Читати книгу - "Молоко з медом"

І його зовсім не радували відвідини дружининої сестри. Вона завжди вважалася дуже прогресивною. Для неї в житті важили тільки мистецтво й кар’єра, а не сім’я. Але батько розумів, що для Адріана вона була важливою людиною, обоє мали спільні зацікавлення, крім того, тітка могла неабияк йому допомогти. Проте відчував, що добром цей візит не закінчиться, а розмови будуть нелегкими. А може, він сам повинен грюкнути кулаком і просто наказати Адріанові? Але як? Адже син повнолітній. Він не може ставитися до нього як до дитини. Важко це все, а найдужче шкодував, що дружини не було поруч, вона так рано померла. Зараз вона б точно знала, як вирішити цю проблему. Він дуже без неї сумував.

Каська перестала думати про Міхала, бо вперше йшла на заняття, на які записалася, і дуже хвилювалася. Батькам сказала, що вчитиметься в однокласниці. Кася знала, що їм не можна, просто не можна знати, чим вона займається щовівторка по обіді. Дівчина була задоволена, що її прийняли на престижні курси, і вважала, що коли сама за них заплатила, то має право на них ходити, але не хотіла загострювати стосунків. Наступного разу щось вигадає… Щось таке, що може повторюватися. Наприклад, історичний гурток, це їх точно втішить. Каська не рада була брехати, але цього разу вважала, що краще збрехати, ніж сказати правду. Бо не хотіла нікого образити.

Викладач скидався на Шрека, хіба що не зеленого. Фігура велетенського тюленя, широкий ніс, кумедна усмішка іі розкуйовджене волосся над чолом. Він їй відразу сподобався. Кася любила таких диваків. Та коли думала про Міхала й Адріана… Ех, гарні хлопці. Гарні й лихі. Може, якби вона знайшла собі якогось страшка, то він би її не ошукав? Звичайно, цей був застарим, до того ж, мав обручку, золоту й лискучу, неначе вихвалявся нею перед усім світом: бачите, може, я й почвара, зате не без пари.

Вони мали малювати натюрморт. Каська зітхнула, бо не вперше відвідувала заняття із живопису. І завжди все починалося з натюрморту. Звичайно, вона могла намалювати геть усе й добре це знала, тож без проблем відтворила на аркуші фрукти в полумиску й тканину, яка мов стікала обабіч. Викладач підійшов до неї, коли Кася вже закінчувала. Примружився.

— Дуже добре витримані пропорції, але бракує завершення. Дивись, — узяв олівець. — Використовуй різні олівці, не лише НВ. Маєш В? Наприклад, 4В.

— Ні… у мене лише цей.

«Шрек» підійшов до столу й приніс їй кілька олівців.

— Дивись. Цей м’якіший і темніший. Він додасть малюнкові глибини… Ось тут і тут, — вправно показував, як тонувати малюнок, аби він став об’ємним. — Ось тут підітри, додай світла… Це фокус такий, глянь.

Каська захопилася. Вона вже знала, що тут справді чогось навчиться. Може, заняття в Будинку культури теж починалися з натюрмортів, але там за півроку вона навчилася стільки, скільки сьогодні за один урок. Дівчина вдячно усміхнулася Шрекові, але той уже подався до інших учнів.

Після перерви Каська підійшла до нього, щоб розпитати про іспити до Академії мистецтв і портфоліо.

— А куди ти хочеш вступати? На графіку чи живопис?

— Я думала про графіку, — відповіла Каська.

Шрек кивнув головою, понишпорив у рожевому сегрегаторі (дивний колір як для чоловіка, але, мабуть, митцям усе можна) і простягнув їй якийсь задрукований аркуш.

— Ось тобі вимоги до портфоліо.

Каська ковзнула поглядом по списку, і тільки й видушила: «Ой, матінко!». Хоча, якби поруч не стояв учитель, реакція була б не такою чемною.

Чотири ескізники формату від А5 до АЗ, десять малюнків формату максимум А4, десять фотографій, десять малюнків 50x70 або 100x70 (з них 5 — акти або фігури в русі), п’ять живописних робіт…

— Ого! Але це ж просто капець, як багато!

— А навіщо я тут? Ці заняття саме для того і є. Щоб приготувати портфоліо. Устигнеш, упораєшся, сама побачиш! Але зараз мусиш присвятити цьому якнайбільше часу. Спершу ескізники. Купи три різні формати. Побачимо, що вийде найкраще. Ти повинна малювати щодня. Бо саме такі, навіть недбалі, щоденні малюнки найпереконливіше свідчать про мистецьку натуру. Кожне заняття починатиметься в нас із перегляду ескізника. Великі роботи виконуватимемо тут. Я допоможу.

Каська кивнула головою. Адже саме цього вона й хотіла, хіба ні?

— Знаєте, — наважилася вона. — Я… я ще комікси малюю. Хочу підготувати роботу на конкурс. Це має бути пікчер-бук.

— Дуже добре, — відказав Шрек. — До портфоліо цього не додавай, або додай зо два. А в ескізнику можеш дати трохи таких робіт. Та найважливіше ще одне. Коли твоє портфоліо переглядатимуть, то розпитуватимуть тебе про різні речі, твої зацікавлення й таке інше. Тому раджу трохи підучитися. Наприклад, дізнатися більше про пікчер-буки. Вони зараз дуже модні. Бо рівень абітурієнта дуже важливий!

Ага, крім мистецтва треба цікавитися ще чимсь, якщо ти досі цього не робила. Театр, кіно, література… Відразу виростаєш в їхніх очах. Звісно, тебе запитають і про улюблених художників…

— О Боже, — подумала Каська. Схоже, їй таки буде що робити.

Адріан поїхав по тітку до аеропорту. Йому це не дуже всміхалося, бо він знав, що доведеться з нею проговорити всю дорогу. А хлопець гадки не мав, що вона йому скаже, боявся, що буде буча. Бо вона ж намагалася йому допомогти, влаштувати навчання, а він тут таке вичворив. Крім того, тітка була… що там казати, незвичайна. Він її любив і захоплювався, але трохи й побоювався. Тому, побачивши, як відчиняються скляні двері, і в його бік прямує знайома постать з довгим темним волоссям, аж здригнувся. Тітка була в червоній мереживній сукенці й такого самого кольору шпильках. Не схоже було, наче вона щойно з дороги. Швидше нагадувала когось, хто саме збирається на вечірку. Коли Адріан викотив валізу на вулицю, тітка негайно витягла пачку сигарет і закурила.

— Машина там, — показав Адріан. — Довелося припаркуватися далі, бо тут не можна.

— Lovely, — мовила тітка, випускаючи дим. До цього Адріан теж звик. Тітка говорила дивною мовою, такою собі напіванглійською. Або англо-польською. Без кінця докидала якісь фрази мовою Шекспіра. — Жуйку маєш?

Небіж заперечно хитнув головою.

— Твій батько завжди критикував мене через куріння, ти ж знаєш. Доведеться із цим ховатися.

— Ага… — відказав Адріан, і це явно не була блискуча й влучна відповідь.

Тітка згасила сигарету.

— Ходімо, — мовила. — Я страшенно голодна. Не знаєш, твій батько приготував щось на обід?

— Так… я приготував, — відповів Адріан. — Зрештою… у мене ще канікули.

— Great. Тоді їдьмо.

І жодного слова ані про нього, ані про його ситуацію.

Адріан сів за