Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Наступного ранку Торн сам сів за кермо своєї машини, сказавши Гортонові, що йому треба деякий час побути на самоті, але до посольства не поїхав — не хотів відповідати на запитання, де він обідатиме, — а просто кружляв без певної мети, знов і знов міркуючи, як йому краще вчинити. Звісно, він міг би ніяк не зреагувати на священикове запрошення, та й по всьому, і, можливо, це відбило б тому охоту домагатися свого й він би нарешті зник. Але й такий вихід не влаштовував Торна, бо він і сам хотів цієї зустрічі. Він мусив зустрітися з тим чоловіком віч-на-віч і вислухати все, що він має сказати. Священик застеріг його, що Кетрін нібито в небезпеці й, якщо Торн не прийде, вона загине. Певно, що ніяка небезпека Кетрін загрожувати не могла, одначе Торна дуже занепокоїло, що тепер і його дружина стала об’єктом уваги цієї вочевидь душевнохворої людини.

О пів на першу Торн під’їхав до парку, зупинився за рогом і став напружено чекати. Хвилини тяглися повільно, і він увімкнув огляд новин, краєм вуха ловлячи назви країн, де останнім часом відбувалися всілякі заворушення. Іспанія, Ліван, Лаос, Белфаст, Ангола, Заїр, Ізраїль, Таїланд… Враження було таке, що якби заплющити очі та навмання тицьнути пальцем у карту світу, то він напевне втрапить у якусь «гарячу точку», бо відстань між ними заледве сягала дюйма. Скидалося на те, що чим довше живеш у цьому світі, тим менше лишається місць, де людина може спокійно існувати. Бомбу вповільненої дії вже налаштовано, і через якийсь час вона вибухне. Плутоній, один з побічних продуктів ядерної енергетики, нині став приступний майже всім, а маючи його, навіть найменші країни можуть розв’язати атомну війну. Вони нічого не втратять, якщо трохи переберуть міру й разом із собою висадять у повітря і решту планети. Торн подумав про синайські пустелі, про Землю Обіцяну. Невже Господь Бог, обіцяючи Авраамові ті краї, вже тоді знав, що саме там вибухне ця бомба вповільненої дії?..

Торн раз у раз позирав на годинник на приладовому щитку. Рівно о першій він вийшов з машини і, внутрішньо підібравшись, рушив до парку. Щоб його не впізнали, він убрався в плащ і надів темні окуляри, але ця спроба замаскуватися тільки посилювала його збудження. Торн напружено шукав очима постать священика. Тассоне самотньо сидів на лаві спиною до нього. Ще й тепер Торн міг повернути назад і непомітно піти геть, але натомість він рушив уперед і тихо підступив до священика.

Тассоне аж стенувся з несподіванки. Обличчя його було напружене й блищало від поту, так наче він переборював нестерпний біль. Довгу хвилю обидва мовчали.

— Мені слід було б прийти сюди з полісменами, — мовив Торн нарешті.

— Вони вам не зарадять.

— Говоріть. Що ви хотіли мені сказати?

Тассоне закліпав очима, руки в нього затремтіли, виказуючи граничне нервове напруження, і водночас він насилу долав біль.

— «Як знов єврей Сіон посяде…» — прошепотів він.

— Що-що?

— «Як знов єврей Сіон посяде… І в небі знак побачать люди… І Рим оновлення урядить… Більш світу білого не буде!»

Серце Торнове впало. Ну звісно ж, божевільний! Проказує якісь вірші, обличчя застигле, мов у сновиди, голос починає зриватися на крик…

— «Звірюка зрине із пучини… На брата брат з мечем повстане… І буде битва до загину… Аж поки упаде останній!»

Торн сторожко дивився на священика, а той нестямно, натужно видушував із себе рядок за рядком.

— Усе це провіщено в Святому Одкровенні! — вигукнув він насамкінець.

— Я прийшов сюди не для того, щоб вислуховувати проповіді, — сухо мовив Торн.

— Тільки через того, хто цілковито йому підвладний, сатана зможе вступити в свій останній і найстрашніший двобій. Про це говориться в пророка Даниїла…

— Ви казали, що моїй дружині загрожує якась небезпека.

— Поїдьте до міста Мегіддо, — неначе через силу промовив священик. — Там, у руїнах давнього Ізреєля, ви знайдете старого Бугенгагена. Тільки він може повідати, як має вмерти син сатани.

— Послухайте…

— Той, кого не порятує Агнець, стане жертвою Звіра!..

— Та годі ж бо!

Тассоне замовк, обм’якнув і тремтливою рукою втер піт, що рясно зросив йому чоло.

— Я прийшов сюди тільки тому, що ви сказали, ніби моя дружина в небезпеці, — тихо мовив Торн.

— Мені було видіння, містере Торн.

— Ви сказали, що моя дружина…

— Вона вагітна!

Торн збентежено замовк і відступив назад.

— Ви помиляєтесь.

— Ні. Вона справді вагітна.

— Це не так.

— Він не дасть цій дитині народитися. Він уб’є її ще в материній утробі. — Тассоне застогнав від нестерпного болю.

— Про кого ви говорите? — запитав Торн, важко дихаючи.

— Про вашого сина, містере Торн! Він — син сатани! Він уб’є ненароджену дитину, і дружину вашу теж уб’є! А коли допевниться, що все ваше багатство відписане йому, тоді, містере Торн, він уб’є і вас!

— Замовкніть!

— А коли заволодіє вашим багатством і владою, він створить своє чорне царство тут, на землі, й діставатиме накази від самого сатани!

— Ви божевільний, — хрипко мовив Торн.

— Він мусить умерти, містере Торн!.. — Священик задихнувся, і з очей його потекли сльози.

Торн дивився на нього, не в змозі й поворухнутись.

— Благаю вас, містере Торн… — плачучи, промовив священик.

— Ви просили п’ять хвилин…

— Поїдьте до Мегіддо, — не вгавав священик. — Знайдіть Бугенгаге— на, поки ще не пізно!

Торн похитав головою і, силкуючись стримати дрож, застережливо покивав пальцем.

— Я вас вислухав, — сказав він з ноткою погрози в голосі. — А тепер послухайте мене. Якщо я ще коли-небудь вас побачу, ви будете заарештовані. — І, круто повернувшись, пішов геть.

Тассоне, давлячись слізьми, гукнув йому навздогін:

— Побачимося в пеклі, містере Торн! Разом відбуватимемо покару!..

Ще кілька секунд — і Торн зник з очей. Тассоне залишився сам. Він сидів, обхопивши голову руками, і намагався погамувати сльози. Та вони все текли й текли. Це був кінець, він остаточно програв!

Повільно підвівшись, священик роззирнувся круг себе. Парк був безлюдний. Навколо стояла лиховісна тиша. Йому здалося, ніби він раптом опинився в цілковитій порожнечі. Усе неначе вмерло. Та ось Тассоне почув якийсь звук. Він линув звідкись із глибин, мовби зароджуючись у його власному мозку, і поступово набирав сили, аж поки заповнив усе довкола. То був звук «О-ом-м-м!», і, коли він посилився до болю у вухах, Тассоне вхопився руками за хрест із розп’яттям і нажахано повів очима по парку. Небо потемніло від густих хмар, знявся вітер, і крони дерев грізно загойдалися.

Стискаючи обома руками хрест, Тассоне вийшов з парку