Читати книгу - "Будь дивом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мені хотілося розповісти йому, що я травмувалась у процесі якоїсь хвилюючої й драматичної діяльності — наприклад, стрибка з парашутом чи скелелазіння.
— Я забагато друкувала, — пробелькотіла я, соромлячись такої правди.
У результаті мені довелося пройти обстеження на нервову прохідність, щоб з’ясувати, що зі мною не так. Під час обстеження до нервів передпліч та долонь застосовували електрошок. Медсестра прикріпила до моєї руки два електроди — з червоним і чорним дротами, і це нагадало мені запуск розрядженого акумулятора в машині. Чорний стимулятор із двома металевими виступами мав посилати електричний струм у нервові шляхи. Перш ніж розпочати процедуру, вона запитала: «Ви вже народжували, так?»
Перший розряд — і відчуття такі, як під час сильного серцебиття. Другий нагадував удар по коліну спеціальним молоточком. Третій нагадав про іграшковий генератор з дитинства. Ми використовували його легкі заряди статичної електрики, щоб лякати одне одного. Найвища напруга, яку застосувала медсестра, нагадала про ситуацію, коли я намагалася викрутити розбиту лампочку з патрона. Я виймала шматки скла з патрона за допомогою ножа для масла, коли струм пройшов через мою руку і я впала додолу.
Процедура тривала з півгодини. З’ясувалося, що мої руки страждають від стресу багаторазових навантажень. Загалом — забагато друкування і замало перерв. У результаті я прочитала про це все, що мені вдалося знайти, і просто почала прислухатися до власного тіла. Тепер, коли я відчуваю, що мої руки втомились, я припиняю друкувати. Ставлю таймер на 20 хвилин і роблю перерву — встаю з місця й потягуюсь. Я стискаю гумове кільце, щоб мої руки були сильними. І вони потроху зцілилися. З того часу, коли я почала прислухатися до власного тіла, мої руки стали сильнішими, ніж будь-коли.
Був короткий проміжок часу, коли в мене почалися проблеми зі спиною. Я постійно відчувала біль у лівому боці і подеколи — різкий біль у правому, неначе туди встромляли ніж. Це сталося невдовзі після моїх процедур опромінення під час лікування раку, тому я прокручувала в голові найгірший варіант. МРТ показала, що раку немає. Хух! Але вона показала артрит хребцевого диска. Замість того щоб піддатися хворобі й вважати спину слабким місцем організму, я вирішила зробити паузу, помовчати, а тоді порадитися з власною спиною. Чого вона потребувала? Чому боліла?
Спина відповіла так: «Ти намагаєшся завдати на мене весь світ». Тоді я казала «так» усім і всьому. Я переймалася з приводу проблем усього світу і намагалася задовольнити потреби всіх і кожного, ризикуючи надірватися.
Я вирішила частіше казати «ні» і зменшити тягар, який щоденно завдаю собі на спину. А тому кожного дня роблю вправи для спини та розтяжку для зміцнення м’язів хребта й збереження гнучкості. Уже багато років у мене нічого не болить. Я шаную і поважаю свою спину, звертаю увагу на її сигнали. Якщо ж вона знову починає боліти, я зупиняюся й питаю себе: «Який чужий тягар я знову взяла собі на плечі?»
Досить часто моя життєва рівновага порушується. Одного літа моя щелепа змістилася. Протягом двох місяців зуби розташовувались неправильно, мені було важко жувати й розмовляти. Я пішла до стоматолога, який припустив, що це міг спричинити стрес. Чи я, бува, не стискаю зуби, коли сплю? Я звернулася до хірурга, який займався травмами щелеп, і він зробив мені рентген. Я відчула полегшення, коли дізналася, що це зміщення спричинила не пухлина. Лікар не хотів оперативного втручання, я теж. Він запропонував кілька способів розв’язати проблему природним шляхом. Розслабляй щелепу протягом кількох тижнів. Забудь про жуйку. Не гризи льодяники й карамельки. Перед сном прикладай до цього місця грілку. М’яко масажуй м’язи щелепи та шиї.
Я старанно все занотувала, а коли приїхала додому, почала медитувати. Я забула запитати власне тіло про його потреби. Чому моя щелепа змістилася? Відповідь: моє життя втратило рівновагу. Я була дуже заклопотана — усі ці автограф-сесії, виступи… Я не розлучалася з жувальною гумкою, мов той запеклий курець — із цигаркою. Мені потрібно було знайти трохи більше часу на себе, щоб заспокоїтись і розслабитись.
Я почала займатися йогою — щотижня. А потім додала ще й щомісячний масаж. Забула про жуйку. Зайнялася практикою мовчання. Минуло два тижні — і моя щелепа повернулася на місце. А за місяць біль минув і більше не давався взнаки.
Джуді Бар, йога-терапевт із Центру здоров’я клівлендської клініки, навчила мене прислухатися до себе, щоб розуміти, чому в житті слід казати «так», а чому — «ні». Мій внутрішній радар збився, і я потребувала ясності. Я думала, що все, що з’являється на екрані мого радара, треба виконувати власноруч. І казала «так» у всіх ситуаціях.
Джуді змусила мене непорушно сидіти протягом кількох хвилин. Вона запропонувала стерти все з пам’яті й просто дихати. А тоді сказала:
— Запитай своє тіло, як воно відчуває слово «так»? Нехай воно відповість.
Я сиділа нерухомо й питала себе про це. Спочатку нічого не відбувалось. Але потім я розслабилась і повністю поринула в це запитання. Тоді відчула тепло на своєму обличчі — здавалося, я сиджу під теплими променями, які зігрівають мене аж до серця. Я відчувала, як усмішка на моєму обличчі стає ширшою, як мої груди здіймаються під час дихання, як серце розкривається назустріч сонцю, мов та квітка. «Гаразд, це і є твоє „так“», — мовила Джуді.
Потім вона знову звеліла мені розслабитись і глибоко дихати протягом кількох хвилин.
— А тепер запитай своє тіло, як воно відчуває слово «ні»? — попрохала вона.
Я це зробила. Спершу нічого не відбувалося — суцільна порожнеча. Але потім виникли відчуття сумніву й тривоги. Я сиділа й очікувала почути «ні» як щось голосне й чітке. Та натомість відчула, як мене огортає хмара розгубленості, як на мене дмухає вітер страху. А тоді мій розум почав говорити сам до себе — і виник внутрішній шум, який завжди дратує, мов статичні перешкоди на радіо.
Джуді попросила описати моє «ні». «Але ж я нічого не відчула», — сказала я.
— Розкажи, що саме в тебе було, — наполягала вона. І я описала сумніви, тривогу, шум, страх і статичні перешкоди.
— Оце і є твоє «ні», — сказала вона. — Коли в тебе виникають такі відчуття, завжди кажи «ні».
Цей момент змінив моє життя. Я завжди думала, що відчую, коли слід сказати «ні», чітко і ясно — ніби це нагадуватиме удар молота. А оскільки я не відчувала цього потужного й зрозумілого «ні», то в результаті казала «так» кожній потребі та зобов’язанню. Але ж я говорила «так» речам, які не були ані радісними, ані важливими, ані значущими, ані корисними для душі.
Тепер я прислухаюся до свого тіла. Щогодини роблю паузу й запитую: «Чого ти потребуєш?», — а потім слухаю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будь дивом», після закриття браузера.