піти йому допомагати, ваша друга половина розсердиться, бо ви вже запланували пообідати удвох. Перед таким вибором схильні до приподоблювання люди часто йдуть на ризик не догодити тому, хто ближчий. Їм відомо, що подружжя все одно припинить ображатися. На жаль, така стратегія залишає найдорожчих людей сердитими та ураженими. Чи не варто робити навпаки? Мабуть, потрібно найбільше дбати про найінтимніші та особливі стосунки?

Чи зустрічали ви коли-небудь того, хто поводиться, наче мученик? Силкування цих осіб догодити іншим насправді марні. Такі люди весь час говорять щось на кшталт: «Я все тут роблю» чи «Якщо я цим не займуся, то ніхто не стане». Страждальці ризикують перетворитися на злих та колючих людей, якщо їхні спроби за­доволь­нити усіх матимуть зворотній ефект.

Незалежно від того, чи вважаєте ви себе мучеником або просто важко сказати «ні» через страх зачепити чиїсь почуття, немає жодних гарантій, що ви сподобаєтеся іншим лише через намагання їм догоджати. Замість цього вони можуть легко скористатися вами, уникаючи встановлення глибоких стосунків, що ґрунтуються на довірі та взаємній повазі.

ТІ, ХТО ПОТРАФЛЯЄ ЛЮДЯМ, ЗАЛИШАЮТЬ ПОЗА УВАГОЮ СВОЇ ЦІННОСТІ

Броні Вер, австралійська медсестра, яка багато років працювала з вмираючими пацієнтами, згадує догоджання людям як один з найбільших приводів до шкодування, які чула від хворих на смертних одрах. У своїй книжці «П’ять головних речей, про які шкодують перед смертю» вона згадує, як невиліковно хворі часто казали про бажання прожити більш справжнє життя. Замість вдягатися, поводитися та говорити, догоджаючи людям, вони воліли бути такими, якими є.

Існує навіть дослідження, опубліковане у «Журналі соціальної та клінічної психології», яке стверджує той факт, що особи, схильні потрафляти іншим, часто їдять більше, коли вважають, що таке харчування покращує настрій оточення. Такі люди згодні підірвати своє здоров’я через думку, що це може допомогти тим, хто навколо, навіть за відсутності доказів того, що хтось спостерігає за кількістю вжитої їжі.

Догоджання людям стримує вас від досягнення повного потенціалу. Хоча догідливі й бажають, щоб їх любили, вони часто не прагнуть стати кращими у чомусь, бо є страх, що велика пошана змусить інших людей недобре почуватися. Хтось може відмовитися від підвищення, бо йому незручно приймати нагороду за виконану роботу. Чи жінка, до якої наближується привабливий чоловік, може побоятися дружньо спілкуватися, щоб не засмутити його, бо він не заговорив із нею першим.

Якими б не були ваші цінності, ви припините діяти відповідно до них, якщо зосередитися на прислужуванні людям. Швидко перестанете розуміти, що правильно та будете робити тільки те, що задовольняє інших. Вибір не стане правильним лише від того, що він — популярний.

Для Меґан погоджуватися стало такою сильною звичкою, що вона помітила, що автоматично каже «так» на пропозиції щось зробити.

Тож я допомогла їй розробити мантру з такими словами: «Сказати “так” іншим означає сказати “ні” чоловіку і дітям». Меґан знала, що можна погодитися на деякі речі без шкоди для сім’ї. Вона просто не могла весь час казати «так», інакше настрій і родина постраждали б.