read-books.club » Сучасна проза » Коханки 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханки"

152
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коханки" автора Ельфріда Єлінек. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 46
Перейти на сторінку:
Закохана Паула відразу згадала про продуктову крамницю. Її майбутня свекруха випустила з очей, що Еріха посилають у крамницю купувати харчі на весь тиждень. Йому вручають список усього необхідного. Еріх віддає цей список завідувачеві крамницею, який складає замовлені продукти в Еріхів рюкзак, — той поволі набирає вагу й гне хлопця у бік найближчого генделика.

У магазині Еріха зусібіч стіною обступають жінки. Це суціль матері, у кожної, незалежно від віку, уже є щонайменше одна дитина. Перед магазином рояться їхні чада, вони гронами виснуть на дверях і поручнях, зі своїми самокатами заплигують в автобуси, на візки й у легковики, а іноді залітають на них під колеса мотоциклів, легковиків-комбі й вантажівок із причепами. Під трактор рідко хто потрапляє, бо трактор їде повільно, і вони встигають відскочити вбік. Серед чад спостерігаються постійні природні втрати. У цьому нічого страшного, адже якщо одні зникнуть, неважко завести собі ще. Робити дітей — заняття не найприємніше, виношувати їх, мабуть, ще важче, а вже народжувати — штука геть неприємна. Та й самі діти можуть кому завгодно зіпсувати кров. І все-таки — материнська роль знову виправдана й забезпечена на кілька років уперед.

Кожен бачить: це справжня родина. Бачить батько: у нього, крім дружини, є ще одна жертва, яку він може бити й обзивати. Тільце в дитини таке податливе, жаль тільки, що невелике.

І дружина бачить: ось результат моїх зусиль, він має надихнути мене на нові зусилля.

І дитина теж бачить: вона — головна персона, живе виправдання змарнованого часу, часу, що тріщить по всіх швах, що його розпирає від усіляких марних справ, справ, які завжди робиш не для себе, а для когось іншого. І одна похмура задня думка застрягла десь у голові: під час недільної проповіді труди твої засяють, і проміння від них упаде на тебе. Такого, щоправда, чекати безглуздо, адже труди якщо й упадуть на тебе, то не у вигляді божественного сяйва, вони ляжуть на тебе своїм багатотонним тягарем, щоб зрештою залишити від тебе мокре місце. І одного чудового дня безформне тіло, що зветься ненькою, востаннє укладається на ложі з давно похованим татусем.

Але найважливішу персону, дитинча, сповивають у пелюшки, поки вона не навчиться ходити й кататися на самокаті, потім їй надають ляпасів, начеплять на неї господарські сумки, підріжуть косами під час заготівлі сіна, давлять автомобілями, а буває, що дитина звалиться в гірський струмок, просто в руки до батька, що перепився, або її завалить стосом дров, ба — вона опиниться в лапах якого-небудь божевільного ґвалтівника. Якщо дитину оминуть усі ці біди, залишається ще можливість у п’ятнадцять років напитися вперше й на мопеді урізатися в бетонну опору мосту.

Іноді діти вдаються до слабких спроб погратися, тоді їх миттєво хапають за петельки, добре відзолюють і нагороджують стусанами, а потім сунуть у руки рюкзак і відправляють у крамницю за кормом для худоби. За сіллю й комбікормом.

Ні про що подібне Паула не здогадується. Вона стоїть на вулиці перед входом у магазин, і, оминаючи дівчину, на неї недовірливо оглядаються матері. Вона сподівається, що незабаром піймає на собі захоплений погляд Еріха, а поки роздає дітлахам цукерки. Старшим дітям цукерки їсти забороняють, вони зобов’язані приносити ласощі додому, для своїх маленьких або навіть пригрудних братиків і сестричок. Якщо ж хтось наважиться тайкома сунути цукерку за щоку, йому відразу дістанеться такий ляпас, що зуби повилітають.

Удома ці матері, кинувши напризволяще каструлі, що парують на плиті, наче фурії кидаються до анемічної дитини, зривають із її тільця захезані повзунки й з буйною енергією заштовхують маленьке нерозуменя у білосніжний, щойно випраний одяг. Потім упаковану в повзунки дитину покривають поцілунками й мати, і всі присутні, а какуни відправляють у пральну машину. Воістину, перед нами — вічно повторюване й завжди переживане заново чудо природи, пов’язане з тим, як міняють смердючу коричнювату ганчірку на білосніжне вбрання. Про какуни всі забули, знову сяє сонце. З розкритих від розчулення ротів присутніх при цьому гостей долинає: «Ах ти, порося таке», або: «Яка акуратна мати». І матері сяють від щастя.

Паулу тягне до Еріха. Матір тягне до прибирання й чистоти.

А ось нарешті й він, Еріх, об’єкт сердечного потягу.

Шикарний парубок має особливо виграшний вигляд на тлі цих жіночих тіл, старезних пенсіонерів і недолітків, які зігнулися під тягарем сумок. Еріх розсовує цю смердючу юрбу, як лаштунки, і з’являється на сцені.

За прилавком одразу стрепенулися незаміжні продавчині в білих халатах, у тому числі й мати-одиначка, хлопцю якої вже невдовзі й до лісу час. Хімічна завивка, під халатиками — новенькі пуловери, куплені в універмазі, на ногах з товстими блідими ікрами — туфельки на шнурівці й без каблука. Золоті зуби, золоті ланцюжки із золотими хрестиками. Еріха обсипають розпитами про здоров’я матінки, бабусі й татуся, він відповідає повільно й насилу добираючи слова. Під зливою запитань Еріх почувається ні в сих ні в тих. Спасибі, все гаразд. Неонове світло сліпить очі, що звикли до вільної і наповненої свіжим вітром природи. Неонове світло шкідливе для здоров’я. Еріх такий миленький і такий височенний.

У крамарках миттю прокидається туга бодай за маленькою дещицею кохання.

Еріх не звик дарувати кохання ні маленькими дещицями, ні великими порціями. На його кохання не доводиться розраховувати навіть його близьким, які не раз прикладали руку до побоїв, що випадали на його долю. Еріхові частенько хочеться прикінчити й матір, і тата, але він на це не наважиться. Зате так здорово, коли тебе ніхто не бачить, помучити як слід щеня, кішку або маленьку дитину.

Знала б про це Паула!

Паулу тягне на кохання, як свиню — на жолуді.

Паула готова пролізти крізь будь-яку щілину. Паула не зводить з Еріха очей, їй кортить подарувати йому своє тіло.

Місцевий генделик мовчки спостерігає за нею; незабаром генделику доведеться активно включитись у цю боротьбу статей.

Коли нап’єшся, то бити кого-небудь легше, ніж у тверезому стані, щоправда, задоволення дістаєш менше, бо ж усе відбувається як у тумані, навіть приємних спогадів не залишається. Еріху ще треба навчитися дотримувати золотої середини; втім, попереду в нього багато часу доти, поки на нього не впаде дерево у лісі або не наляже стареча неміч. Досить часу, щоб повправлятися.

Паула як і раніше вірить, що життя й кохання у неї попереду. Їй ще невідомо, що в неї попереду хіба що її власне кохання. Усе доводиться робити самій. Інакше нічого не допнеш. Якщо робиш усе сама, то все

1 ... 25 26 27 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханки"