Читати книгу - "Маленький лорд Фонтлерой"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я мав на увазі: ви можете кожному дати те, що йому треба, — пояснив Фонтлерой. — А хто такий Ньюік?
— То мій управитель, — відповів граф. — Орендарі не дуже його люблять.
— То ви зараз йому напишете? — поставив питання Фонтлерой. — Я принесу перо і чорнильницю, гаразд? І заберу гру зі столу.
Вочевидь, хлопчик анітрішки не сумнівався у тому, що дідусь не дозволить Ньюікові здійснити свій план.
Граф помовчав, не зводячи очей з Фонтлероя, а тоді спитав:
— Ти вмієш писати?
— Так, — відповів Седрик, — хоча й не дуже добре.
— Тоді позабирай це все зі столу, — звелів граф, — а тоді піди візьми з мого столу перо, чорнило й аркуш паперу.
Містер Мордонт слухав усе це із щораз більшим зацікавленням. Фонтлерой прудко виконав дідусеві побажання. За кілька хвилин на столику вже був і папір, і перо, і велика чорнильниця.
— Ось! Усе готове — і ви можете писати, — радісно вимовив Седрик.
— Ти писатимеш, — сказав граф.
— Я?! — вигукнув Фонтлерой, залившись густим рум'янцем. — А чи воно матиме силу, якщо напишу я? Та й часом я роблю помилки, якщо під рукою нема словника і ніхто мені не допомагає.
— Так, твій лист матиме силу, — потвердив граф. — Гіґінс на помилки точно не скаржитиметься. Зрештою, це ти у нас філантроп, а не я. Отож бери в руки перо і пиши.
Фонтлерой узяв перо, вмочив у чорнило, а тоді нахилився над аркушем, готовий до праці.
— Що мені писати? — спитав він.
— Можеш написати: «Гіґінса поки що не чіпати». І підпис: «Фонтлерой», — продиктував йому граф.
Фонтлерой ще раз вмочив перо і взявся писати, підпираючи підборіддя рукою. Це була справа поважна, посувалася поволі, бо хлопець вкладав у це всю душу. Та ось лист був уже готовий і Седрик простягнув його дідусеві. Хлопчик усміхнувся, але було видно, що він хвилюється.
— Гадаєте, цього досить? — ще раз перепитав він. Граф глянув на листа — і кутики його вуст мимовільно розтягнулися.
— Звісно, — відповів він. — Гіґінс буде цілком задоволений.
І передав листа містеру Мордонту. А написано там було ось що:
Дорогий містере Ньюіку, бутъласка, дуже прошу Вас, аби Ви покищо залишили містера Гіґінса на фермі.
Буду дуже Вам вдячний.
З повагою,
Фонтлерой.
— Це містер Гобс завжди так підписував свої листи, — промовив Фонтлерой, — і я подумав, що ліпше додати «бутьласка». А я правильно написав «буть-ласка»?
— Ну, у словнику воно пишеться дещо інакше, — завважив граф.
— От за це я й боявся, — промовив Фонтлерой. — Мені варто було перепитати. Знаєте, коли слова мають більше ніж один склад, то завжди ліпше перевіряти їх за словником. Так певніше. Я перепишу листа.
І він справді наново усе переписав, перепитавши перед тим у графа, як правильно пишуться складні слова.
— Дивна штука правопис, — мовив Седрик. — Часом слова пишуться зовсім не так, як вимовляються. Ось наприклад: я думав, що «бутьласка» пишеться через «т» і разом — а це помилка. Так само «покищо» — теж, виявляється, треба писати окремо. Часом я геть від цього гублюся…
Отож містер Мордонт повертався із Доринкуртського замку з листом Фонтлероя. А ще пастор ніс зі собою тепле почуття вдячности і надії — чого з ним іще не траплялося після цих візитів.
Провівши містера Мордонта до дверей, Фонтлерой повернувся до дідуся.
— А можна мені зараз піти до матусі? — поспитав він. — Думаю, вона виглядає мене.
Граф якусь хвилину зберігав мовчанку.
— Спершу зазирни до стайні — там тебе чекає несподіванка, — проказав нарешті. — Закалатай у дзвінок.
— Якщо ви тільки дозволите… — вимовив Фонтле-рой, залившись рум'янцем. — Звичайно, я дуже-дуже вам вдячний… але, думаю, буде ліпше, коли я загляну до стайні вже завтра. Матуся ж чекатиме…
— Гаразд, — сухо відповів граф. — Я звелю, щоб подали карету.
А тоді кинув:
— Це поні.
Фонтлерою аж перехопило подих.
— Поні! — вигукнув він. — Чий поні?
— Твій, — відповів йому граф.
— Мій?! — не йняв віри хлопчик. — Мій поні? Мій? Як оті забавки у кімнаті?
— Так, — потвердив дідусь. — Хочеш його побачити? Наказати, щоб його вивели зі стайні?
Щічки Фонтлероя спалахнули немов маки.
— Я навіть думати не важився, що у мене буде свій поні! — видихнув він. — Ані не мріяв про це. А як матуся втішиться! Ви все-все робите для мене!
— То хочеш побачити свого коника? — поцікавився граф.
Фонтлерой набрав повні груди повітря, перш ніж відповісти.
— Я дуже хочу його побачити, — проказав він. — Так хочу, що навіть описати це не можу. Але, боюся, не встигну…
— А хіба ти мусиш їхати до матері вже, в цю хвилину? — поставив питання граф. — Хіба не можеш відкласти цей візит?
— Ні, — хитнув головою Фонтлерой, — вона від ранку думає про мене, а я про неї.
— Ну, якщо так… — протягнув граф, — тоді закалатай у дзвоник.
Вони сіли в карету і поїхали. Поки карета котилася по алеї, граф мовчав. А Фонтлерой, навпаки, ніяк не міг заспокоїтися — усе говорив про поні. Якої він масті? А великий? А як його звати? А що він їсть? А скільки місяців має? А можна завтра зранку на нього подивитися?
— Ото матуся зрадіє! — знай повторював хлопчик. — Вона буде вам безмежно вдячна за те, що ви так добре до мене ставитеся! Вона ж бо знає, як мені подобаються поні… але я навіть не мріяв, що колись сам матиму! Один хлопчик із П'ятої авеню мав поні, то він щоранку верхи на ньому прогулювався, а ми завжди ходили попри його дім, аби тільки побачити.
Седрик відкинувся на подушку і захоплено дивився на графа.
— Думаю, що ви найдобріша людина на цілім світі, — врешті випалив хлопчик. — Ви стільки добра робите! І завжди думаєте про інших. Матуся каже, що доброта — це коли людина думає не про себе, а про інших. Ну це ніби про вас сказано, правда?
Його світлість настільки спантеличило почуте, що він навіть не знав як відповісти. Графові треба було зібратися з думками. Те, що дитина у своїй щирості всі його підступи трактує як вияви добра і шляхетности — до цього навіть граф не був готовий.
А Фонтлерой провадив далі, захоплено дивлячись на дідуся своїми великими чистими очима:
— Ви ж бо допомогли стільком людям! Ось наприклад: Майкл із Бриджит та їхні десятеро дітей, продавчиня яблук, а ще Дік, а ще містер Гобс, а також містер і місіс Гіґінс разом з дітьми, ну і містер Мордонт — тому що він пішов дуже задоволений. І матуся, і я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький лорд Фонтлерой», після закриття браузера.