Читати книгу - "У вогні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жінка на ім’я Пурнія, яка частенько обідала в Сальної Сей, зробила твердий крок уперед.
— Сер, гадаю, як на перше правопорушення, ви завдали йому вже достатньо ударів. Хіба що правопорушнику винесли смертний вирок, але у нас такий вирок здійснюється через розстріл.
— Це стандартна процедура? — перепитав старший миротворець.
— Так, сер, — промовила Пурнія, і кілька людей кивнули на згоду. Я була впевнена, що ніхто цього насправді й близько не знає, адже на Горні, коли хтось з’являється з дикою індичкою в руках, стандартна процедура — пропонувати за неї найвигіднішу ціну.
— Гаразд. Тоді, дівчино, забирай свого брата. А коли він прийде до тями, нагадай йому: іще раз зважиться полювати на землях Капітолія — і я особисто зберу розстрільний загін, — миротворець провів рукою вздовж батога, оббризкавши нас кров’ю. Потім швидко скрутив його в охайні петлі й пішов геть.
Більшість миротворців незграбно вишикувалась і рушила за ним. Кілька залишились і за руки й за ноги підняли тіло Дарія. Перш ніж Пурнія пішла, я зустрілась із нею поглядом і самими губами промовила:
— Дякую.
Вона не відреагувала, хоча певна — вона мене зрозуміла.
— Гейле, — обернулась я й почала смикати мотузки, якими були замотані його руки. Хтось передав ножа, і Піта розтяв їх. Гейл гримнувся на землю.
— Краще за все віднести його до твоєї матері, — сказав Геймітч.
Ми не мали нош, але старенька з ятки з одягом продала нам дошку, яка правила їй за стіл.
— Тільки нікому не кажіть, де ви її взяли, — попросила старенька, швидко пакуючи свій товар.
На площі вже майже нікого не лишилося — страх переміг співчуття. Але після того, що трапилося, хіба можу я когось у цьому звинувачувати?
Коли ми вклали Гейла долілиць на дошку, допомогти нам віднести його було майже нікому. Геймітч, Піта й кілька шахтарів, які працювали з ним в одну зміну, підняли Гейла.
Ліві, дівчинка, яка мешкала на Скибі за кілька будинків від мене, взяла мене за руку. Минулого року моя мати врятувала життя її братові, коли той захворів на кір.
— Допомога потрібна? — її сірі очі були повні водночас страху й рішучості.
— Ні, але можеш збігати по Гейзел? Попросити її прийти до мене? — спитала я.
— Певна річ, — промовила Ліві й розвернулася.
— Ліві! — гукнула я. — Тільки нехай дітей лишає вдома.
— Гаразд, я з ними посиджу, — відповіла вона.
— Дякую!
Я схопила Гейлову куртку і поквапилася за іншими.
— Приклади до рани сніг, — звелів Геймітч через плече.
Я загребла пригорщу снігу і притулила до щоки — холод трохи приглушив біль від удару. З лівого ока текли сльози, я вже майже нічого не бачила і рухалася винятково по сліду тих, хто йшов попереду.
Дорогою я дослухалася до розмови Бриделя і Тома, Гейлових напарників, які намагалися відтворити, що ж сталося. Либонь, Гейл завітав до будинку Крея, як робив це сотні разів, адже Крей завжди добре платить за дику індичку. Але наразився на нового старшого миротворця на ім’я — хтось сказав — Ромул Тред. Ніхто й гадки не мав, куди подівся Крей. Ще сьогодні вранці він — вочевидь, досі командувач округу — купляв на Горні горілку, а тепер його ніде нема. Тред негайно взяв Гейла під арешт — оскільки той стояв із мертвою індичкою в руках, годі було виправдовуватись. Новина про халепу розлетілася швидко. Гейла привели на площу, примусили зізнатись у скоєному злочині й винесли вирок — відшмагати батогом, причому вирок підлягав негайному виконанню. Заки з’явилась я, йому вперіщили вже щонайменше сорок разів. Знепритомнів він десь на тридцятому ударі.
— Пощастило, що він мав при собі тільки індичку, — сказав Бридель. — Якби в нього знайшли стільки здобичі, як зазвичай, ото була би біда.
— Він сказав Тредові, що вполював індичку, тиняючись по Скибі. Сказав, що вона залетіла через паркан, і він заколов її гілкою. І все одно це злочин. Якби дізналися, що він був у лісі зі зброєю, його б напевно стратили, — промовив Том.
— А що трапилося з Дарієм? — спитав Піта.
— Десь після двадцятьох ударів він утрутився — сказав, що цього досить. Тільки зробив він це не так мудро й офіційно, як Пурнія, — схопив Треда за руку, а той ударив його по голові руків’ям батога. Нічого доброго йому не світить, — сказав Бридель.
— Схоже, нам усім нічого доброго не світить, — зронив Геймітч.
Почав падати сніг, густий і лапатий, він тільки погіршив мені видимість. Нарешті я набрела на стежку, що вела до мого будинку; я попрямувала по ній, покладаючись більше на слух, ніж на зір. Двері відчинились, і сніг забарвився в золоте. Мама, яка, безсумнівно, давно чекала на мене — я зникла на цілий день, нічого не пояснивши, — з подивом дивилась на нашу компанію.
— У нас новий старший миротворець, — буркнув Геймітч, а вона швидко кивнула, ніби іншого пояснення і не потребувала.
Я дивилась на неї з благоговінням, як і завжди, коли спостерігала, як вона з жінки, що кличе мене розчавити павука, перетворюється на жінку, яка не відає страху. Коли до неї приносять хворого при смерті... думаю, тільки тоді вона почувається на своєму місці. За кілька секунд із нашого довгого кухонного столу все прибрали, застелили його стерильним білим простирадлом і поклали на нього Гейла. Мати з чайника налила в таз води і звеліла Прим дістати з шафки ліки. Сухі трави, настоянки, медикаменти з аптеки. Я дивилась на її руки, на довгі тонкі пальці, що кришили зілля, додавали в таз краплі настоянок. Мама вмочувала ганчірку в теплу воду і паралельно давала Прим вказівки щодо приготування другої суміші.
Нарешті мати поглянула на мене.
— Око зачепило?
— Ні, на оці тільки набряк, — відповіла я.
— Приклади до нього ще снігу, — звеліла вона. Але в ту мить я була не на першому місці.
— Зможеш його врятувати? — спитала я маму.
Вона нічого не відповіла, тільки викрутила ганчірку і помахала нею в повітрі, щоб трохи охолодити.
— Не хвилюйся,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У вогні», після закриття браузера.