Читати книгу - "Кагарлик"

25 100

Він сів за стіл і мовчки дивився на нас, погладжуючи дерево стільниці перед собою. “Останнім часом мені щастить на це місце, — почав розповідати він. — Я вже втратив лік своїм появам тут. Точніше, я можу рахувати тільки до десяти. Якщо по другому колу загинати пальці, то швидко заплутуєшся”. Насправді він встиг промовити тільки “за-плуту...”, а кінець слова ми додали для себе самі. Може, він хотів сказати щось інше, але важко уявити собі інше слово, яке би починалося із “заплуту...”. “Таке враження, ніби вони обертаються з певним періодом”, — сказав Бірджир. У мене ж навпаки виникало враження нерегулярної пунктирної лінії.

25 200

О, Обухів! Ти постійно вражаєш нас своїми несподіваними принадами! Всі твої чотири напівзруйновані башти гордовито пручаються плину часу і в цьому гідні конкурувати з однією Пізанською, яка давно вже впала та лежить посеред міста безглуздою купою мармуру. Але хто їх побудував? Як звали цього таємничого девелопера, і що він хотів з ними робити? Тепер цього ніхто вже не пам’ятає, а вони стоять посеред міста, ніби обірване речення з чотирьох слів. Він щось хотів нам сказати, передати якусь важливу для нього думку. Сьогодні вона звучить так: “Не наближайтеся до нас, ми тримаємося на останніх цеглинах. Наступний порив вітру може стати останнім”.

25 300

Перша башта знаходилася на північній околиці міста на березі водоймища. З її вершини було видно залишки багатоповерхівок та величезний скелет супермаркету. Бірджир зробив тривимірну модель місцевості для свого блогу. Поки ми лізли на гору, міркували, навіщо побудували ці башти. “Всередині нема жодних приміщень — лише вузькі віконечка на різних рівнях. Вони схожі на бійниці, — сказав Бірджир, — можливо, башти були побудовані для захисту міста?” — “Будь-який нападник зруйнував би їх першими”, — не погодився я. — “То, може, нападник просто не зміг до них дістатися? — відповів він. — Місто підготувалося до оборони, але так і не дочекалося ворога”.

25 400

Чому російська армія не взяла Обухів штурмом? На верхівці башти була маленька цегляна будівля. Під її дверима ми знайшли декілька гільз. Я запропонував відкрити двері. Їх довелося буквально відкорковувати — вся рама була забита брудом та іржею. Всередині сидів молодий хлопець у військовому однострої та з кулеметом. “Стоп! Стоять! — вигукнув він і навів на нас дуло зброї. — Вы какой веры? Молитесь, сейчас отправлю вас к вашему богу”. Ми загальмували від несподіванки. “Зачекайте, ми можемо намалювати вам лінію оборони”, — сказав Бірджир. — “Это интересно. Пройдемте в наш командный пункт!” — сказав солдат та зник. Я пожалкував про це.

25 500

“Я підрахував, вони існують приблизно тридцять секунд, — сказав Бірджир. — Але потім повертаються в той самий момент часу, коли зникли. Їм здається, що це ми з’являємося та зникаємо. Це схоже на вишивку: деякий час нитка знаходиться з одного боку тканини, а потім з іншого. Ми бачимо короткі відрізки, але насправді нитка не переривається. Якщо спостерігати досить довгий час, то можна побудувати математичну модель цього візерунку і зрозуміти, що тут відбувається”. — “А скільки треба часу?” — спитав я. — “Для репрезентативної вибірки треба спостерігати протягом року. Звісно, ніхто не буде витрачати час на такі дурниці”, — сказав Бірджир.

25 600

“У мене колись була ідея створити фонд і збирати в нього гроші для проведення досліджень на цій території. Можна було би заслати сюди спеціальних статистичних роботів. Всього за декілька років ми мали би повну картину. Але потім у мене з’явилась інша ідея, а про цю я забув. Стільки всього відбувається — за всім не встигнеш”. Коли ми спустилися з башти, то побачили, як той зниклий солдат ходив навколо неї та явно розшукував нас. Довелося сховатися. Хоча я би вийшов. Він все одно не встиг би довести нас до свого штабу, а ми би дізналися багато цікавого.

25 700

Друга башта Обухова знаходилася на сході міста. Ми ледве дісталися до неї. Спочатку вирішили дертися крізь величезне поле конструкцій, схожих на протитанкові їжаки. Я пропонував обійти його, але Бірджиру здалося, що воно вузьке. Ширина поля була невеличка, але самі конструкції своїм чудернацьким переплетінням створювали певний оптичний обман: спочатку проміжки між ними виглядали достатніми для доволі вільного проходу, але вже у третьому ряді вони перепліталися між собою, немов гілки дерев. Одяг одразу десь чіплявся і доводилося його звільнювати, а під час цього нога або рука потрапляла у пастку. Бірджир наказав мені не ворушитися і за допомогою морфону розробив алгоритм звільнення.

25 800

“Це військовий об’єкт, — упевнено сказав він, коли ми обходили пастку. — Загін, не обладнаний спеціальним комп’ютером, приречений. Доки солдати будуть розплутуватися, їх усіх швидко перестріляють”. Бічний підхід до башти був вільним, але доводилося довго йти вздовж поля пасток. З іншого боку була викопана глибока траншея із водою. Біля входу до башти ми побачили трьох солдат. Вони курили та мовчки спостерігали за нашим наближенням. “Ми встигнемо підійти до них?” — спитав я Бірджира. — “Ні, — відповів він. — Навіть якщо вони зараз відкриють вогонь, кулям не вистачить часу долетіти”. Солдати зникли раніше, ніж Бірджир проказав останні слова цієї фрази.

25 900

“Я все більше схиляюся до того, що плин подій в Обухові насправді безперервний, але ми періодично потрапляємо в інший простір, у якому місто пусте та закинуте, вірніше, ми переважно існуємо в ньому”, — сказав Бірджир. — “А який з них справжній?” — спитав я. — “Це дуже неприємна думка для тебе, але вони рівноправні. Щоправда ми переважно перебуваємо у домінуючому для нас. Але це лише вплив системи координат”, — відповів Бірджир. — “Добре, який з них кращий? Зручніший?” — “Це все дуже суб’єктивно і весь час змінюється. Можливо, занепад міста викликала військова навала, а може, економічна криза”, — сказав Бірджир.

26 000 — ЮГ — 700

Везде одно мужеложество, зоофилия и недостаток почтения к органам высшей государственной власти. Если молодежь увлекается онанизмом, то рано или поздно она примется писать всякие гадости про президента и