read-books.club » Сучасна проза » В’язень Неба 📚 - Українською

Читати книгу - "В’язень Неба"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В’язень Неба" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27 28 ... 61
Перейти на сторінку:
тінь. Повернувшись із тим, що просив Санауха, наглядач наблизився до ґрат тринадцятої камери й придивився до нерухомого силуету Сальґадо.

– Доходить уже, – сказав йому Фермін. – Навряд чи протягне до ранку.

– Потурбуйся, щоб він прожив до шостої. Мені цієї мороки не треба, нехай помирає в чиюсь іншу зміну.

– Зроблю все, що зможу, – відказав Фермін.

17

Тої ночі, коли Фермін у своїй камері розгортав пакунок, який лікар Санауха перекинув йому через коридор, чорний «Студебекер» віз пана коменданта дорогою, що спускалася з гори Монтжуїк до темних міських вулиць, що оточували порт. Шофер Хайме ретельно об’їжджав баюри та інші нерівності, які могли потурбувати пасажира чи порушити хід його думок. Новий комендант не був схожий на свого попередника. Той, колишній, дорогою зазвичай заводив із Хайме розмову, а інколи сідав на переднє сидіння, поруч із водієм. Комендант Вальс звертався до шофера лише щоб дати вказівки і дуже рідко перетинався з ним поглядом, хіба тільки коли Хайме припускався якоїсь помилки, наїжджав на камінь чи надто різко завертав. Тоді очі коменданта спалахували в дзеркалі заднього огляду, а на обличчі з’являвся незадоволений вираз. Комендант Вальс не дозволяв умикати радіо, стверджуючи, що передачі, які транслюють в ефірі, ображають його інтелект. Також він заборонив Хайме прикріпити на приладову панель фотографію дружини й доньки.

На щастя, машин було мало в цей вечірній час, і дорога минула без пригод. Їхнє авто швидко проминуло корабельню Драссанас, об’їхало пам’ятник Колумбу й помчало по Ла-Рамблі. За кілька хвилин вони вже були біля кафе «Опера», де й зупинилися. До оперного театру «Лісео» на другому боці бульвару вже зайшли на вечірній сеанс усі глядачі, і Ла-Рамбла була майже порожньою. Шофер вийшов із машини й, переконавшись, що поблизу нікого немає, відчинив дверцята для Маурісіо Вальса. Пан комендант ступив на землю й байдужим поглядом обвів вулицю. Потім поправив краватку й обтріпав плечики піджака.

– Чекай тут, – наказав шоферові.

У кафе майже нікого не було. Годинник над барною стійкою показував за п’ять десяту. Пан комендант кивком голови відповів на привітання офіціанта й сів за столик, що стояв у глибині зали. Неквапливо зняв рукавички й дістав срібний портсигар – подарунок тестя на першу річницю весілля. Закуривши цигарку, Вальс узявся оглядати старовинне кафе. Офіціант підійшов до нього з тацею в руці й протер столик вологою ганчіркою, що пахла якимось лужним розчином. Зневажливий погляд, яким на нього скинув пан комендант, служник проігнорував.

– Що будете замовляти?

– Дві порції ромашкового чаю.

– В одній чашці?

– Ні. У різних.

– Чекаєте на когось?

– Очевидно, що так.

– Чудово. Може, запропонувати вам іще щось?

– Трохи меду.

– Добре, сеньйоре.

Офіціант неквапливо пішов виконувати замовлення, і пан комендант пробурмотів собі під ніс щось образливе.

Із радіоприймача на барній стійці долинав невиразний шум: якісь любовні поради, що переривалися рекламою косметики «Белла Аврора», щоденне застосування якої гарантувало молодість, красу і здоров’я. За чотири столики від Вальса сидів літній чоловік, який, схоже, задрімав із газетою в руці. Решта столиків були вільними. Через п’ять хвилин офіціант приніс дві паруючі філіжанки чаю, поставив їх, неначе у сповільненому темпі, на стіл, а потім подав горня меду.

– Це все, кавальєро?

