Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

Наступного дня була п'ятниця. Вже зовсім скоро почнуться канікули. А там і новий навчальний семестр. Я зустріла подруг біля зупинки автобуса. Ми разом попрямували до школи.
- Воу! Який в тебе милий кролик - помітила Акі - де це ти його придбала?
- Такий ніжний на дотик - уже жмякала його Юкі, - а ці оченята, який він гарненький.
- Чорненький з великими каштановими оченятами, так він же прям твоя копія, Маю! - поділилася враженнями Акі.
- Не говори дурниць.
- Та ну сама глянь. Його колір точно, як твоє волосся, а очі наче дві краплі схожі на твої - хіхікнула Акі.
- Ну то, получається, це не кролик, а кроличка! - підсумувала Юкі.
Ми всі троє весело зареготали. "Кроличка" промайнула думка, що хтось мене вже так називав.
На перерві подруги нахвалювали мої фото.
- Ну нарешті ти, знову щось виставила в мережі - констатувала Акі.
- Такі класні фото, наче з фотосесії - хвалила Юкі.
- Ава дуже класна, ти тут така мила, наче якась муза повернула тобі натхнення - почала тіскати мене за щоки Акі.
- А де це ти була? Де таке місце? - цікавилася Юкі.
- Точно, скажи. Ми теж хочемо собі такі фото.
- Ну дівчата, це ж місце особливе. Я не можу розкривати всіх секретів. Я хочу, щоб воно лишилося лише в моєму серці.
- Ти злюка! - хором заперечили подруги.
День був спокійний, всі очікували початку весняних канікул. Я сказала подругам, що поїду до батьків. Щось я дуже скучила за мамою. Хотілося знову відчути затишок сімейного кола. Акі пообіцяла принести нам  обід. Ми з Юкі пішли зайняти вільну лавочку на подвір'ї. Акі, наче ураган, прилетіла без очікуваних сендвічів.
- Там... - намагалася вона вирівняти дихання - там твій вчорашній залицяльник... покликав Аокі... На серйозну розмову...
- Який з них? - задумалася Юкі, приложивши пальчик до губ.
В серці щось защемило, згадалося вчорашня розмова із одержимим.
- Ходімо, ми повинні це побачити - потягла нас Акі.
Ми прибігли то того ж місця на якому вчора розгорталися події. Тихенько і обережно, ми наче три шпигуни, визирнули із-за рогу будівлі. Там стояв Аокі, який здавалося нудьгував і одержимий, який на диво спокійно говорив з тим, про кого в школі ходили, ну не зовсім хороші чутки.
- В.. ви вчора пішли разом?
- Так, я ж обіцяв її провести - голос Аокі був спокійний і байдужий до співрозмовника.
- Т.. ти провів її до самого будинку?
- Нуу.. - Аокі вдавано задумувався на кожне запитання одержимого - ми розійшлися на пів дорозі, кожен по своїх квартирах.
- Ти маєш її номер?
- Хм... одного раз я телефонував їй...
- Ви зустрічаєтесь? - не збавляв той напору. 
- Нуу... ми досить багато часу проводимо "поруч".
Хлопчина не розуміючи всього сенсу слів Аокі, нервово ковтав слину.
- Тобі... тобі подобається вона?
- Вона досить симпатична. Думаю кожен хлопець погодиться назвати її привабливою.
- Я не розумію тебе! Ти можеш говорити мені прямо! Ти наче і відповідаєш на мої запитання, але жодної прямої відповіді я не почув!
- Мене стомила ця розмова - видихнув знудьговано Аокі - Що тобі не зрозуміло? Ми однокласники, в класі сидимо поруч. Вона, звісно симпатична дівчина, от я і запропонував її провести додому і все. Що тут ще не зрозуміло? - про те що ми ще й живемо поруч, він промовчав, певно, оберігаючи нестабільну психіку одержимого.
- Хіх, він просто скеля. Я дивуюся його не похитності. Бідний хлопак навіть не розуміє наскільки над ним зараз кепкують - прошепотіла Акі, прикриваючи ріт від сміху. Дійсно, хлопець не знав всієї картини, тож відповіді від Аокі звучали йому трохи двояко.
- Я.. я покликав тебе сюди... покликав щоб вирішити все раз і на завжди!
- Ти що надумав бійку тут затіяти? - здивувався Аокі.
- Ні - швидко заперечив одержимий і трохи засоромився від того - я пропоную тобі вирішити все іншим чином. Я пропоную тобі парі. Якесь змагання між нами. Джентльменську дуель. Переможцю дістанеться Сіракава. Переможений не втручатиметься в їх відносини! Що скажеш? Ти здатний на чесний поєдинок?
- Ех, малий... Ти ще геть не розумієш нічого в цьому житті - роздратовано заговорив Аокі - Ти запитував її? Що хоче вона? Ти не думав, про що думає сама Сіракава? Вона дівчинка. Жива людина зі своїми думками і вподобаннями. З чого ти взяв, що ти можеш виграти її в якійсь дурнуваті суперечці наче приз чи якусь річ? Людина і її почуття, це ж тобі не кіндер-сюрприз.
Аокі підійшов впритул до нього і пронизував його суворим поглядом. Мені знову він нагадав старшого брата, що повчає менших. Якась така особлива аура була кругом нього.
- Друже! Ти спробуй пізнати її краще. Дізнайся, яка музика чи квіти їй подобаються. Подумай про її внутрішні переживання. Спробуй зрозуміти її почуття і душу. Спробуй побачити в ній не лише зовнішність, а і її внутрішній світ. І тоді, зрозумівши її, ти зможеш наблизитися до неї. Це буде правильний підхід до дівчини, яка тобі подобається. Подумай над цим - дружньо поплескавши його по плечі, закінчив він свою промову.
Ми швиденько забралися з того місця, доки ніхто нас не помітив. Юкі дивувалася, всьому що сталося. Акі, яка здогадалася, хто мене вчора проводив додому і фотографував, не могла стримати сміху згадуючи, як Аокі двозначно відповідаючи робив ситуацію для одержимого, який був взагалі не в контексті, ще більш заплутаною. Я поринула в думки. Я голові все крутилися його слова. "Вона не річ, щоб її виграти", "спробуй пізнати її ближче", "спробуй побачити в ній не лише зовнішність". Я згадувала його слова, його спокійний голос, його смарагдовий погляд з дивними нотками зухвалості... Я закохалася в його дорослі манери!