Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Так, у Нижньому Подністров’ї на основі традицій нижньодністровської культурно-історичної спільності, що тоді розпалася на дві гілки — рашківську і кам’янсько-усатівську, за участю потужного зовнішнього компоненту на початку пізньольодовиків’я формується нова культурно-історична спільність, яка отримала в археології назву аккаржанська культура. На жаль, численні дрібні нестратифіковані, а тому погано датовані пам’ятки цього регіону не дають можливості простежувати динаміку як складання, так і розвитку етноісторичного процесу в пізньольодовиков’ї.

На іншій, східній, околиці причорноморських степів етноісторичний процес був пов’язаний із просуванням у степи населення з Кавказу. Спочатку на Нижньому Доні, а потім і в степах північно-західного Приазов’я складається нова культурно-історична спільність — кам’янобалківська культура. Поступово її вплив розширюється і сягає Надпоріжжя і Нижнього Подніпров’я. Сучасний стан джерел не дає змоги достовірно реконструювати етноісторію цього регіону у фіналі пізнього палеоліту. Безперечно, деякі елементи спорідненості, простежені між Амвросіївкою та Янісоллю, свідчать про подальший розвиток тут костьонківських традицій. Вірогідно, що мало місце продовження генетичної лінії муралівсько-золотовської спільності. Вирішення складних питань взаємодії цих трьох ліній розвитку — справа майбутнього.

Не менш суперечливо відбувався етноісторичний процес і в центрі причорноморських степів, куди прямували потоки населення як із заходу, так і з півдня та сходу. Слабка вивченість і брак єдності серед дослідників в оцінці культурно-хронологічного поділу пам’яток фінального палеоліту не дають можливості більш чи менш впевнено відновити етноісторію регіону.

Краще цей процес вивчений у степовому Побужжі, де саме тоді продовжують існувати анетівські племена у дещо зменшеній кількості, частина яких розселилась на інші території. Водночас намічається зв’язок населення цих територій з рашківськими і молодовськими племенами Подністров’я. Наприкінці льодовикового періоду в Надпоріжжя і Нижнє Подніпров’я проникають племена гінцівсько-боршівського кола.

Не менш складні етноісторичні процеси відбувалися і в Криму. Немає єдності серед дослідників у поглядах на шляхи формування фінальнопалеолітичних шан-кобинських і свідерських індустрій.

За умов інтенсивних демографічних і культурно-історичних процесів в різні періоди пізнього палеоліту на території України виникали і розпадалися господарсько-культурні і культурно-історичні спільності різного рівня: локальні етноісторичні єдності і широкі культурно-історичні області; промислові групи і просторі зони з близькими формами господарської діяльності і побуту. Що стоїть за різними типами груповання археологічних пам’яток і їхньої матеріальної культури? Дослідники по-різному вирішують ці проблеми. Більшість вчених бачить у локальних культурно-історичних єдностях (археологічних культурах) етнічні спільності різного рівня. Широкі культурно-історичні спільності розглядаються як зони так званої лінгвістичної безперервності, коли сусідні громади добре розуміли одна одну, але з віддаленням від центру розходжень у взаємопорозумінні стає все більше.

Значна рухливість населення в пізньому палеоліті, природно, справляла вирішальний вплив на дестабілізацію етноісторичного процесу. Це спричинювало постійне змішування різних етноісторичних спільностей, а тим самим і мов, що призводило до необхідності більш пластичної етнолінгвістичної адаптації. В одних випадках зливалися дві або більше культурні традиції і складалися нові; а в інших — одна спільність асимілювалася іншою. На жаль, археологічні джерела, накопичені до цього часу, вкрай фрагментарні і не дають можливості беззаперечно простежити цей процес на території України в пізньому палеоліті. Це справа майбутніх досліджень. Тому коротко підсумуємо викладене вище.