Вальс кивнув. Дочекавшись, коли офіціант повернеться за стійку, він дістав із кишені флакон, відкрутив ковпачок і зиркнув на другого відвідувача, що далі куняв над газетою. Офіціант протирав склянки, обернувшись до зали спиною.

Вальс узяв флакон і вилив його вміст у чашку, що стояла на протилежному кінці столика. Потім щедро додав меду й розмішував ложечкою доти, доки мед повністю не розчинився.

По радіо зачитували тужливе послання якоїсь сеньйори де Бетансос, чоловік якої, схоже, розгнівався через те, що їй пригоріла тушкована телятина, пішов у бар слухати з друзями футбол по радіо, не ночував удома й не повернувся до меси. Сеньйорі порадили молитися, не занепадати духом і застосовувати свої жіночі засоби, однак не заходячи за межі дозволеного в пристойній християнській родині. Вальс знову поглянув на годинник. Була десята п’ятнадцять.

18

О десятій двадцять Ізабелла Семпере зайшла до кафе. Одягнута вона була в простеньке пальто, волосся мала зібране в жмуток, а на обличчі не було ніякої косметики. Побачивши її, Вальс підняв руку. Ізабелла завмерла на мить, дивлячись на нього, а потім поволі підійшла до столика. Вальс підвівся і з привітною усмішкою простягнув їй руку. Жінка проігнорувала цей жест й сіла.

– Я взяв на себе сміливість замовити дві філіжанки ромашкового чаю, який щонайкраще пасує до такої негоди, як сьогодні.

Ізабелла кивнула, уникаючи Вальсового погляду. Пан комендант, натомість, пильно вивчав її. Сеньйора Семпере спотворила себе, як тільки могла, щоб приховати свою вроду. Так вона робила завжди, коли зустрічалася з ним. Вальс дивився на обриси її губ, на жилку, що пульсувала на шиї, на вигини її грудей під пальтом.

– Кажіть, – промовила Ізабелла.

– Насамперед дозвольте подякувати за те, що ви прийшли на цю зустріч, так швидко відгукнувшись на моє прохання. Я отримав вашу записку сьогодні по обіді й подумав, що краще обговорити цю тему поза моїм кабінетом, на віддалі від тюремних мурів.

Ізабелла тільки мовчки кивнула. Вальс відпив зі своєї чашки й облизав губи.

– Дуже смачний чай. Найкращий у Барселоні. Покуштуйте.

Жінка знехтувала його пропозицією.

– Як ви незабаром зрозумієте, нам потрібно зберігати таємницю. Можу я запитати, чи ви казали комусь, куди йдете сьогодні ввечері?

Ізабелла заперечно похитала головою.

– Може, чоловікові?

– Чоловік проводить інвентаризацію в книгарні. Він повернеться додому тільки пізно вночі. Ніхто не знає, що я тут.

– Може, вам замовити щось інше? Якщо не подобається чай…

Ізабелла похитала головою і взяла чашку в руки.

– Нехай буде.

Вальс безтурботно всміхнувся.

– Як я вже сказав, сьогодні я отримав вашого листа. Я розумію ваше обурення і хотів би пояснити, що тут ідеться лише про непорозуміння.

– Ви шантажуєте нещасного душевнохворого, вашого в’язня, щоб він написав вам твір, яким ви зробите собі ім’я. Мені здається, що я все дуже добре зрозуміла.

Вальсова рука потягнулася до жінки.

– Ізабелло… Можна мені вас так називати?

– Не торкайтеся мене.

Вальс прибрав руку і здійняв її у примирливому жесті.

– Гаразд, гаразд. Поговорімо спокійно.

– Нам немає про що говорити. Якщо ви не дасте Давидові спокій, я розповім про ваше шахрайство всім, я дійду до Мадрида, я дійду всюди, куди треба буде. Усі дізнаються, що ви за людина і що ви за письменник. Мене ніхто й ніщо не зупинить.

На очах у

1 ... 26 27 28 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’язень Неба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’язень Неба"