Читати книгу - "Номер нуль"

— Перескочу ще трохи, бо тут описують розташування ран, адже нас не цікавить, як і куди його було поранено, для нас досить знати, що його застрелили. «Оболонку головного мозку пошкоджено, локалізовані численні зміщені рухомі тканини, завдяки чому відкритий доступ у внутрішньочерепну порожнину, товщина склепіння потиличної кістки у межах норми. Тверда мозкова оболонка плюскна, з широкими порізами у передній частині: слідів епі- чи екстрадурального крововиливу не виявлено. Головний мозок зміщений не in toto[116]через те, що мозочок, міст, середній мозок та нижня частина нижніх мозкових доль набули кашоподібного вигляду, утім, без слідів кров’яної інфільтрації...»

Він повсякчас повторював слово «кашоподібний», яким зловживав професор Каттабені, — певна річ, його вразило, що труп перетворили на кашоподібну речовину, — тому він повторював те слово майже з насолодою, часом так, що замість однієї літери «п» вчувалося дві. Мені спадала на гадку «Комічна містерія» Даріо Фо[117], де селянин гадає, що насититься їжею, про яку повсякчас мріє.

— Йдемо далі. «Непошкодженою є лише частина опуклості обох півкуль мозку, мозолясте тіло довгастого мозку: судини основи черепа між рухомими фрагментами через розтрощення всього черепа вирізняються лише частково, а також там, де вони з’єднуються з речовиною головного мозку, передні судини головного мозку, що знаходяться між означеними стволами мозку, мають неушкоджені стінки...»

Отже, ти гадаєш, що лікар, до всього ще й переконаний, що перед ним лежить труп дуче, був спроможний збагнути, ким є та купа розчленованої плоті та кісток? Та й як він міг це зробити спокійно у кабінеті, у якому (як писали) снували туди-сюди люди, журналісти, партизани, захоплені роззяви? Де люди розмовляли про нутрощі, які забули на кутку столу й де дві медсестри бавилися тими потрухами, наче у пінг-понг, жбурляючи одна одній шматки печінки чи легенів?

Розповідаючи, Браггадочо скидався на кота, який нишком заплигнув на стіл до м’ясника: якби він мав вуса, то вони б зараз настовбурчилися та затремтіли...

— А якщо продовжиш читати, то зауважиш, що у протоколі нічого не написано про виразку шлунка, попри те, що ми всі знаємо, що Муссоліні її мав, так само як ані слова не знайдеш про сифіліс, хоча повсякчас пліткували, що у покійного була пізня стадія сифілісу. Поза тим зауваж, що Георг Захарія, німецький лікар, який лікував дуче у Сало, згодом засвідчив, що його пацієнт мав знижений тиск, анемію, збільшену печінку, шлункові спазми, лінивий кишечник та хронічні закрепи. А за результатами розтину все ніби нормально: печінка нормальних розмірів та вигляду як на поверхні, так і в розтині, здорові жовчні шляхи, нирки та надниркові залози не ушкоджені, сечовивідні шляхи та статеві органи — в нормі. Прикінцеве зауваження: «Частини того, що лишилось від головного мозку, занурили у формаліновий розчин для подальшого анатомічного та гістопатологічного огляду, фрагмент кори головного мозку за проханням санітарної служби командування V військового підрозділу (Кельвін С. Драєр) відправили лікареві Вінфреду Г. Оуверголстеру у психіатричну лікарню Св. Єлизавети у Вашингтоні». Решту не читатиму, все.

Читаючи, він насолоджувався кожним рядком, ніби труп лежав просто перед ним і він торкався його, сидячи у шинку «Моріджі», й замість свинячого стегенця з квашеною капустою він пускав слину над очноямковою ділянкою, де очне яблуко має розірваний та плюскний вигляд, а скловидне тіло ока повністю витекло. Він смакував оті деталі: міст, середній мозок, нижню частину долей головного мозку, немов торкався мозкової речовини, яка майже перетворилася на рідину.

Я почувався гидко, але, ніде правди діти, разом з тим, мене зачаровувала оповідь та те сплюндроване тіло, яким він так тішився. Мов зачарований поглядом змії (як у романах дев’ятнадцятого століття), щоб покласти край цьому, я сказав:

— Хтозна, чий це труп.

— Еге ж. Бач, моє припущення — правильне. Отой труп — це не тіло Муссоліні, принаймні ніхто не міг заприсягтися, що це саме його тіло. Тож тепер 9 можу не перейматися тим, що трапилось між 25 та ЗО квітня.

Того вечора мене захопило сильне бажання очистити совість перед Майєю. Тому для того, щоб відірвати її від того, що вона думає про редакцію, я вирішив розповісти їй правду, тобто сказати, що «Завтра» — ніколи не побачить світ.

— То й на краще, — мовила Майя. — Більше не мучитимусь своїм майбутнім. Потерпимо кілька місяців, отримаємо ці трикляті гроші, жалюгідну зарплатню, а потім — гайда на південь, на море.

XIII 

Кінець травня

Тепер моє життя просувається двома коліями. Удень — принизлива праця у редакції, а увечері — життя у квартирі Майї, яка на той час уже стала моєю домівкою. Суботи та неділі — на озері Орта. Наші вечори разом компенсували нам дні, проведені з Сімеєм. Майя вже не висувала на роботі пропозицій, які повсякчас відхиляли, й тепер робила їх тільки мені — чи то задля розваги, чи задля втіхи.

Якось увечері вона показала мені проспект з оголошеннями про знайомства.

— Послухай, якої ти думки про це? — каже мені. — От тільки я б хотіла друкувати їх разом з тлумаченнями.

— Тобто?

— Ось послухай: Привіт, мене звати Саманта, 29 років, маю вищу освіту, домогосподарка, розлучена, дітей не маю, шукаю приємного чоловіка, а надто — товариського та веселого. Тлумачимо так: мені вже ось-ось тридцять, після того, як чоловік мене покинув (з тим дипломом бухгалтера, що я насилу отримала), роботи я не знайшла, тому байдикую цілими днями вдома (у мене навіть малечі немає, про яку могла б дбати); шукаючи якогось чоловіка, хай і незугарного, аби не частував мене кулаками, як той невдаха, за якого я пішла заміж. Чи таке: Кароліна, 33 роки, незаміжня, маю вищу освіту, підприємлива, надзвичайно витончена, брюнетка, висока, упевнена у собі та щира, захоплююся спортом, кіно, театром, подорожами, читанням, танцями, відкрита до нових захоплень, радо познайомилася б із чоловіком, наділеним шармом та індивідуальністю, освіченим, добре влаштованим, професіоналом, військовим, щонайбільше — 60 років (для укладання шлюбу). Розтлумачуємо так: у тридцять три роки ще не знайшла хоч би когось (може, тому, що худа, як тріска, й не можу пофарбуватися у білявку, але намагаюся про це не думати), насилу закінчила філологічний факультет, але завжди провалювала співбесіди, тому відкрила невеличку студію, де нелегально працюють троє албанців, виготовляючи шкарпетки для продажу на сільських базарах. Гадки не маю, що мені подобається,