Читати книгу - "Маг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
В її голосі затремтіло щось дуже глибоке. Немовби забриніли самі нервові клітини.
— Так, я відчула. — Ховаючи від мене очі, Алісон дістала ще одну сигарету й закурила. — Тобто завжди відчувала. Коли кохала тебе. Мені було важливе все, що ти казав і робив. На рівні емоцій. Усе мене хвилювало й збуджувало. Або ж пригнічувало й доводило мене до… — Вона перевела подих. — Як-от сьогодні. Після всього того, що сталося, ти сидиш отут у павільйоні й дивишся на мене, як на проститутку абощо, і…
— Я зазнав шоку. Розгубився. Бога ради…
Я доторкнувся до неї, поклав руку на плече, але Алісон скинула її. Все одно мені довелося присунутися ближче, бо інакше не розчув би сказаного.
— Бути з тобою наодинці — це все одно, що прийти до когось і безперестанку просити: «Муч мене, катуй. Влаштуй мені пекло». Бо ж…
— Алісон.
— Ага, тепер ти милий. Дуже миленький. Милішого не придумаєш. Отаким будеш тиждень, місяць. А тоді — знову все спочатку.
Вона не плакала — я заглянув їй в обличчя. Здогадувався, що вона грає роль і водночас не грає. Мабуть, наперед приготувала цей текст, а однак промовляє щиро.
— Ти ж усе одно повертаєшся до Австралії…
Я сказав це легким, зовсім не іронічним тоном, однак Алісон кинула такий нищівний погляд, ніби почула якісь грубощі. А ще смикнуло мене в той мент усміхнутися й простягти руку. Враз Алісон зірвалася з лавки, перетнула алейку й вийшла на ґазон за деревами. Ступила кілька кроків по траві — й раптом спинилася.
Цілком природний відрух. Ось тільки його сценічне втілення не дуже переконливе, особливо ця раптова зупинка. В якійсь дивній позі завмерла Алісон. А перед тим рушила в незвичному напрямку — ось так навпростець… і тут мене осінило. Таж ґазон простягається на чверть милі, аж до межі парку. А далі височіють фасади Камберленд-Террейс із розкішними статуями та вишуканими вікнами періоду Реґентства[288].
Низки вікон, лави античних богів. Своєрідний бельетаж, звідти видно весь парк як на долоні. Натомість із мого місця видно явні докази співучасти Алісон у ганебній грі. Вона виманила мене з павільйону, вибрала відповідну лавочку, а тепер стоїть на видноті й вичікує. Годі, це вже занадто.
Я підійшов до неї й затулив собою великопанські будинки. Алісон потупилася. Простенька роль — скриви-но личенько й доведи себе до слізоньок. Наразі їх немає.
— Послухай-но, Алісон. Я знаю, хто й звідки за нами стежить. Знаю, чому ми тут опинились. Отже, по-перше. Я сів на мілину. Не маю й не матиму доброї роботи. Перед тобою стоїть одна з найгірших кандидатур на жениха в Лондоні. По-друге. Якби тепер на алейці з’явилася Лілі й поманила мене пальцем… Не знаю, як би я повівся. Хочу, щоб ти затямила: не знаю й ніколи не знатиму. Раз уже на те пішло, то май на увазі, що вона не просто собі Лілі, а зразок розлучниці. — Я зробив паузу. — І по-третє. Я далеко не ідеал у постелі. В Афінах ти дуже люб’язно повідомила мене про це.
— Такого я не казала.
Задивившись на маківку Алісон, я відчував спиною порожні погляди вікон і білокам’яних богів Камберленд-Террейс.
— По-четверте. Колись Кончіс сказав мені одну мудру річ. Про чоловіків і жінок. Ми бачимо речі зокрема, натомість жінки — залежність, зв’язок між речами. Гаразд. Ти завжди відчувала те, що… як би це назвати… було між нами. Те, що пов’язувало нас. А я не відчував. Можу запропонувати тобі одне-єдине — надію, що колись і я це відчуватиму.
— Чи можна мені вставити слово?
— Не можна. Вибирай. І то вже. Або я, або вони. Але остаточно.
— Ти не маєш права…
— Маю таке саме право, як ти тої ночі в пірейському готелі. Повне право. І на тій самій підставі.
— Це зовсім інші випадки.
— Такі самісінькі. Тобі перепала моя колишня роль. — Я тицьнув великим пальцем за плече, в бік хоромів на Камберленд-Террейс. — Вони можуть тобі запропонувати все що хоч. А я, як і ти тоді, — тільки одну-єдину річ. Не стану тебе звинувачувати, якщо ти повториш мою помилку — вибереш їхні розкоші, а не наше невідь-яке майбутнє. А вибрати мусиш. Тут, щоб вони бачили. І тепер.
Вона глянула на будинки, я теж обернувся. Облиті надвечірнім сонцем, вони променіли сяйвом — ясним, вишнім, милостивим олімпійським еліксиром, який часом забарвлює хмари влітку.
— Я повертаюся до Австралії, — відказала Алісон таким тоном, ніби зрікалась і мене, і їх.
Між нами неначе пролягла прірва — бездонна, але така вузька, що її можна подолати, ступивши один крок тут, на ґазоні. Я не зводив погляду з її обличчя, спотвореного впертістю й негнучкістю. Запахло димом багаття. Ярдів за сто від нас ішов сліпець — вільно й упевнено, як зрячий. Тільки білий ціпок свідчив про його каліцтво.
Я рушив до алеї, що вела до південної брами, до моєї оселі. Два кроки, чотири, шість. Десять.
— Ніко!
Вигук прозвучав владно й гостро. Ані натяку на примирення. Я спинився, повернув голову й ледве здобувся на те, щоб іти далі. Почувши, що Алісон біжить, не обертався, поки вона не догнала мене. Стала на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.