Читати книгу - "Девід Копперфілд"

Але найдивніше, що я почув про містера Крікля, це те, що був один хлопець у школі, на якого він не наважувався підняти руку, і цим хлопцем був Дж. Стірфорс. Стірфорс сам підтвердив це й сказав, що хотів би побачити, як він спробує це зробити. Якийсь несміливий хлопець (не я) спитав, як він вчинив би, якби побачив. Дж. Стірфорс занурив паличку у банку з фосфором, аби сяйво освітило його відповідь, і заявив, що насамперед уклав би його, добре давши по чолу пляшкою з чорнилом, яка зав­жди стояла на каміні. Деякий час сиділи ми у темряві, затамувавши подих.

Почув я, що містер Шарп і містер Мелл обидва дістають злиденну платню. І коли до столу містера Крікля подають на обід гаряче та холодне м'ясо, то очікують, що містер Шарп обере собі тільке холодне. Ці відомості теж підтвердив Дж. Стірфорс — єдиний учень, який обідав разом з хазяями. Почув я, що перука містера Шарпа була йому не по мірці, та й нема чого йому пишатись (учні, звичайно, казали «задаватися») цією перукою, бо власне руде волосся містера Шарпа дуже виразно видно на потилиці.

Почув я, що за одного хлопця, сина торгівця вугіллям, плату за навчання вносили вугіллям, тому його називали «обмін або товарообмін», взявши це прізвисько з арифметичного задачника. Почув я також, що столове пиво — це просто грабунок їхніх батьків, а пудинг — податок.

Ще я почув, що вся школа була певна, ніби міс Крікль закохана в Стірфорса; і це здалося мені цілком ймовірним, коли я в темряві слухав його милий голос, уявляв собі його гарне обличчя, мальовничі кучері, його гарні манери — безперечно, це могло бути правдою.

Почув я, що містер Мелл був непоганим чолов'ягою, але не мав і шести пенсів за душею; і що, без сумніву, його стара мати, місіс Мелл, була бідна, як церковна миша. Я згадав тоді про свій сніданок і про невиразні слова «мій Чарлі». Але з приємністю пригадую, що тоді я про це мовчав, як риба.

За всіма цими і ще іншими розмовами бенкет наш трохи затягнувся. Більшість гостей пішла спати, щойно покінчили з наїдками та наливкою. А ми сиділи напівроздягнені і ще довго перешіптувалися та нарешті теж полягали.

— На добраніч, юний Копперфілде, — сказав Стірфорс. — Я візьму тебе під свою опіку.

— Ви дуже добрі, — вдячно відповів я. — Дякую вам.

— А в тебе нема сестри? — спитав Стірфорс, позіхаючи.

— Ні, — відповів я.

— Шкода, — сказав Стірфорс. — Коли б у тебе була сестра, то це була б, мабуть, гарненька боязка світлоока дівчинка. Мені хотілося б познайомитися з нею. На добраніч, юний Копперфілде.

— На добраніч, сер, — відповів я.

Довго думав я про нього, лежачи в ліжку. Пригадую, як я встав глянути на нього: він лежав під місячним промінням, розвернувши догори прекрасне обличчя й легко закинувши руку під голову. В очах моїх він був особою великої могутності; безперечно, саме тому думки мої зверталися до нього. Приховане від нас майбутнє ще не мерехтіло над ним у місячному промінні. У саду, що снився мені цілу ніч, ще не було затьмарених слідів його ніг.

VII. Мій перший семестр в Салем-гаузі

Наступного дня у школі почалося справжнє навчання. Величезне враження, пригадую, справило на мене те, що гамір голосів у класі раптом обернувся на мертву тишу, коли після сніданку ввійшов містер Крікль і зупинився у дверях, оглядаючи нас, немов казковий велетень своїх жертв.

Тенгей стояв поруч з містером Кріклем. Мені здавалося, що він зовсім даремно так люто вигукнув «тихо!», бо хлопці і так всі сиділи німі й непорушні.

Видно було, що містер Крікль ворушить губами, а результат цього ворушіння чути було від Тенгея:

— От, хлопці, починається новий семестр. Стережіться й пильнуйте в цьому новому семестрі. Раджу вам старанно готуватися до уроків, бо сам я завжди готовий карати. Я від свого не відступлюся. Немає сенсу відтирати відзнаки, що я вам понаставлю — однаково всі не витрете. А тепер — до роботи!

Коли закінчився цей жахливий виступ і Тенгей пошкандибав геть з класу, містер Крікль підійшов до мого місця і сказав, що коли я майстер кусатися, то він кусається ще краще. По цій промові він показав мені свою палицю і запитав, як подобається мені цей зуб. Чи не гострий зуб, га? Може, це корінний зуб, га? Добрий в нього гостряк, га? Мабуть, він кусається, га? Кусається? З кожним запитанням він так боляче бив мене цією палицею, що я аж корчився. Отак дуже скоро я був, як казав Стірфорс, посвячений у таємниці Салем-Гаузу і так само скоро вмився сльозами.

Не хочу сказати, що то була виняткова відзнака, спеціально для мене. Навпаки, переважна кількість хлопців (особливо найменші) діставали таких самих ознак уваги, коли містер Крікль робив обхід класу. Півшколи корчилось і плакало, коли почались уроки. А скільки їх корчилось і плакало, коли уроки закінчилися — це я справді боюся пригадати, щоб мене не звинуватили в перебільшенні.

Думаю, що ніколи жодна людина не втішалася своєю професією так, як містер Крікль. Побиття хлопців було для нього насолодою, цим він ніби задовольняв свій хижий апетит. Я певен, що особливо дратували його повновиді хлопці. Такий хлопець мав на нього якийсь дивний вплив — він почувався стурбованим, аж доки не знаходив достатню причину лупцювати його до кінця дня. Я сам був пухкенький, тож не мав шансу не дізнатися про це. Як пригадаю тепер того чолов'ягу, в мені вся кров закипає від обурення, але обурення це якесь відсторонене, немов я все про нього знав, але ніколи не відчував на собі. Та кров моя кипить гнівом проти нього, бо я знаю його як дурного негідника, що мав не більше права на дану йому велику владу, ніж на те, щоб бути верховним адміралом або головнокомандувачем. Та можливо, що на кожній з цих посад він зробив би значно менше зла.

Нещасні маленькі жертви безжалісного ідола, які жалюгідні ми повзали перед ним. Як подумаю тепер, то вважаю ганьбою всього свого життя, що корився й підлабузнювався до людини з такими нахилами і претензіями.

Ось сиджу я за партою знову, стежачи за його очима — смирено стежачи за його очима. Він розліновує зошит для чергової жертви, руки якої він щойно побив цією самою лінійкою; жертва намагається притамувати кишеньковою хустинкою біль у руці. У мене купа справ. Мені слід не стежити за його очима, а працювати, але мій погляд прикутий до нього, я намагаюся довідатися, що робитиме він зараз, чия прийде черга страждати — моя чи когось іншого. Ряд маленьких хлопчиків позаду мене так само пильно стежить за його очима. Мабуть, він знає це, хоч удає, ніби не помічає нічого. Він жахливо кривиться, розліновуючи зошит. Раптом він шугає оком уздовж нашого ряду, а ми всі схиляємося над книжками і тремтимо. За секунду ми знову вп'ялись очима в нього. Якийсь нещасливий злочинець, обвинувачений