Читати книгу - "Синій зошит"

Власне, се пантелик Пчоли і Мухи: хто що збирає в сьому світі.

Велика облуда — надмірно довіряти думці инших людей про нас. Не обертай увагу на те, як до тебе ставляться люди; клопочися тим, як ти ставишся до них. Не важливо, що инші очікують від тебе, головне — знати, що від себе очікуєш сам.

Мудрість не в многоті думання про велике, а в тому, щоб мало думати про дріб’язкове.

Орел не полює на мух.

Якщо ти говориш не те, що думаєш, слухаєш не те, в що віриш, і робиш зовсім не те, до чого лежить душа, то, може, се не ти?..

Всі добрі думки та ідеї черпаємо з криниці подячности. Надих дістаємо від подяки.

Путь не має кінця-краю

Чи мав я в житті план? Я завжди знав, що я в дорозі. І йду вперед. І йду до якоїсь невимірної вершини пізнання, не очікуючи дістатися її чола. В залежности від вітрів долі напрям мінявся, та я не збивався на манівці і не спускався під гору. Я обходив гори. І ніколи не заганяв себе в кут безвиході. Я робив лише те, чим був захоплений. І не робив більше, ніж того хотів. Робив свої справи послідовно. Ніколи, навіть у крайній нужді, не продавався в рабство, не лакомився на низьку плату за нікчемну роботу. Завжди і в усьому держав собі високу мірку і з першого разу робив свою роботу добре, аби не переробляти. Про кількість роботи і про кількість грошей я не думав. Я знав свої слабини і огріхи, та не уникав їх, знаходив з ними «погодження». Та головно — я довіряв собі.

Се перший і остатній чинник мого плану.

Чи був у мене ментор? Був і не один. Дуже різні люди, котрі не хотіли бути в житті дурними і бідними. Правда, йдеться не про гроші. Хоча і їх не варто уникати, бо вони — показник потрібности твого діла. Коли зрозумієш, що «діло не в грошах», то мусиш обрати инший показник для виміру свого діла. Людей-учителів мені вистачало, та найбільшу школу дала мені природи і книги. Навіть звичайне дерево з прихованим корінням, із підземними жерелами, що його живлять; стовбур, що пнеться вгору; безліч листочків досвіду; крона, що купається в небі та знає бурі й лагідне сонце… А книги, безмовні ментори, відкрили в мені жагу істин, що звільняють від страху і забобону. В першому їх ряду Святе Письмо. Всього згромадив зо дві сотні книг, котрі можу назвати «моїми». Але щоб їх найти, перечитав тисячі. Найбільше читав у тюрмі. Инші, аби вижити, шукали гнилі лушпайки картоплі, а я — книги…

Чи довго треба вчитися? До скону. Але міняють тебе вже перші п’ять літ. Міняють безповоротно після того, як ти руба скажеш собі: «Се моє діло!» Дуже важно: не треба поспішати. Але й зволікати не варто. Не бійся: ти навчишся тій рівновазі руху і духу. Навчишся не боятися слабости й помилок. Навчишся вибиратися з провалів і манівців. Се втомливий, але веселий і захопливий путь. Бо він твій! Лише не треба забігати в кінець путі — нехай вона буде безконечною. І не марнуй час та сили на пусті теревені й розваги, на сумніви і зради, на суперечки і суди, на самокатування і скарги, на зневіру… Зі зневіри народжується віра. Лише озбройся терпінням. Не чеканням, а сподіванням. Сей світ належить терпеливим. Підсилюй себе подякою, добрим сном, живильною рухливістю, радістю споглядання, волею говорити «ні». Твій путь буде цікавим настілько, наскілько будеш приймати цікавий напрям. Може, ти зупинишся на якомусь відрізку, де тобі буде добре. А може, підеш далі — путь не має кінця-краю…

Економити можна на всьому, крім трьох речей — овочевій їжі, чистій воді і сні. Вночі спіть, доки не виспитеся, та й денним сном не гребуйте. Сріберний сон післяполуденний, а перед обідом — золотий.

«Який запах вам найбільш прилюбний?»

«Скошеної отави після другої Пречистої. Запах трави впереміш із раннім падолистом».

«Що таке кохання, діду?»

«Не доберу слів, аби означити огром сього прочуття. Але як гарно списав його один літерат: «Ми спимо, доки не любимо. Ми діти праху… а полюбимо — і ти бог, ти чистий, як у перший день сотворення…»

Дуже важливо — не спішити. Ніколи, ніде і ні в чому. Не тряси зелену яблуню: коли яблуко достигне — воно впаде само. І якщо воно приготовлене тобі, то впаде у твою долоню.

Не розпорошуйся. Будь шляхетний з усіма, товариський із багатьма, близький із обраними, другом будь одиницям.

Не пробуй глибину ріки обома ногами. Обережність — оберігає. Але пам’ятай: що більша обережність — тим менше здобуваєш.

Буває, тяжко любити людей зблизька — ображені ображають і ображаються. Тоді люби їх на відстані. Се дуже важливо. Передусім для тебе. Чужі вчинки — відображення того, що стається в чужих осібних життях, і до нас стосунку не має.

Світ довкола — дзеркало. Те, що ми любимо в инших, — відбиття того, що любимо в собі. Те, що нас огірчає в інших, — проява того, на що нам варто зосередитися в собі.

Мало — прощати. Прощати слід легко і швидко, щоб гніт той не лягав на твій спокій, не здержував твою свободу.

Коли ділишся, коли навіть подумки посилаєш приязнь світови, — щедроти його вертаються до тебе духовними габами.

Але й обачним будь — не роздай себе цілком. Чаша не має всихати.

У мореплавців є свої кораблі. В мене — моє тіло, яке веде-везе мене до моїх прагнень. Тому його слід додержувати в чистоті і дужости. У многії літа можна ввійти лише благими дорогами і в здоровому та бадьорому тілі.

«Звідки ви знаєте, коли, що і як робити?»