read-books.club » Сучасна проза » Похований велетень 📚 - Українською

Читати книгу - "Похований велетень"

244
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Похований велетень" автора Кадзуо Ісігуро. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 100
Перейти на сторінку:
Двоє чоловіків могли споглядати, як праворуч від них схил пагорба збігав униз рівними зеленими гребенями, а далі — ліворуч — протилежний схил, цілий укритий соснами, здавався наче повитий серпанком, адже, розташований далі, зливався з обрисами гір на обрії. Просто перед ними відкривався чудовий краєвид на дно долини, на плавний вигин русла ріки, яка зникала за горизонтом, і на широкі простори боліт, полатані вдалині ставками й озерами. Біля води росли в’язи та верби, які переходили в густий ліс, а вже він у ті часи неодмінно будив тривожні передчуття... Там, де сонячне світло змінювала тінь, на лівому березі річки видніли рештки давно закинутого села.

— Учора я їхав униз отим схилом, — сказав Вістан, — і моя кобила ні сіло ні впало перейшла на галоп, так наче дуже з чогось зраділа. Ми мчали через поля, вздовж озер та річок, і ціле моє єство тріумфувало. Дивне почуття: переді мною наче миготіли сцени з ранніх років, хоча, наскільки мені відомо, я ніколи раніше не бував у цих краях. Чи може таке бути, що я проїжджав цими землями в дитинстві, коли ще був надто малий, аби знати, де перебуваю, та вже настільки свідомий, аби зберегти побачене в пам’яті? Тутешні дерева та порослі вересом поля, навіть саме небо над головою наче розбурхують якісь забуті спогади.

— Таке цілком можливо, — сказав Аксель, — цей край і той, далі на захід, де ви народилися, мають між собою багато спільного.

— Напевно, так воно і є, пане. У нас, на болотних землях, немає пагорбів, а деревам і траві бракує кольору, який зараз тішить нам око. Та саме під час того радісного галопу моя кобила і зламала підкову, й, хоча сьогодні вранці добрі люди підкували коняку заново, мені доведеться їхати обережно, бо одне копито в неї травмовано. Правду кажучи, пане, я попросив вас піднятися сюди не просто для того, щоби помилуватися краєвидом, а щоби ми з вами опинилися якнайдалі від допитливих вух. Як я розумію, ви вже чули, що трапилося з тим хлопчиком, із Едвіном?

— Добродій Айвор усе розповів, і нам було дуже прикро чути, що після вашого відважного втручання з’явилися такі невтішні новини.

— Ви, напевно, також чули, що старійшини, у відчаї від того, що може трапитися з хлопчиком, якщо він залишиться тут, благали мене забрати його зі собою. Вони просять залишити його в якомусь віддаленому селі, вигадавши легенду, що я нібито знайшов його, покинутого та голодного, на дорозі. Я охоче би це зробив, але от боюся, що такий план ледве чи його врятує. Чутки поширяться швидко, і як не через місяць, то через рік хлопчик може опинитись у такому самому скрутному становищі, як і зараз, — ба навіть у гіршому, бо ж він буде приходьком без роду-племені. Розумієте, що я маю на увазі, пане?

— Добродію Вістане, дуже мудро з вашого боку боятися такого розвитку подій.

Воїн, котрий дотепер говорив, упершись поглядом у краєвид, що розстелявся перед його очима, відкинув назад пасмо волосся, звіяне йому на обличчя вітром. І тут, роблячи це, він наче помітив щось в Акселевих рисах обличчя і на якусь мить ніби забув, що збирався сказати. Він пильно придивився до Акселя, дещо схиливши голову вбік. А тоді коротко засміявся і сказав:

— Пробачте мені, пане. Просто щойно дещо пригадалося... Та повернімося до нашої розмови. До минулого вечора я нічогісінько не знав про цього хлопчину, та мене неабияк вразило, як стійко він витримував кожне нове жахіття, яке йому довелося пережити. Минулої ночі мої товариші, хоч і були сповнені сміливості, коли ми вирушали в похід, почали трястися від страху, щойно ми підійшли до табору тих монстрів. Одначе хлопчик, хоч і пробув у владі чудовиськ багато годин, тримався з таким спокоєм, яким я можу тільки захоплюватися. Мені було би дуже прикро думати, що його долю вже незворотно вирішено. Тож я розмірковував про якийсь вихід із цієї ситуації. А якщо ви з дружиною погодитеся допомогти мені, то все ще може закінчитися добре.

— Ми охоче зробимо, що зможемо, пане. Розкажіть, що ви пропонуєте.

— Коли старійшини попросили мене відвести хлопчину до віддаленого села, вони, безперечно, мали на увазі саксонське село. Та саме в саксонському селі хлопчик ніколи не буде у безпеці, бо якраз сакси мають той забобон стосовно укусу, який нібито залишився на тілі хлопця. Проте, якщо він потрапить до бритів, котрі розуміють, що такий забобон — цілковита нісенітниця, ніякої небезпеки не буде, навіть якщо його історія йтиме за ним слідом. Він сильний і, як я вже казав, надзвичайно відважний, хоч і маломовний. Така пара рук стане в неабиякій пригоді у будь-якій спільноті з першого ж дня. Тож, пане, ви казали, що прямуєте на схід, до синового села. Наважуся припустити, що це саме таке християнське село, яке нам потрібне. Якби ви з дружиною попрохали там прийняти хлопчика, можливо, навіть заручившись підтримкою сина, то це точно зустріли би прихильно. Звісно, цілком можливо, що ті самі добрі люди прийняли би хлопчика й від мене, проте я буду для них чужинцем і можу викликати страх та підозри. Ба більше, завдання, яке привело мене в ці краї, не дає мені змоги заїхати так далеко на схід.

— Отже, ви пропонуєте, — сказав Аксель, — аби хлопчика забрали звідси ми з дружиною?

— Так, пане, така моя пропозиція. Та моє завдання дозволить мені проїхати бодай частину вашої дороги. Ви казали, що підете гірською стежкою. Я радо складу вам із хлопчиком товариство — принаймні поки ми дістанемося того боку гори. Звісно, моя компанія буде нудною та обтяжливою, проте, як відомо, в цих горах на кожному кроці чигає небезпека, і мій меч може послужити вам добру службу. А моя конячка зможе везти ваші клунки, бо, хоча їй і болить копито, скаржитися на це вона не буде. Що скажете, пане?

— Гадаю, план чудовий. Ми з дружиною засмутилися, коли почули про хлопчикову біду, і тому будемо щасливі, якщо зможемо чимось зарадити. Ви міркуєте мудро, пане. Тепер найбезпечніше для нього місце — серед бритів. Не сумніваюся, що в синовому селі його приймуть гостинно, бо мій син там — поважний чоловік, майже старійшина, хіба що не за літами. Він заступиться за хлопчика, я певен, і попіклується, щоби його тепло прийняли.

— Яке полегшення! Піду розповім добродієві Айвору

1 ... 25 26 27 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Похований велетень», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Похований велетень"