На ранньому етапі пізнього палеоліту за умов помірного клімату в різних регіонах України на основі переважно місцевого мустьєрського населення починають виникати перші нестійкі етнічні групи населення у Середньому і Нижньому Подністров’ї, в Криму. Пізніше такі спільності виникають у Середньому і Нижньому Подніпров’ї і на Побужжі. З настанням максимального похолодання спостерігається як міграція населення у межах України, так і переселення на територію України аборигенів більш північних областей з Центральної і Східної Європи. В період максимального похолодання в південних областях України формується ряд нових культурно-історичних спільностей на. Нижньому Дністрі, в степовому Побужжі, в Нижньому Подніпров’ї і в Криму. І нарешті, з відходом льодовика знов посилюються міграційні процеси, які призводять до порушення сталої етноісторичної обстановки. Незважаючи на складність і значну рухливість демографічної і етнокультурної ситуації, на території України можна простежити і деякі стабільні етнічні спільності. Це — молодовське населення на Середньому Дністрі і пізніше на Волині, пушкарівсько-межиріцько-добранічівське на Середньому Дніпрі, нижньодністровське та анетівське на Південному Бузі.

Глава 4

Суспільний устрій

Узагальнене відтворення соціально-економічної структури пізньопалеолітичного суспільства надто складне. Більшість дослідників дотримується думки, що пізньопалеолітична людина жила за умов сформованого родового ладу. Трансформація прагромади в ранньопервісну громаду розпочалася, ймовірно, ще в ранньому палеоліті на неандертальській стадії антропогенезу і завершилася з виникненням людини сучасного типу. У деяких випадках, як уже зазначалося, первісні громади могли складатися і раніше, на неандертальській стадії. Однак, як це було доведено П. П. Єфименком та П. Й. Борисковським, остаточно цей процес завершився з початком пізнього палеоліту.

Соціально-економічні відносини в пізньопалеолітичному суспільстві стабілізувалися за умов натурального виробництва життєзабезпечуючих ресурсів за допомогою примітивного мисливського озброєння, що спричинило насамперед необхідність простої кооперації праці всіх членів громади з природним її розподілом між статево-віковими групами. Такий спосіб виробництва, в свою чергу, припускає колективну власність на основні засоби виробництва (передусім на промислову територію) як громадську власність й рівнозабезпечуючий поділ продуктів при соціальній однорідності суспільства.

Економічним і соціальним осередком пізньопалеолітичного суспільства була ранньопервісна громада, яка складалася з індивідуальних споріднених сімей. Однак в науці немає єдності у визначенні характеру шлюбу і видів сімейних відносин у первісній громаді. Дослідники, слідом за Л. Г. Морганом, початковою формою шлюбу у ранньопервісних громадах вважають груповий шлюб, який, на їхню думку, міг бути реалізований у різних конкретних формах, у тому числі і у формі індивідуальної (парної) сім’ї різного ступеня стабільності залежно від соціальної та генетико-біологічної спорідненості. Інші дослідники взагалі розглядають індивідуальну сім’ю як споконвічно притаманну людському суспільству. Таким чином, реконструкція сімейно-шлюбних відносин у первісній громаді набуває принципового значення і є одним із важливих завдань сучасних палеосоціологічних досліджень.

Найчастіше для відтворення соціальних стосунків у первісній громаді залучають етнологічні спостереження за структурою суспільного устрою етнографічних суспільств, яким притаманні потестарні[27] суспільні стосунки. Такі реконструкції вкрай суперечливі, як і самі сінполітейні суспільства[28]. Тому останнім часом все ширше такі реконструкції базуються на археологічних матеріалах широко розкопаних пізньопалеолітичних поселень.

В Україні на сьогодні повністю розкопано такі палеолітичні поселення, як Мізин, Радомишль, Добранічівка. Крім того, досліджено значні площі на Межирічському, Молодовському, Анетівському та інших поселеннях. Матеріали, здобуті на цих поселеннях, дають можливість як повністю реконструювати господарсько-побутові комплекси первісних громад того часу, так і розглянути деякі