read-books.club » Сучасна проза » Консуело 📚 - Українською

Читати книгу - "Консуело"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Консуело" автора Жорж Санд. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 263 264 265 ... 289
Перейти на сторінку:
буде інакше: вона обідатиме з учителем у своїй кімнаті й не вдостоїться честі бути допущеною до столу її високості. Але це анітрошки не бентежило її. Однак вона навіть не підозрювала, що вечеряє з особою незмірно більш високою й особа ця нізащо в світі не побажає вечеряти наступного дня з маркграфинею, — а ця обставина дуже побавила б її в ту хвилину.

Барон фон Кройц, який посміхався досить холодно, бачачи доморослих німф, виявив трохи більше уваги Консуело після того, як, змусивши її перервати мовчання, викликав на розмову про музику. Він був освіченим, майже пристрасним шанувальником цього чудового мистецтва й говорив про нього з великим розумінням, що разом із вечерею, смачними стравами й теплом, що наповнювало кімнати, благотворно подіяло на похмурий настрій Порпори.

— Було б бажано, — сказав маестро баронові, перед тим поштиво похваливши його твори, не називаючи його на ім'я, — щоб король, якого ми постараємося розважити, виявився таким же гарним цінителем, як ви.

— Запевняють, — відповів барон, — що мій король досить досвідчений у цій галузі й істинний аматор мистецтв.

— Чи так це, пане бароне? — запитав маестро, що взагалі не міг не суперечити всім і у всьому. — Я не дуже тішу себе цією надією. Королі — перші у всіх галузях знання, на думку своїх підданих, але часто трапляється, що піддані знають набагато більше, ніж вони.

— У військовій справі, так само як в інженерній і в науках, прусський король розуміється більше за кожного з нас, — гаряче зауважив лейтенант, — а що стосується музики, безсумнівно…

— То ви зовсім нічого про це не знаєте, як і я, — сухо перебив його капітан Кройц. — Маестро Порпора щодо цього може покладатися тільки на самого себе.

— А мені в сфері музики королівське достоїнство ніколи не вселяло особливої довіри, — знову заговорив маестро, — і коли я мав честь давати уроки можновладній принцесі Саксонській, їй, так само, як усякому іншому, я не прощав жодної фальшивої ноти.

— Як! — сказав барон, іронічно дивлячись на свого супутника. — Невже й вінценосці беруть коли-небудь фальшиві ноти?

— Так само, як і прості смертні, пане, — відповів Порпора. — Однак мушу визнати, що можновладна принцеса виявила великі здібності й дуже скоро перестала фальшивити, позаймавшись зі мною.

— Так, виходить, ви простили б деякі фальшиві ноти нашому Фріцу, якби він насмілився взяти їх при вас?

— За умови, щоб він виправився згодом.

— Але ж нагінки ви йому все-таки не влаштували б? — сміючись, втрутився в розмову граф Ґодіц.

— Влаштував би, навіть якби він зняв за це з плечей мою власну голову, — відповів, бравіруючи, старий професор, якого невелика кількість випитого шампанського зробила експансивним.

Консуело була належним чином попереджена каноніком про те, що Пруссія являє собою велике поліцейське управління — найменше слово, вимовлене пошепки на кордоні, переноситься за кілька хвилин завдяки якомусь таємничому і безпомилковому відлунню до кабінету самого Фрідріха і що ніколи не слід звертатися до пруссака, особливо до військового або чиновника, зі словами «як ви почуваєтесь», не зваживши кожного складу й попередньо не відмірявши сім разів, перш ніж відрізати, як мовиться у прислів'ї. Ось чому їй не дуже сподобалося, що її вчитель упав у свій звичайний глузливий тон, і вона постаралася дипломатично загладити його необережність.

— Якби навіть король Пруссії й не був першим музикантом свого століття, — сказала вона, — йому дозволено нехтувати мистецтво, незначне, звичайно, у порівнянні з його знаннями в інших галузях.

Але вона не підозрювала, що Фрідріх жадав бути великим флейтистом не менше, ніж великим полководцем і великим філософом. Барон фон Кройц зауважив, що позаяк його величність дивиться на музику як на мистецтво, варте вивчення, то, імовірно, і займався нею з належною увагою та ретельністю.

— Е! — сказав, усе більше й більше пожвавлюючись, Порпора. — Увага й ретельність нічого не відкривають у музиці тому, кого небо не нагородило природним талантом. Музикальність аж ніяк не є долею всіх людей, і легше виграти бій і призначити допомогу літераторам, аніж викрасти в муз священний вогонь. Говорив же нам барон Фрідріх фон Тренк, що, коли його прусська величність збивається з такту, винуваті його придворні. Але, гадаю, зі мною такого не трапиться!

— Так барон Фрідріх фон Тренк говорив це? — запитав барон фон Кройц, і очі його раптом зайнялися пекучою злістю. — Ну, добре, — проговорив він, зусиллям волі змусивши себе стриматися й переходячи на байдужий тон, — бідолаха тепер, мабуть, втратив охоту жартувати, бо до кінця своїх днів ув'язнений у Ґлацську фортецю.

— Невже! — вигукнув Порпора. — А що ж він зробив?

— Це державна таємниця, — відповів барон, — але все змушує припускати, що він обдурив довіру свого короля.

— Так, — додав лейтенант, — він продав австрійцям плани укріплень Пруссії, своєї батьківщини.

— О! Це неможливо! — вирвалося в зблідлої Консуело. Хоча дівчина з найбільшою увагою стежила за кожним своїм рухом, за кожним словом, вона не змогла стриматися від болісного вигуку.

— Це й неможливо й невірно! — закричав з обуренням Порпора. — Ті, хто запевнили в цьому короля, мерзенно збрехали!

— Гадаю, що ви не бажаєте побічно ловити нас на брехні, — мовив лейтенант, теж бліднучи.

— Треба бути до безглуздості педантичним, аби зрозуміти це таким чином, — відрізав барон фон Кройц, кидаючи на свого супутника суворий, владний погляд. — Хіба це нас стосується? І яке нам діло до того, що маестро Порпора так гаряче ставиться до свого молодого друга?

— І буду так само гаряче ставитися до нього навіть у присутності самого короля, — заявив Порпора. — Я скажу королю, що його обдурили й що недобре з його боку було повірити цьому, а Фрідріх фон Тренк — достойний, благородний молодик, не здатний на підлість.

— А я гадаю, вчителю, — перебила його Консуело, яку все більше й більше тривожила фізіономія капітана, — ви будете більш стримані, коли вдостоїтеся честі стати перед королем Пруссії. Я занадто добре знаю вас і тому впевнена, що ні про що інше, як про музику, ви говорити з ним не будете.

— Синьйора, здається, надзвичайно обережна, — знову заговорив барон, — а тим часом, очевидно, вона була дуже дружна у Відні з молодим бароном фон Тренком.

— Я, пане, майже не знаю його, — відповіла Консуело з відмінно розіграною байдужістю.

— Але якщо завдяки якій-небудь непередбаченій випадковості сам король запитав би вас про те, що думаєте ви про зрадництво цього Тренка?.. — допитливо дивлячись на неї, запитав барон.

— Я б відповіла йому, пане бароне, що не вірю ні в чиє зрадництво, бо взагалі не можу зрозуміти, як можна зраджувати, — мовила Консуело, спокійно й скромно витримуючи його інквізиторський погляд.

— Ось прекрасні

1 ... 263 264 265 ... 289
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Консуело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Консуело"