Читати книгу - "Хто боїться смерті"

— Ані мене захищає, — наполягла Бінта. Її щоками покотилися сльози.

Ми всі затихли.

— Він… тепер він розуміє, — сказала Бінта. — Він мене більше не чіпає.

— Мені байдуже, — заявила Лую. — Його треба каструвати, як інших ґвалтівників.

— Тс-с-с, не кажи так, — прошепотіла Бінта.

— Я казатиму й робитиму те, що хочу! — закричала Лую.

— Ні, — заперечила я та обняла Бінту однією рукою. Ретельно підібрала слова. — Гадаю, під час Одинадцятого ритуалу на нас було накладено джуджу. Воно… мабуть, зникає після одруження. — Я суворо подивилася на Лую. — Гадаю, ти помреш, якщо зважишся на близькість.

— Воно зникає після одруження, — сказала Діті й кивнула. — Моя двоюрідна сестра постійно каже, що лише чиста жінка приваблює до себе достатньо чистого чоловіка, який може принести на подружнє ложе насолоду. Вона каже, що її чоловік — найчистіший із тутешніх чоловіків… мабуть, тому що він був першим, хто не приніс їй болю.

— Фу, — гнівно сказала Лую. — Нас обманюють, змушуючи думати, ніби наші чоловіки — боги.

Дорогою додому я зустріла Мвіту. Він читав біля дерева іроко. Я сіла біля нього й гучно зітхнула. Він закрив свою книжку.

— Ти знала, що Ада й Аро колись кохали одне одного? — запитав він.

Я підняла брови.

— А що сталося?

Мвіта відкинувся назад.

— Коли він тільки прийшов сюди багато років тому, Товариство Осуґбо негайно викликало його на збори. Провидець, напевно, побачив, що Аро — чаклун. Невдовзі після цього його запросили працювати зі старійшинами Осуґбо. Після того, як він мирним шляхом владнав суперечку між двома найбільшими торговцями Джвагіра, йому запропонували повноправне членство. Він перший не надто старий старійшина у Джвагірі. Судячи з вигляду, Аро було щонайбільше сорок. Ніхто не був проти, тому що він пішов Джвагіру на користь. Знаєш Дім Осуґбо?

Я кивнула.

— Його було зведено за допомогою джуджу, — пояснив Мвіта. — Він стояв тут іще до появи Джвагіра. Хай там як, він уміє багато чого… добиватися. Якось Нана Мудра попросила Єре — так звали Аду замолоду — зустрітися там із нею. Вийшло так, що Аро того дня теж там був. Обоє завернули не туди й зіткнулися ніс до носа. Вони одразу, щойно познайомившись, не сподобались одне одному.

Кохання часто плутають із ненавистю. Але часом люди дізнаються, що помилялися, як невдовзі й сталося із цими двома. Нана Мудра вже побачила в Єре наступну Аду. Тож Єре часто просили зайти до Дому з тієї чи іншої причини. Аро проводив там майже весь свій час. Розумієш, Дім Осуґбо постійно їх зводив.

Аро про щось просив, а тоді Єре на це приставала. Він говорив, а вона слухала. Вона чекала, а тоді він приходив до неї. Їм здавалося, ніби вони розуміють, як усе завжди має бути. Врешті-решт Єре призначили Адою після смерті попередньої Ади. Аро утвердився в ролі Творця. Вони ідеально доповнювали одне одного.

Мвіта помовчав.

— Саме Аро спало на думку накласти на скальпель джуджу, але пристала на це Ада. Їм здавалося, що вони роблять щось добре для дівчат.

Я гірко розсміялась і хитнула головою.

— Нана Мудра знає?

— Знає. Їй це теж видається слушним. Вона стара.

— Чому Аро й Ада не побралися?

Мвіта всміхнувся.

— А я хіба казав, що вони не побралися?

Розділ 12

Зухвальство грифа

Сонце щойно зійшло. Я сиділа на дереві, нахилившись уперед.

Я прокинулася п’ятнадцять хвилин тому й побачила його перед своїм ліжком. Воно витріщилося на мене. Нематеріальна червона поверхня з овалом із білої пари посередині. Око гнівно зашипіло і зникло.

І саме тоді я помітила, як моєю постіллю повзе блискучий брунатно-чорний скорпіон. Із тих, чиє жало може вбити. Якби я не прокинулася, він би дістався мого обличчя за кілька секунд. Я різко підняла ковдри так, що він полетів. Він приземлився з майже металевим «дзінь!» Я схопила найближчу книжку й розчавила нею скорпіона. Я топталася по книжці, доки не перестала труситися. Сама не своя від злості, я скинула з себе одяг і вилетіла з вікна.

Сердита від природи подоба грифа відображала мої відчуття. Сидячи на дереві, я подивилася, як проходять крізь кактусові ворота двоє хлопців. Полетіла назад, до спальні, та знову обернулася на саму себе. Надто довго пробувши в подобі грифа, я завжди почувалася відірваною від того, що могла визначити лише як буття людиною. Дивлячись на Джвагір у подобі грифа, я відчувала зверхність, ніби знала величніші місця. Мені хотілося лиш одного — летіти з вітром, вишукувати мертвечину й не повертатися додому. Обернення завжди має певну ціну.

Також я оберталася на деяких інших істот. Я спробувала впіймати невелику ящірку. Натомість здобула її хвіст. З його допомогою обернулася на ящірку. Як не дивно, це виявилося майже так само легко, як перетворитися на птаха. Згодом в одній старій книжці я вичитала, що плазуни та птахи — близькі родичі. Мільйони років тому навіть існував птах із лускою. Втім, після зворотного перетворення мені по кілька днів бувало вкрай складно не мерзнути вночі.

Я перетворилася на муху, скориставшись мушачими крильцями. Процес був жахливим: я наче різко стискалася. А позаяк моє тіло змінилося дуже сильно, я не могла відчути нудоту. Уявіть собі: хочеш відчути нудоту, але не можеш. У подобі мухи я думала передусім про їжу, була швидкою та пильною. Я геть не мала складних почуттів грифа. Найбільше в бутті мухою мене турбувало почуття власної смертності, відходу з життя за якихось кілька днів. Мусі ці дні, певно, здавалися цілим життям. Я, людина, що обернулася на муху, гостро усвідомлювала як повільність, так і швидкоплинність часу. Обертаючись назад, я відчувала полегшення від того, що досі виглядала та почувалася на свій вік.

Коли я оберталася на мишу, основним моїм почуттям був страх. Страх бути розчавленою, з’їденою, знайденою, померти з голоду. Після перетворення назад я мала таку сильну залишкову параною, що не могла вийти з кімнати по кілька годин.

Того дня я пробула грифом понад півгодини, а коли повернулася до хатини Аро у власній подобі, це відчуття сили мене ще не покинуло. Я знала тих двох хлопців. Дурних, неприємних, балуваних хлопців. Бувши грифом, я чула, як один із них сказав, що краще