read-books.club » Сучасна проза » Художниця тіла, Дон Делілло 📚 - Українською

Читати книгу - "Художниця тіла, Дон Делілло"

24
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Художниця тіла" автора Дон Делілло. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27
Перейти на сторінку:
Котка лежала в іншому світі, але вона могла за нею спостерігати в її реальності, в її годинах, хвилинах і секундах». Тому Лорен і вважає, що містер Таттл із Фінляндії: він із теперішнього, плинного і змінного, але такого, що може бути записано, що заперечує саме поняття незворотності часу («Його майбутнє неназване. Воно якось одночасне з теперішнім»). Таттл ніби тимчасово виринає із плину нинішнього, він — чужинець, який імітує мову і, за формулюванням Девіда Коварта, наслідує її конструкції, як «людський магнітофон».

Лорен дивиться цілодобове онлайн-відео, а в романі Делілло «Точка Омега» (2010) головний персонаж уважно роздивляється відео-інсталяцію «24-годинне Психо» шотландського митця Дуґласа Ґордона, де той «сповільнив» відомий фільм Гічкока до двох кадрів на секунду і транслював у музеї рівно добу. Цю відеоінсталяцію у 2006-му бачив сам Делілло, а пізніше визнав, що тоді в нього виникла ідея роману про «час і рух та відчуття сором'язливого бачення» — ще одна підказка щодо теми «Художниці тіла». Пряма трансляція дороги, що відбувається умовно одночасно для Лорен і учасників руху, але в різних просторах, — це візуалізація руху часу, нашого технологічного часу, і водночас так у романі протиставлено стрим («зараз») і фільми («вчора»), якими займався Рей.

У «Художниці тіла» чітко розділено буття людини на досмертне і посмертне й показано, як чужа смерть очужує тіло тієї, яка її переживає. Так, Лорен після смерті Рея помічає: «Її відчуття тіла змінилися, але вона не розуміла, як саме… Було в ньому щось чуже, незнайоме». Тіло померлого, зрозуміло, лишається в минулому, а тіло живої — в неозначеному сьогоденні з примарною надією на майбутнє (адже всі її думки прикуті до смерті). Головна героїня відчуває, що, зосереджуючись на минулому, вона поступово зникає («Я Лорен. Але все менше й менше»), розпорошуючи власний простір у часі, та й містера Таттла вона називає як частку минулого — на честь дивакуватого вчителя природознавства. Померлий теж колись змінив ім'я, бо смерть має багато імен, і всі імена — з минулого, адже мистецтво — це реакція на минулі враження, образно спроектована в майбутнє.

Як не дивно, для Дона Делілло у творчості найважливішою є візуальна складова, і в інтерв'ю він часто проговорює, що починає писати романи, відштовхуючись від певних образів, тож не дивно, що його тексти завжди дуже кінематографічні. «Художницю тіла» найчастіше порівнюють із фільмами Інґмара Берґмана (зокрема, з «Персоною» і «Шепотінням і криками»), та й у самому романі є декілька кіноалюзій: Лорен промовляє своє ім'я, «наче героїня в чорному спандексі в науково-фантастичному фільмі»; вона уявляє появу власника дому і містера Таттла як кіносцену: «несподівано з'являється чоловік, як у фільмі, знято знизу».

Загальна кіноатмосфера настільки впливає на рецензентів, що одразу декілька з них порівнюють Таттла і Йоду, а також пригадують Гаррі Таттла, зіграного Робертом де Ніро у фільмі «Бразилія» (1985). Усе це не могло не спокусити діячів кіноіндустрії, тож 2016 року французький режисер Бенуа Жако екранізував роман Делілло під назвою «Назавжди». Рея у фільмі зіграв Матьє Амальрік. Фільм знято радше за мотивами «Художниці тіла», тож у ньому є розповідь про знайомство головних героїв, і Рей не стріляється, а загадково розбивається на мотоциклі, а замість містера Таттла Лорен являється сам Рей. Однак оскільки кінообраз — завжди надмірний, у «Назавжди» не змогли передати всієї неоднозначності й недомовленості «Художниці тіла». Роман Делілло весь побудований на півтонах, натяках, а у фільмі, коли головна героїня бачить померлого коханого, глядачеві показують, що насправді його немає. У тексті все значно складніше і дивніше.

Врешті-решт, це роман про диво, яке відбувається і минає; про його природу і те, з чого воно проростає — з добра чи зла? зі втрат чи зі здобутків? нарешті, навіщо? У «Художниці тіла» це диво особливо несподіване, зважаючи на підкреслено натуралістичні побутові подробиці на початку роману. Диво це має декілька логічних пояснень, але ними не вичерпується (містер Таттл — дитина? хворий? гість з іншої планети? галюцинація?). Диво це доволі реальне, інколи — буквально «у сечі й гівні». Воно з'являється нізвідки та повертається в нікуди, і життя триває далі, «світ здійснюється, розгортається на окремі миті» й «у шви буття». Однак найважливіше запитання так і лишається без відповідей: хто така людина, «хто вона така».

Інформація видавця

Дон Делілло

ХУДОЖНИЦЯ ТІЛА

Переклад з англійської: Ярослава Стріха

Редагування: Богдана Романцова

Коректура: Ніка Чулаєвська

Дизайн і верстка: Ірина Мамаєва

ТОВ «Темпора»

01030, Київ, вул. Б. Хмельницького, 32, оф. 4

Свідоцтво про внесення до державного реєстру: ДК № 2406 від 13.01.2006.

Тел./факс (044) 234-46-40

www.tempora.com.ua

Підписано до друку 15.03.2021.

Папір офсетний. Формат 84x108/32.

Гарнітура Narration SRB, Roboto Condensed.

Ум. друк. арк. 8,82, Обл.-видавн. арк. 9,70. Зам. № 21-061.

Надруковано ТОВ «Друкарня «Бізнесполіграф»,

02094, м. Київ, вул. Віскозна, 8

свідоцтво про внесення до Державного реєстру:

ДК № 2715 від 07.12.2006

Примітки

1

Dewey J. Beyond Grief and Nothing: A Reading of Don DeLillo. — Columbia: University of South Carolina Press, 2006.

2

Детальніше про творчість Дона Делілло: Нестелєєв М. Лабіринти американського постмодернізму. Том 1. — К.: «Темпора», 2019. — С. 182–241.

3

Kakutani М. A Marriage Replayed Inside a Widow's Mind // New York Times, 19 January, 2001.

4

Kavadlo J. Don DeLillo: Balance at the Edge of Belief. — New York: Peter Lang, International Academic Publishers, 2003.

5

Ярослав Гетьман, покликаючись на думку Марка Тарді, припускає, що це ім'я Делілло міг почути в американському ситкомі «Польовий шпиталь» (1972–1983), де «капітана Таттла», який «брав участь у Корейській війні» ненадовго вигадують (і потім «убивають»), щоб провернути складну схему, яка полягала у переспрямуванні військових запасів на благодійність (Hetman J. Don DeLillo and the Ghost of Language // Theoria et Historia Scientiarum, Vol. XIV, December 2017).

6

Naas M. House Organs: The Strange Case of the Body Artist and Mr. Tuttle // Oxford Literary Review, 2008, Vol. 30, № 1, Starts.

7

Англ. «Krapp's Last Tape». Так звучить назва Бекетової п'єси у перекладі Юрія Тарнавського (хоча він каже, що тепер переклав би її

1 ... 26 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Художниця тіла, Дон Делілло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Художниця тіла, Дон Делілло"