Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

Вони повернулися в свій табір напрочуд бадьорі, веселі та страшенно голодні, і невдовзі їхнє табірне вогнище знов запалало. Гек знайшов неподалік джерело з чистою холодною водою; хлопці поробили з широких дубових і горіхових листків щось ніби чашки й вирішили, що та вода, підсолоджена чарами навколишнього лісу, цілком замінить їм ранкову каву. Джо почав був нарізати поребрину до сніданку, але Том і Гек сказали йому зачекати; тоді подалися на берег, до одної заприміченої місцинки, закинули вудки й дуже скоро були винагороджені за клопіт. Джо не встиг і знудитись, як вони повернулися з добрячим окунем, двійком линів та невеликим сомиком — здобиччю, якої вистачило б нагодувати цілу сім'ю. Вони засмажили рибу з поребриною і аж здивувались: їм здавалося, що вони зроду ще не їли такої смакоти. Хлопці не знали, що чим скоріше зготувати річкову рибу, тим вона смачніша; не подумали й про те, які чудові присмаки — сон просто неба, біганина на привіллі, купання в річці та й голод. Поснідавши, вони полежали в затінку, поки Гек викурив люльку, а тоді подалися в глиб лісу досліджувати острів. Хлопці весело простували вперед, переступаючи через трухляві колоди й продираючись крізь густі чагарі, між величними лісовими велетнями, з чиїх крон звисали пишні мантії дикого винограду. То там, то там їм траплялися затишні галявинки, встелені трав'яним килимом і оздоблені квітами.

Вони побачили багато такого, що потішило їх, але нічого особливого чи несподіваного не знайшли. Виявилося, що острів має близько трьох миль завдовжки і з чверть милі завширшки; від ближчого берега його відокремлювала вузька, заледве з двісті ярдів, протока. Хлопці мало не щогодини купались, і, коли вони повернулися до табору, вже перейшло за полудень. Вони так зголодніли, що було не до риболовлі, але чудово пообідали холодною шинкою, а потім простяглися в затінку побалакати. Проте балачка скоро вповільнилась, а там і зовсім припинилася. Урочиста тиша, що оповивала ліс, і почуття самотності почали впливати на втікачів. Усі троє принишкли й замислились. Якась невиразна гризота закралася в їхні душі. Та невдовзі вона прибрала трохи певнішої форми: то була туга за домом. Навіть Фінн — Кривава Рука замріяно згадував чужі ґанки та порожні бочки. Але всі вони соромилися своєї слабкодухості, і жодному не вистачило сміливості сказати вголос те, що він думав.

Уже деякий час до них долинав якийсь незвичайний звук, але вони ніби й не чули його, як ото часом не чуєш цокання годинника в кімнаті. Але тепер той загадковий звук став гучніший і мимоволі привертав їхню увагу. Хлопці стрепенулися, позирнули один на одного й завмерли. Надовго залягла тиша, глибока й незворушна, потім удалині розкотився глухий і похмурий стугін.

— Що це? — майже пошепки спитав Джо.

— Хто його знає,— так само тихо озвався Том.

— Це не грім,— злякано мовив Гекльберрі,— бо грім...

— Цить! — урвав його Том.— Помовчте, й послухаймо. Вони чекали, як їм здалося, цілу вічність, аж поки насторожену тишу знов розітнув такий самий глухий звук.

— Ходім подивимось.

Хлопці підхопилися на ноги й побігли на край острова, звернений до містечка. Розхиливши кущі на березі, вони повели очима понад водою. Посеред річки, десь за милю нижче від містечка, повільно посувався за течією невеличкий паровий пором. На його широкій палубі видно було чималий натовп людей. Багато човнів снувало коло порома й пливло за водою поряд з ним, але що роблять люди в тих човнах, хлопці добачити не могли. Раптом біля борту порома вихопився клубок білого диму, і, коли він знявся в повітря й розплився лінивою хмариною, до хлопців знов докотився той самий звук.

— Тепер знаю! — вигукнув Том.— Хтось потонув!

— Еге ж! — підтвердив Гек.— Минулого літа, коли втопився Білл Тернер, теж таке робили. Вони стріляють з гармати над водою, щоб потопельник виплив наверх. А ще беруть хлібини, кладуть усередину живе срібло й пускають по воді, і там, де він лежить, ті хлібини спиняються.

— Атож, і я про таке чув,— обізвався Джо.— Цікаво тільки, чому вони спиняються.

— Е, вся штука не в самому хлібі,— зауважив Том.— По-моєму, головне — що над ним кажуть, перед тим як пустити.

— Та нічого не кажуть,— заперечив Гек.— Я ж бачив, як це робили, і ніхто нічого не казав.

— Гм, дивно,— мовив Том.— Але, мабуть, таки кажуть — про себе. Напевне кажуть. Це ж кожному ясно.

Хлопці погодилися, що Том говорить діло, бо не може ж, справді, звичайнісінька хлібина без будь-якого напутнього слова отак розумно чинити, та ще й у такій важливій справі.

— Ет чорт, хотів би я зараз бути там! — мовив Джо.

— Та й я теж,— сказав Гек.— Усе віддав би, аби дізнатися, хто то потонув.

Усі троє й далі наслухали та спостерігали. Раптом у Тома блискавкою сяйнула здогадка, і він вигукнув:

— Хлопці, я знаю, хто потонув! Ми — ось хто!

Вони вмить відчули себе героями. І страшенно зраділи: адже їх шукають, за ними тужать, через них себе не тямлять з горя і обливаються слізьми; скрушно згадують, які несправедливі були до тих сердешних загиблих хлопчаків, і гірко шкодують, і караються запізнілим каяттям; а найголовніше — в цілому містечку тільки про них і говорять, і всі хлопці заздрять на їхню гучну славу. Оце поталанило! Їй-богу, задля цього варто було піти в пірати.

Коли смеркло, пором повернувся до свого звичайного діла, за ним зникли й човни. Пірати рушили назад до табору їх аж розпирало від марнославних гордощів та свідомості раптом набутої власної ваги й усього того клопоту, якого наробило їхнє зникнення. Вони наловили риби, зготували вечерю, поїли, а тоді стали гадати, що думають і кажуть про них у містечку; і ті картини загального смутку й горя, що їх вони собі уявляли, були в їхніх очах вельми приємні. Та коли табір огорнула нічна темрява, усі троє скоро примовкли й сиділи, втупивши очі в багаття, тим часом як думки їхні вочевидь блукали десь далеко. Збудження минуло, і тепер Том і Джо несамохіть згадали про декого із своїх рідних, кому їхня чудова витівка навряд чи здавалася такою веселою, як їм самим. Заворушилися лиховісні передчуття, хлопців охопили тривога й зажура, і з їхніх уст мимоволі злетіло два чи три тяжких зітхання. Нарешті Джо зважився боязко «промацати грунт»: мовляв, а як би його товариші подивилися на те, щоб повернутися до цивілізованого життя... не тепер, звісно, а...

Як нещадно Том висміяв його! Гек, який ще нічим