що, як кажуть, до того тішаться з власних співів, що вмирають від знемоги. Чи не випадало ж тобі червоніти через те, що ти виявлявся безпорадним у змалюванні деяких повсякденних явищ, які, втім, здавались тобі не вартими твого красномовства? А наскільки більше в природі такого, що неможливо словесно визначити за браком імені! Як багато понад те речей, які хоч і мають кожна свою особливу назву, але передати їхню цінність словами безсиле будь-яке красномовство смертних? Скільки разів я чув твої нарікання, скільки разів бачив тебе онімілим і обуреним з того, що ні язик, ні перо не здатні були сповна висловити те, що мислячому розуму видається цілковито ясним і зрозумілим? То чого ж варте красномовство, коли воно таке бідне у засобах і непевне, коли воно й осягнути всього нездатне, і навіть осягнувши, нездатне звести докупи? Греки зазвичай дорікали вам – а ви, своєю чергою, грекам – за словесну убогість. Сенека вважає їхню мову багатшою, але Марк Туллій у вступі до свого твору «Про межі добра і зла»[50] каже: «Я вражений тим, звідки береться оця невиправдана зневага до всього вітчизняного. Хоч тут і не найліпша нагода для обговорення цього явища, однак повторю своє переконання, яке й раніше висловлював: латинська мова не тільки не убога, як заведено вважати, але навіть багатша за грецьку». Те саме він стверджує в багатьох інших місцях, а в «Тускуланських бесідах» вигукує: «О яка ж ти бідна на слова, Греціє, хоч якою вважаєш себе на них багатою!». Усвідомлюючи себе кращим у римському красномовстві, сказав це, з цілковитим переконанням, той, хто наважився відбити славу у грецизни, про що згадує у своїх «Декламаціях» той-таки Сенека, пристрасний шанувальник грецької мови. «Все, що може протиставити чи в чому може перевершити зарозумілу грецизну римське красномовство, – пише він, – усе це розквітло навколо Цицерона». Висока похвала та, поза сумнівом, справедлива. Таким чином, як бачиш, суперечка щодо першості в красномовстві точиться не стільки між нами і греками, скільки між найвидатнішими з наших вчених; і як у нашому таборі є такі, що стоять за їхню вищість, так у їхньому таборі напевне хтось тримає нашу сторону; зокрема, таке повідомляють про славетного філософа Плутарха. Зрештою, хоча наш Сенека змушений, як я казав, віддати належне Цицерону за велич його ораторського мистецтва, в усьому іншому залишає пальму першості Греції. Цицерон же тримався протилежної думки. Та якщо ти хочеш знати мою думку щодо цього, я визнаю правими і тих, хто вважає Грецію бідною на слово, і тих, хто такою вважає Італію. А коли таке судження небезпідставно склалось про два настільки славних краї, на що сподіватись решті? А ти подумай, чи можеш у цій справі покладатися на власні сили, знаючи про обмеженість у засобах красномовства цілої великої спільноти, дрібною часточкою якої ти є сам? Либонь, тобі стане соромно, що змарнував стільки часу на діяльність, у якій успіху досягти неможливо, а якби й досяг, то лише показного успіху. Відтак, переходжу до чергового предмета твого самовдоволення. Ти пишаєшся гарними властивостями свого тіла?
…як можеш ти спати тепер і не бачить,
Скільки, безумний, тобі небезпек тих загрожує зараз?[51]
Однак що тобі подобається в твоєму тілі? Міць його чи квітуче здоров’я? Але і втома, що виникає від найменших причин, і напади різних хвороб, і укус дрібної комахи, і найлегший протяг, і багато подібних обставин доводять, що нічого немає оманливішого за ці властивості тіла. Чи, може, тебе зачаровує блиск твоєї вроди, і колір обличчя та його риси дають тобі підставу милуватися, втішатись і радіти? І не лякає тебе історія Нарциса, і усвідомлення мерзоти плотської не навчило тебе, чим ти є всередині? Задоволений виглядом своєї тілесної оболонки, ти не проникаєш за неї своїм ментальним поглядом? Серед решти незліченних аргументів самий тільки невпинний біг віку, що, день по дню, забирає твоє життя, мав би ясніше ясного показати тобі, яким тлінним і скороминучим цвітом є тілесна врода. А якби ти вважав (хоча й не посмієш сказати вголос), буцімто якимсь чином уникнеш старості, хвороб і всього взагалі, що спотворює тілесну вроду, однаково ти не мав би забувати про останню обставину, яка руйнує все на пню, а мав би глибоко засвоїти слова сатирика:
…Наскільки нікчемне
Тіло людське, показує смерть.[52]
Ось, якщо не помиляюсь, ті речі, що, живлячи твою гординю, заважають тобі усвідомлювати приниженість власного становища і пам’ятати про смерть. Є також інші причини, до яких я схильний тепер перейти.
Франческо
Стривай, прошу тебе! Дозволь спершу оговтатись від тягаря цієї лавини, бо, інакше, й відповісти не зумію.
Августин
Я охоче зачекаю, скільки знадобиться.
Франческо
Ти неабияк здивував мене, докоряючи такими хибами, що, я впевнений, ніколи не проникали в мою душу. По-твоєму, я покладався на свій хист? Таж воістину єдиним доказом мого хисту є те, що я ніколи не покладався на нього. Чи я хвалюся тим, що студіював книжки, з яких набрався доволі помірних знань, але багатьох турбот? Кажеш, я домагався ораторської слави, але ж ти допіру згадував, що саме брак слова для висловлення думок викликав у мене найбільшу досаду? Чи ти заповзявся випробувати мене? Бо тобі відомо, що я завжди усвідомлював власну нікчемність, і коли часом ставив собі щось за заслугу, це траплялося радше з огляду на невігластво інших. Я часто кажу: ми дійшли до такого стану, коли, за широковідомим висловом Цицерона, свою доблесть визначаємо неспроможністю інших.[53] Та якби й був я рясно
