Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Далі була виснажлива зимова сесія, — як-не-як, передостанній курс університету. Настя стомлювалася від комп’ютера чимдалі швидше. А шеф своєю чергою, скидав і скидав на тендітні плечі помічниці надмірний вантаж. Зрештою, Шевченка можна було зрозуміти: незабаром парламентські вибори. Тривале протистояння між парламентом і президентом, ще й всередині Верховної Ради, знесилювало всіх, крім політиків.

У день Святого Валентина Чубенко згадав про Настю не відразу. Терміново підбирав матеріали для економічної сторінки. Зателефонував уже тільки по обіді:

— Зі святом, люба! Що нового?

— Пасічник готує власну доктрину розвитку країни.

Документ мав гучну назву «Угода про консолідацію заради майбутнього».

— Щось не дуже в цю доктрину віриться. Наші парламентарії не вміють жити інакше, як у атмосфері змови, — засміявся Євген.

— Може, й справді. Доктрину вже розкритикував один відомий американський юрист. Сказав, що в ній нема жодного слова про верховенство права.

— Отож бо й воно, — гмикнув Чубенко. І ніби згадав: — Слухай-но, в мене катастрофа з матеріалами. Нема чого ставити на сторінку. Маєш якогось автора, щоб розумівся на економіці?

Настя знала таку людину — жінку-бізнесмена, до того ж, кандидата в народні депутати із Запоріжжя. Але за браком часу Діна Хопрова навряд чи взялася б за статтю. Хіба що згодилася б на бліц-інтерв’ю. А втім телефон її Настя дала. Женя й тому був радий. За годину вже сидів у столичному офісі Хопрової.

— Щиро кажучи, для мене ваша пропозиція просто знахідка, — зізналася Діна. — А на яку тему будемо говорити?

Євгенові запалені очі, сліди хронічної втоми на обличчі виказували граничну завантаженість. Жінці зробилося його шкода. Один такий вже працював у неї в київському офісі. А Чубенко, сидячи навпроти за журнальним столиком, бігцем оглядав розкішний кабінет. Він сподівався почути від цієї бізнес-леді з палкими очима і рубенсівською статурою щось корисне для своєї сторінки. А вона, — це відчув відразу, — вміла завоювати увагу. «Харизматична», — оцінив Євген і підібрався, ніби фехтувальник перед поєдинком.

— Плануєте в разі перемоги увійти до якогось парламентського комітету? Цікаво, до якого?

Ліна махнула повною красивою рукою і мило всміхнулася. Випещена і впевнена в собі, некваплива і дотепна, вона знала, що інколи справляє враження світської левиці. Сьогодні був саме той випадок. У свої тридцять з невеличким гаком Хопрова встигла отримати дві вищі освіти, двічі побувати в шлюбі і попрацювати спочатку майстром-будівельником, а потім інженером-конструктором. Зрештою, перед нею постала перспектива безробіття або еміграції. Та Ліні вистачило досвіду, аби створити першу в країні фірму, яка займалася експертизою споживчих товарів. Кілька років вона жила у Білокам’яній, навчилася московської говірки, хоча й української не забула, за що можна тільки поважати наполовину грекиню, виховану в зросійщеному Запоріжжі. Розум, освіченість і мовна культура допомогли Хопровій стати частим гостем у програмах регіональних студій радіо і телебачення, депутатом міської ради, завоювати авторитет у фахівців з галузі метрології та стандартизації. Тим, що відбувається на Печерських пагорбах, ця жінка цікавилася фахово, оскільки за другою освітою була політологом.

— У Верховні й Раді є престижні комітети — з питань фінансів, бюджету, соціальної політики. Але, скажіть, будь ласка, хто в українському парламенті займається проблемами споживання? — сама запитала Діна.

Чубенко зрозумів, що запитання риторичне. Поки вище керівництво країни і політикум билися за економіку, нікому й на думку не спадало подбати про рядового споживача. Покинутий напризволяще, він самотньо стояв перед вибором на численних речових ринках, абсолютно безпорадний перед нечесним продавцем і його крамом, завезеним нелегально й здебільшого вельми сумнівної якості.

— А ось прем’єр стверджує, що потрібно розробити державну програму якості. Хіба це не те саме, про що ви говорите? — не відступав Євген.

Співрозмовниця похитала головою:

— Ні. Ми випускаємо якісну продукцію, але чи придбаю її я? Може, мені не потрібна аж ціла державна програма? Десять років тому в Україні виготовляли зубну пасту, туалетне мило і багато інших необхідних споживачеві речей, а сьогодні натуральне мило є в асортименті єдиного київського заводу, та й то в мізерній кількості. У нас є політика економічна і соціальна, але нема політики в сфері споживання. Прем’єр проголошує «Програму — 2010», але в ній відсутня головна дійова особа — споживач. Ніхто не знає, який товар і яку послугу я забажаю придбати в 2010 році, але ніхто й не запитує в мене про це. І в мені визрівають зерна бунту. А незадоволений попит породжує роздратування. Дратує влада, яка служить не мені, існує поза мною.

— Отже, — підсумував Євген, — проблема споживання має нервові закінчення не тільки в економіці і соціальній сфері, а й у політиці.

— Саме так. Не скажеш, що Джон Кеннеді був дурнем, коли першим із державних керівників заявив: головна дійова особа на ринку — споживач, якому все в країні має служити. Нарешті, найпереконливіший аргумент: президент США, даючи присягу під час інавгурації, зазначає, що його діяльність буде спрямована, в першу чергу, на задоволення запитів споживачів, а не говорить про народ взагалі.

— А у наших діячів у кожній фразі слово «народ», — посміхнувся Євген.

Він був у захваті від цієї незалежно мислячої, мудрої і розкішної жінки. За багато часу вперше інтерв’ю принесло справжнє задоволення.

Увечері зателефонувала Настя.

— Я не питаю, чи задоволений ти зустріччю з Ліною. Така співрозмовниця хоч кого зачарує. Але май на увазі: вона яскрава, як феєрверк, палка, мов креолка, але з неї не буде народного депутата.

— Чому? — наївно запитав Женя.

— Надто незалежна. Ніколи не пристане до табору, де нею керуватимуть і вказуватимуть, що робити. Вона сама лідер, у неї купа цікавих ідей, але час для таких ідей, як і для таких людей, іще не настав. Ти ж, напевно, знаєш, що