Читати книгу - "Львів. Кава. Любов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Одне іменується Львовом. Так, те саме місто, назване в честь князя Лева, місто, на гербі якого грізна кошача істота роззявляє пащу і красується кігтями десь під муром із трьома баштами. А інше місто – Сінгапур. Назва цього індустріального, одного з найбагатших полісів світу, як виявилося, складається з двох слів: simha – «лев» і pura – «місто». Місто велетнів будівель, хмарочосів, що шпицями сягають неба. Місто, при погляді на яке складається незмінне, трохи моторошне враження, наче якимсь незнаним чином раптом потрапив у майбутнє.
«Це твоє майбутнє», – сказала моя двоюрідна тітка, нарізаючи фрукти в невелику глиняну мисочку, аби за мить залити їх йогуртом.
Вона приїхала сюди давно, ще зовсім молодою, закохалася в земляка, вихідця з України, який уже мав тут досить непоганий бізнес, і зосталася назавжди. Колишня львів’янка, вона жартувала, що не змінила міста, лише трохи перенеслася в майбутнє, бо ж навіть у назві воно залишилося містом лева. Але то, звісно, було неправдою. Їй іноді дошкуляла ностальгія. Щонеділі за звичкою бувала в церкві. Населення релігійне, однак усе, геть усе по-іншому. Християн досить, однак досить і представників інших релігій. Утім, усе під контролем уряду, тому проблем жодних: усі толерантні, взаємоввічливі, хороші. Але коли почалася та рекламна кампанія нового іміджу Бога, ініційована представниками церков, вона вибирала на ринку лише ті яблука, на яких чорно-біла наклейка сповіщала: «Це яблуко я виростив спеціально для тебе. Бог». Справно отримувала безліч sms, надісланих нібито від імені Бога, дивувалася креативним гаслам на автобусних зупинках, сіті-лайтах у метро й раділа, що рекламна кампанія стала настільки популярним хітом, що аж тутешній уряд захвилювався.
Мене Сінгапур дивував іншими площинами. Насамперед краєвидами. Безкінечними надсучасними видовищами, що займали велетенський простір, розділений водоймами. Уночі височезні, спроектовані з неймовірною точністю і з сучасним баченням багатоповерхівки вражали якоюсь небаченою гармонією світла, що перетворювало край на інопланетні експозиції. Утім, уся візія міста запросто відображалася в одній місцині – у парку під назвою Марін Лайф, океанаріумі, що викликав у відвідувачів чітке відчуття перебування на морському дні. Авжеж, а де ще ви запросто побачите понад вісім сотень видів морських тварин? І я на початках також, стоячи перед громіздкими скляними перегородками, спостерігав за ареалом океану, забувши про подих і не маючи в голові жодної думки.
Але згодом моє ставлення до міста змінилося. І думки повернулися в голову. Після смерті тітки в спадок мені перейшла трохи дивна для цих країв будівля і з’явився занепалий бізнес, яким уже давно толком ніхто не займався. Тому всі активи я перевів у готівку з думкою зробити із будівлі невеличкий готель. А що з житлом у Сінгапурі ніколи не було проблем, то мій готель мав би мати якусь родзинку, яка приваблювала б до нього туристів, а то й зовсім не іноземців. І така родзинка була. Покійний тітчин чоловік, її земляк, свій не надто великий будинок на три поверхи звів таким, які звик бачити на батьківщині. Ну, у Львові точно така оселя нікого б не здивувала. Бо навіть ліпнина на фасадах, барельєфи несли в собі щось чисто львівське. А надто – ота морда лева над входом до будинку. Мабуть, тітчиного чоловіка теж мучила ностальгія. Так, у кожного свої яблука…
Треба сказати, законодавство Сінгапура дуже прихильне до іноземців і ведення ними бізнесу в країні. А що ще чекати від країни, де є один із найбільших на планеті, четвертий за величиною фінансовий центр і яку світовий банк відзначає як державу, де найлегше у світі робити бізнес? Так, і до слова – акт незалежності тут було підписано у 1965 році (всього), а до того Сінгапур перебував певний час під владою то японців, то британців, а перед тим іще когось. Подейкують, процвітання краю зумовили зручне географічне розташування і незмінність влади, бо ж та сама партія перемагала у виборах від п’ятдесят дев’ятого року. А ще – оте загадкове слово «меритократія», адже серед претендентів на владу тут завжди освічені люди, для яких особисті здобутки є вагомим показником.
І я не раз думав: от якби такий принцип меритократії – іншому місту Лева, в якім площа Ринок чи літом, чи взимку незворушно дихає густими ароматами смаженої кави. Той аромат невидимими нитками снує поміж промінням сонця, надаючи й самому місту кавового присмаку. Там, випиваючи чашку кави поміж давніми мурами, думаєш: чи не в минулому я? І якщо справді існує часовий дисонанс, то тут легко опинитися в глибині віків, і тоді здається, що ось-ось із-за рогу будинку вийде панна в середньовічному вбранні. Хоча, правду кажучи, побачити людей у вишиванках, етнічному одязі, тут зовсім не складно. Місто справді є візією минулого, чимось, що гвіздочком припинає вічність, де тогочасність і майбуття зрослися воєдино.
Ріка тут схована під землею. Її вже ніхто ніколи не побачить. Її завжди тут не вистачатиме…
Я щоранку випиваю чашку аж терпкої від міцності кави, звареної в джезві, сідаю з тією чашкою на широчезне підвіконня і, ще сонна, роздивляюся обриси міста. А воно онде, мов на долоні розкинулося переді мною. З мого вікна бачу багато, та ніхто не бачить мене. Тому можу влітку сісти тут просто в нічній сорочці, моїй улюбленій, отій блакитній із тоненькими бретельками, можу не зібрати розтріпане від сну волосся. А восени понад смішну байкову піжаму з кумедними малюнками накидаю на плечі плед, бо так тепліше. Мене ніхто не побачить, тут тільки кава і я… Уже давно тільки я…
Шкода, що ріка захована під землею. Шкода її, бо вона навіки, як і я, мовчазна…
Але найбільшою особливістю свого готелю я хотів зробити деякі внутрішні його риси. Ні, я нічого не планував чудити з архітектурою. Я тільки хотів збагатити інтер’єр картинами – але картинами з чисто львівськими пейзажами. Я хотів частинку Львова. Саме частинку Львова в Сінгапурі. І щоби на тих картинах Львів постав не теперішнім, а дещо давнішим. Хоча би двадцяті-тридцяті роки минулого століття, коли вулицями пафосно їздили тогочасні авто з кругленькими боками, а дами з хутром на плечах демонстрували витонченість і красу.
Я хотів часточку елегантного Львова. І саме за цим приїхав у княже місто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львів. Кава. Любов», після закриття браузера.