Читати книгу - "Знамення Долі"

хоча далеко не вивчений і мало зрозумілий феномен. Краще порівняння, яке я можу привести, це тропічний ураган, шторм. З теорії, джерелом бур є резонанс частот хвиль, випромінюваних Амбеом і Двором Хаосу, які і формують, власне, природу Відображень. У всякому разі, коли починається такий шторм, він здатний пройти через якесь число Відображень, перш ніж вичерпає себе. Іноді буря заподіює великі руйнування, іноді — взагалі ніяких, але дуже часто буря переносить предмети з Відображення в Відображення.

— У тому числі і людей?

— Так, такі випадки відомі.

Він допив пиво. те ж саме зробив і я.

— А як з Картами? — Спитав Білл. — Чи може хто-небудь сторонній навчитися користуватися ними?

— Так, звичайно.

— І скільки ж колод у користуванні?

— Я навіть не знаю.

— Хто їх робить?

— У Дворі є кілька фахівців… Там мене вчили. У Амбері… Фіона, Блейз, і вони навчили Рендома, якщо я не помиляюся.

— А ці маги в сусідніх королівствах, про яких ти казав, вони могли б створити колоду Карт?

— У принципі — так, але це були б дуже недосконалі Карти. Як я розумію, потрібно обов'язково мати в собі відображення Логрусу або Лабіринту, щоб намалювати їх як слід. Дехто з цих магів здатний створити… ну, назвемо її — напів-Карту, і хтось може скористатися нею. Важко сказати, що в цьому випадку відбудеться. Він опиниться в пеклі, просто загине або… або потрапить туди, куди йому було потрібно. Це теж можливо.

— А колода, яку ти знайшов у Джулії?

— Це справжні Карти.

— І як же ти пояснюєш їх появу?

— Хтось, хто вміє робити Карти, навчив цьому того, хто не вмів, але був здатний їх робити. Я ж про це просто не чув. Ось і все.

— Зрозуміло.

— Боюся, що всі наші припущення виявляться малоймовірними, — похитав я головою. — Занадто мало нам відомо.

— Так чи інакше, але це обговорення мені необхідно, щоб намацати лінію розслідування, — відповів Білл. — А як же інакше? Ну як, ще по кухлику?

— Почекай…

Я закрив очі і викликав перед внутрішнім поглядом зображення Логруса в його постійному, безперервному переміщенні.

Я оформив чіткіше бажання, і дві пливучі кольорові лінії всередині зображення стали яскравіше і чіткіше. Я повільно поворушив рукою, імітуючи їх хвилеподібні коливання, їх підстрибування. Нарешті, лінії й мої руки немов злилися в одне ціле, і я простягнув ці лінії назовні, вперед, крізь Відображення.

Білл обережно кашлянув.

— Гей, Мерль… що ти робиш?

— Я шукаю дещо, — відповів я. — Одну хвилину.

Лінії будуть продовжувати збільшуватися крізь нескінченне число відображень, поки не зустрінуться з потрібним мені об'єктом або поки у мене не вичерпається терпіння і сили концентрувати волю й енергію. Нарешті я відчув посмикування, немов в моїх руках були дві вудки з рибами на кінці.

— Ось вони! — Зраділо мовив я.

І швидко змотав свої вудки.

У кожній руці у мене з'явилося по запітнілій пляшці пива. Я міцніше стиснув їх, а потім передав одну Біллу.

— Ось що я мав на увазі під оборотністю процесу перетину Відображень, — пояснив я.

Потім кілька разів глибоко вдихнув і видихнув.

— У даному випадку я потягнувся в Відображення, замовивши дві пляшки пива. І я заощадив тобі похід на кухню.

Білл підозріло дивився на помаранчеву етикетку з незрозумілих зеленим шрифтом напису.

— Я не знаю цього сорту. Не кажучи вже про мову… І його можна пити?

— Звичайно. Я ж замовляв справжнє пиво.

— Ага! А відкривачку ти заодно не прихопив?

— Ех! — Я з досадою зітхнув. — Хвилину, я зараз…

— Та нічого. Все в порядку.

Він піднявся, сходив на кухню і тут же повернувся з консервним ножем.

Коли він відкоркував першу пляшку, вона запінилася, і Біллу довелося потримати її над кошиком для паперів, поки піна не осіла. З другою було те ж саме.

— Розумієш, все трохи порушується, якщо можна так сказати, — винувато пояснив я, — коли протягати речі так швидко через Відображення. Зазвичай пиво я таким чином не добував, ось і…

— Все нормально, — заспокоїв мене Білл, витираючи руки носовичком.

Потім він спробував пиво.

— У всякому разі, пиво досить непогане, — трохи згодом помітив він. — Цікаво. Добре… А ось…

— Що?

— Е-е-е… Ти не міг би послати за піццою? — Білл ніяково усміхнувся.

— З чим тобі? — Запитав я.

На наступний ранок ми відправилися на прогулянку вздовж звивистого струмка, який виявився на задвірках володінь сусіда Білла, який теж був його клієнтом.

Ми йшли не кваплячись, Білл — з тростиною в руці і трубкою в роті. Він продовжував ставити питання, як і минулого вечора.

— Дещо з того, що ти мені вчора розповів, не закріпилося у мене в пам'яті з першого разу, тому що мене більше цікавили інші аспекти. Пам'ятається, ти говорив, що ви з Люком вийшли у фінал Олімпіади, а потім відмовилися від суперництва?

— Так, так і було.

— По якому виду у вас були змагання?

— Легка атлетика. Ми обидва були бігунами…

— І його показники були недалекі від твоїх?

— З біса близько. А іноді — мої показники наближалися до його.

— Дивно.

— Чому?

Берег став крутіше, і ми по доріжці з великих каменів перейшли на іншу сторону, де берег був відносно пологий та широкий. Уздовж нього тягнулась добре втоптана стежка.

— Мені здається все це щось більше, ніж простий збіг, — сказав Білл. — Я маю на увазі те, що цей хлопець виявився майже так само спритний у спорті, як і ти. З усього, що я чув, я зробив висновок, що ви, амберіти, в кілька разів сильніші звичайної людини. Незвичайний обмін речовин дає вам надзвичайну витривалість, здатність до швидкого відновлення сил і регенерації ран. Яким чином Люку вдавалося змагатися з тобою в змаганнях?

— Ну… він хороший спортсмен і підтримує відмінну форму, — відповів я. — Такі люди зустрічаються — дуже сильні і швидкі.

Він похитав головою, і ми знову рушили стежкою.

— Не сперечаюся, — сказав Білл, — це, звичайно, можливо. Але, зверни увагу, це ще один збіг, а їх і так вже занадто багато. Цей хлопець приховує своє минуле, в кінці кінців з'ясовується, що йому відомо, хто ти такий насправді. Скажи, він справді такий вже любитель живопису?

— Що ти маєш на увазі?

— Чи справді він так захоплюється живописом, що купує картини і збирає колекцію?

— Так. Ми досить регулярно ходили на виставки і відкриття галерей.

Білл пирснув і тростиною скинув в струмок невеличкий камінчик.

— Ну гаразд, це кілька підриває наші позиції, але все-таки дивного і без того немало.

— Здається, я не зовсім…

— Дуже дивно, що Люк теж знав цього ненормального художника-окультиста,