Читати книгу - "Хижа"

коли ти виявила готовність взяти біль Мака на себе, але дала йому можливість самому обрати найприйнятніший час. Ти звеличила його, ти звеличила мене. Слухати, як ти шепочеш слова втіхи й любові йому в серце, — справжня насолода. Яке то щастя — бути твоїм сином!

Маку здалося, що він тут зайвий, але ніхто на це не зважав. Він все одно не знав, куди подітися. Перебувати в присутності любові, яка нівелює всі внутрішні заборони, було чудово, хоча він не розумів повністю, що відчуває насправді. Що він бачив? Щось надзвичайно просте, тепле, особисте, щире, святе. Святість для Мака завжди була холодним і далеким поняттям, але не цього разу. Побоюючись, що будь-яка ініціатива може порушити настрій моменту, він сам стулив очі та склав руки перед собою. Нарешті після деякої паузи почув, як Ісус, відсунувши стільця, ніжно сказав:

— Сарайю, ти миєш, я витираю.

Мак розплющив очі тоді, коли вони вдвох, усміхаючись одне одному, вже збирали тарілки й несли їх на кухню. Кілька хвилин він просидів на місці, не знаючи, що робити. Тато кудись поділася, решта займалися посудом… тож рішення народилося спонтанно. Мак узяв столове срібло, склянки й теж пішов на кухню. Тільки-но він виклав усе перед Сарайю, Ісус кинув йому рушника, і вони обидва заходилися витирати вимитий посуд.

Сарайю почала наспівувати мелодію, яку Мак чув раніше від Тата, а Ісус і він просто слухали, не припиняючи роботи. Кілька разів ця мелодія, здається, гельська, зачепила потаємні струни його душі, в ній чітко чулися звуки волинок. Було дуже складно стримувати свої емоції, мелодія повністю його захопила. Коли б він міг слухати її вічно, то із задоволенням витирав би посуд до кінця життя.

Десь за десять хвилин вони завершили. Ісус поцілував Сарайю в щоку, і та зникла в кімнаті. Тоді він повернувся до Мака й усміхнувся.

— Ходімо на причал — дивитися на зорі.

— А як щодо інших? — запитав Мак.

— Я тут, — відповів Ісус, — я завжди тут.

Мак кивнув. Хоча Божу присутність було непросто зрозуміти, вона, здається, поступово входила повз розум прямісінько в душу. Він особливо й не пручався.

— Ходімо, — закликав Ісус, перериваючи думки Мака. — Я знаю, тобі подобається дивитися на зорі! Хочеш? — Його голос звучав по-дитячому, сповнений очікування й нетерплячки.

— Напевно, так, — відповів Мак, згадуючи, що востаннє дивився на зорі під час того нещасливого походу з дітьми. Можливо, саме зараз час ризикнути знову.

Він вийшов за Ісусом через задні двері. У присмерках Мак зміг роздивитися скелястий берег озера, не в заростях, яким він його пам’ятав, а чудово доглянутий і мальовничий. Струмок неподалік, здавалося, щось наспівував. Футів за п’ятдесят був причал, де ледь-ледь виднілися три каное, прив’язані на рівній відстані одне від одного. Швидко сутеніло, сюрчали цвіркунці й скрекотіли жаби, усе навколо ставало майже непроглядним. Ісус узяв Мака за руку й повів уздовж стежки, поки його очі звикали до темряви, а сам споглядав красу зірок, які вже чітко проступили на нічному безмісячному небі.

Вони пройшли три чверті милі, а потім лягли на спини та стали дивитися вгору. Завдяки вигідному положенню над рівнем моря, в місці, де вони перебували, небо здавалося ближчим. Мак по-справжньому насолоджувався, милуючись такою кількістю зірок. Ісус запропонував на кілька хвилин заплющити очі, поки останнє світло поглине нічна темрява. Мак погодився, а коли нарешті розплющив їх, видовище було таке вражаюче, що від нього кілька секунд паморочилася голова. Було таке відчуття, що він провалюється в космічний простір, а зорі мчать до нього, прагнучи обійняти. Він простягнув руки, уявляючи, як один за одним зриває ці діаманти з оксамитового небосхилу.

