Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 3"

«№ 4577. Текст, який містив поправки Петра І, надрукований в ПЗЗ як оригінал Прутського мирного договору…» [78, с. 584].

Як вам це?

Щось не сподобалося Петру І в підписаному документі, якщо він його власноруч сфальшував.

Як усі ці маніпуляції схожі на дії його попередника Івана Грозного і йому подібних!

Поки що ми не зачіпаємо текст самого документа. Поговоримо про це пізніше.

Цікавим є ще один аспект підписання Акта капітуляції армії Петра І. У Прутській воєнній кампанії брали участь (виключно за даними Московії): з московського боку — 54–тисячна армія, з турецького — 120–тисячна армія і кримсько–татарська кіннота в кількості 70 тисяч шабель. Цілком природно, що російські джерела дещо применшили свої військові сили і значно перебільшили військові сили супротивника. Але не це головне. Головне ось у чому: якщо турецькі полководці справді отримали колосальний хабар — викуп за царя і його оточення, то точно відомо, що кримський хан жодного викупу від Петра І не отримував. І саме кримський хан Давлет–Гірей виступав, щоб «його, російського царя, полтавського переможця,… в клітці протягнули вулицями Константинополя».

Це засвідчив у своїх записках цареві віце–канцлер П. П. Шафіров. Послухаймо: «…везир велів бути в нього. І коли ми до нього прийшли, сиділи з ним хан кримський і чоловік з десять кубе–везирів і пашів, у тому числі й яничарський ага… І хан, вставши, пішов геть сердитий і сказав, що він, мовляв, їм і перед тим говорив, що від нас (московитів. — В. Б.) обдурені будуть» [79, с. 395].

Як бачимо, кримський хан був невдоволений підписаним документом, але не знищив рештки царської армії при відступі, хоча, звичайно, міг це зробити. І це не мої довільні вигадки. З 54–тисячної армії Петро І, у кращому разі, вивів за Дністер 1 серпня 1711 року 10 тисяч, зовсім деморалізованих. Бо армію московитів знищили не стільки турки і татари, скільки звичайний голод. Цей стан голоду переслідував московську армію з першого дня її переправи через Дністер (корпус Б. П. Шереметєва переправився 1 червня). Повні два місяці.

Послухаймо російські джерела:

«Петро нетерпляче наказав своєму посланцеві (П. П. Шафірову. — В. Б.) погоджуватися на будь–які умови, «крім рабства», але наполягати на негайній угоді. Російські війська помирали з голоду…» [80, с. 420].

А ось свідчення з «Листів і паперів… Петра Великого» про відступ залишків армії, починаючи з 13 липня до 1 серпня 1711 року: «…у зворотному поході росіяни щоденно втрачали… 500 або 600 людей» [78, с. 576].

Таких свідчень можна навести багато. Отже, відступаюча армія, як і її полководці, були зовсім деморалізовані. Це вже згодом Петро І надав словесного блиску своїй поразці, переписавши журнали походу і запустивши в опис звичайні московські «доважки брехні».

Чому ж тоді кримський хан Давлет–Гірей, маючи змогу, не знищив московську армію і царя Московії? Сподіваюся, читачі відчувають весь парадокс ситуації.

Петро І, запускаючи свої «доважки брехні» в щоденники Прутського походу, пояснив майже все, що належало пояснити, а цьому питанню не приділив жодної уваги. Але це тільки на перший погляд. Кримському питанню московський цар приділив особливу увагу. І замовчування цієї теми в «Листах і паперах…» є прямим доказом цього. Бо для того, щоб кримський хан випустив зі своїх рук московського царя, свого данника, влади візира Баталджі–паші було недостатньо. Хан на своїй території був незалежним володарем. І він мав достатньо сил і можливостей, щоб полонити або навіть знищити свого одвічного ворога після відходу турецької армії на південь, а московської — на північ.

Давлет–Гірей, проте, цього не зробив. Напевне, московський цар і щодо цього застосував якісь тактичні кроки, раз кримський хан випустив його зі своїх рук. Адже кожному зрозуміло, що кримські війська (70 тисяч) без особливих зусиль могли знищити голодні, деморалізовані і практично беззбройні (через відсутність боєприпасів) недобитки царських військ. Саме те, що зробив Петро І в цьому напрямі, і належало приховати. Адже сталося неймовірне! Він, як і всі його московські попередники, підписав кримському ханові Давлет–Гірею Шертну (Клятвену) грамоту про підтвердження своєї васальної залежності від роду Чингісидів. Тільки в цьому випадку Давлет–Гірей міг відпустити свого давнього васала живим–здоровим. Є дуже серйозні докази цієї великої таємниці московської історії. Про них ми поговоримо далі.

А зараз підведемо підсумки Прутського походу. Отже, завдяки хабару командувач турецької армії Баталджі–паша і його оточення погодилися прийняти капітуляцію армії Петра І і зберегти в таємниці її умови.

Для підписання мирного договору до турецького султана було відправлено від Московії уповноважену делегацію на чолі з віце–канцлером П. П. Шафіровим.

Недобитки царської армії разом із царем Петром І отримали можливість вернутися додому.

У російській історіографії, щоб підняти престиж дружини Петра І, була запущена ще одна додаткова брехня: мовляв, відкупилися від турків завдяки Катерині І. Саме вона зі своїми придворними дамами нібито зібрала всі свої прикраси та коштовності і віддала туркам як відкупне. Однак і це — звичайна попутна побрехенька московитів. Брехали, де тільки могли. Навіть у жорстоких поразках знаходили лазівки для запуску «доважків брехні». Мовляв, подивіться, які шляхетні наші дами і які варвари турецькі генерали.

Послухаймо свідчення з Петрових «Листів і паперів…»: «Комісарам Бестужеву, Новосильцову, Масальському з грошима бути при артилерії для кращої охорони і наглядати підполковникові Зибіну разом із комісарами. А ті гроші поскладати в малі вози, які зараз є в артилерії, а якщо б возів було замало, то розкласти по конях в торбах і в мішках і мати при двох конях третього про запас…

У Бестужева — 100 000 рублів.

У Новосильцева — 150 000 рублів.

У Масальського — 250 000 рублів.

Разом: 500 000» [78, с. 320].

Звертаю увагу — це не вся військова казна Прутської армії. Це лише частина казни. Тому відкупилися від турецького полону не жіночими прикрасами, а грошима з державної скарбниці.

І в цьому питанні брехливі інсинуації не мають права на існування.

Хочу вказати на ще одну замовчувану таємницю Прутського походу 1711 року.

Я вже згадував, що військовий щоденник особисто переписав Петро І. Ось як московський цар вихваляв дії своєї артилерії:

«Увечері 9 липня яничари атакували російський табір (три або чотири рази)… Вищеописана піхота турецька, хоча й незлагоджена, але ж дуже жорстоко билася… Відбилися гарматами… стрільбою подвійними пострілами, тобто ядрами і картеччю, в той клин стріляли,