— Оце краса! — прошепотів Мак.

— Неймовірно! — відгукнувся Ісус. — Мені вона ніколи не набридає.

— Попри те, що ти сам її створив?

— Я створив це, будучи Словом, ще до того, як Слово стало плоттю. Хоча я й створив цю красу, зараз я дивлюся на неї очима людини. Мушу визнати, що вона не може не вражати!

— Справді, — Мак не знав, як описати свої відчуття.

Вони й далі лежали в цілковитій тиші, побожно споглядаючи дивовижну небесну виставу. У серці Мак був впевнений у святості того, що бачив. Час від часу на тлі чорного небосхилу зірки залишали короткий слід, змушуючи одного чи другого вигукувати:

— Ти це бачив? Яка краса!

Після тривалого мовчання Мак промовив:

— Мені добре з тобою. Не знаю чому, але ти чимось відрізняєшся від інших двох.

— Що ти маєш на увазі? — долинув із темряви лагідний голос.

— Ну, — Мак замовк, обдумуючи відповідь, — ти здаєшся більш справжнім, більш досяжним. Не знаю навіть, що й сказати, — він силкувався добрати правильних слів, а Ісус лежав мовчки та слухав. — Таке враження, що я знав тебе завжди. Тато, наприклад, зовсім не схожа на те, яким я уявляв Бога, а Сарайю, здається, взагалі з іншого світу.

Ісус усміхнувся.

— У нас із тобою багато спільного, бо, по-перше, я людина.

— Усе одно не розумію…

— Я — найкоротший шлях, яким люди можуть дістатися Тата чи Сарайю. Бачити мене — означає бачити їх. Любов, яку ти відчуваєш у мені, нічим не відрізняється від любові, яку вони виявляють до тебе. Повір мені, Тато й Сарайю такі ж реальні, як і я, хоча, як ти зауважив, вони зовсім інші.

— А як щодо Сарайю? Вона — Святий Дух?

— Так. Вона являє Творчість, Дію, Подих Життя і багато іншого. Вона — мій Дух.

— Її справді звати Сарайю?

— Це просто ім’я з людської мови. Означає воно «вітер», ніщо інше, як звичайний вітер. Їй воно подобається.

— Гм, — пробурчав Мак, — але в ній самій немає нічого звичайного.

— Це правда, — відповів Ісус.

— А ім’я, яке згадала Тато… Ело… Ел…

— Елозія, — шанобливо долинуло з темряви. — Це надзвичайне ім’я. Ел означає «Бог-Творець», а озія — «буття», або «те, що є справжнім». Отже, це ім’я загалом означає «Бог-Творець, який справді існує». Також чудове ім’я.

Якусь хвилину, поки Мак міркував над почутим, панувала тиша.

— Де тоді опинилися ми? — У Мака було відчуття, ніби ставить це запитання від імені всього людства.

— Там, де й повинні бути — в епіцентрі нашої любові й сподівань.

Знову запанувала тиша, а тоді несподівано пролунало:

— Сподіваюся, цього мені цілком вистачить.

Ісус усміхнувся.

— Радий це чути. — Вони обидва вибухнули сміхом.

Деякий час мовчали. Тиша спала на місцину, наче ковдра, і все, що Мак міг чути, — плескіт хвиль о берег. Саме Мак знову порушив мовчання.

— Ісусе!

— Слухаю, Маккензі.

— Одна річ у тобі мене чомусь здивувала.

— Справді? Що саме?

— Я очікував, що для людей ти будеш більш… більш вражаючим.

Ісус усміхнувся.

— Вражаючим… для людей? Ти маєш на увазі гарним?

— Я хотів сказати це іншими словами, але в цілому так. Я чомусь думав, що ти повинен бути ідеальним чоловіком спортивної статури й привабливої зовнішності.

— Це стосується мого носа?