Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

скарб над скарбами, від самої думки про який йому перехопило подих. Як він прагнув втілити їх у життя! Ідеальні лицепляси! Ідеальні міміки. Ідеальні записувачі особистості жертви. Спроможні ошукати навіть бене-ґессеритських відьом. Навіть шер не міг завадити їм полонити чужий розум.

Цю трубочку він вважав своєю найвищою ставкою в торгах. Ніхто не може знати про неї. Поки що він каталогізував слабкі місця.

У захисті не-корабля прогалин було достатньо, щоб його вдовольнити. У своїх серійних життях він колекціонував уміння, так само як його колеги-Пани — всілякі приємні дрібниці. Його завжди вважали надто серйозним, але тепер він знайшов місце і час виправдання.

Скителі завжди приваблювало вивчення Бене Ґессерит. Упродовж епох він здобув значний корпус відомостей про них. Знав, що там чимало міфів і дезінформації, але віра у Божий замір впевнювала його, що все, ним побачене, послужить Великій Вірі, хай яким тяжким виявиться Святе Випробування.

Частину свого бене-ґессеритського каталогу він назвав «типове» від частого зауваження: «Це для них типове!»

Типове його захоплювало.

Терпляче ставлення до грубої, але незагрозливої поведінки в інших, дарма що неприйнятної у них самих, було для Сестер типовим. «Стандарти Бене Ґессерит вищі за це». Скителі чув таке навіть від деяких своїх покійних колег.

— Маємо дар бачити себе такими, якими нас бачать інші, — сказала якось Одраде.

Скителі назвав це типовим, але її слова не узгоджувалися з Великою Вірою. Лише Бог бачить твоє остаточне «я». Нахваляння Одраде відгонило гібрисом[5].

«Вони не вдаються до принагідної брехні. Правда краще їм служить».

Він часто про це міркував. Сама Мати Настоятелька цитувала це як правило Бене Ґессерит. Залишався факт, що відьми, схоже, мали цинічний погляд на правду. Вона осмілювалася твердити, що це й був дзен-сунізм. «Чия правда? Яким чином модифікована? В якому контексті?»

Вчорашнього надвечір’я вони сиділи в його приміщенні на не-кораблі. Він попросив «консультації зі взаємних потреб» — таким був його евфемізм для торгів. Були самі, як не лічити комунікаторів та сторожових Сестер, що приходили і відходили.

Його апартаменти були достатньо зручними: три кімнати з пластинами кольору спокійної зелені, м’яке ліжко, крісла зменшені так, щоб пасували до його дрібного тіла.

Це був іксіанський не-корабель, і Скителі був певний, що його наглядачі не здогадувалися, скільки він про нього знав. Стільки ж, скільки й іксіани. Всюди довкола іксіанські механізми, але ніде не видно іксіан. Він сумнівався, чи в Капітулі є бодай один іксіанин. Відьми славилися тим, що самі займалися обслуговуванням своєї техніки.

Одраде рухалася й говорила повільно, пильно за ним стежачи. «Вони не імпульсивні». Так про них часто кажуть.

Вона спитала, чи зручно йому, і начебто турбувалася його комфортом.

Він оббіг поглядом вітальню.

— Я не бачу іксіан.

Вона невдоволено підібгала губи.

— Ви тому попросили консультації?

«Звичайно ні, відьмо! Я просто практикуюся в мистецтві відволікання уваги. Ти ж не чекаєш, що я розкажу тобі про речі, які хочу приховати. То чого б мені привертати твою увагу до іксіан, коли я знаю: вкрай малоймовірно, щоб якісь небезпечні чужаки вільно пересувалися по вашій клятій планеті? Ах, цей хвалений зв’язок із Іксом, який ми, тлейлаксу, так довго підтримували. Ти про це знаєш! Ви не раз карали іксіан так, щоб вони довго це пам’ятали».

Скителі подумав, що технократи з Ікса навряд чи посміють роздратувати Бене Ґессерит, але вкрай стерегтимуться збудити гнів Всечесних Матрон. Наявність цього не-корабля вказувала на таємну торгівлю, але ціна його мусила бути руйнівною, а обставини — винятковими. Ці блудниці з Розсіяння — огидні й небезпечні істоти. Скителі здогадувався, що вони й самі могли потребувати Ікса. А Ікс може таємно протиставлятися блудницям, укладаючи угоду з Бене Ґессерит. Але межі їхніх дій були тісними, а шанси наразитися на зраду — численними.

Ці думки давали йому потіху під час торгу. Одраде, бувши в непевному настрої, кілька разів лякала Скителі, замовкаючи й втупившись у нього на бене-ґессеритський лад. Такі періоди мовчання викликали в нього тривогу.

Ставки у цих торгах були високими — не меншими за виживання їх обох, і завжди в цьому горщику варилися делікатні речі: влада, контроль над людським Усесвітом, усталення власних звичаїв як домінантного зразка.

«Дай мені дірочку, яку я зможу розширити, — думав Скителі. — Дай мені власних лицеплясів. Дай мені слуг, які виконуватимуть лише мої накази».

— Я прошу дрібниці, — сказав він. — Прагну особистої вигоди, власних слуг.

Одраде далі дивилася на нього у тій зваженій бене-ґессеритській манері, що, здавалося, здирала маски й зазирала глибоко під шкіру.

«Та я маю маски, яких ти не проб’єш».

Він бачив, що викликає в неї відразу, — помічав це по тому, як її погляд по черзі зосереджується на його окремих рисах. Знав, що вона думає. «Дрібненька фігурка з вузьким личком і шахрайськими очима. Трикутний виступ волосся — вдовиний клин». Очі Одраде помандрували вниз: «крихітний рот з гострими зубами і шпичастими іклами».

Скителі знав, що зовні є постаттю з найнебезпечніших, найтривожніших людських міфів. Одраде питала себе: «Чому Бене Тлейлакс вибрали саме таку фізичну зовнішність, якщо їхній контроль над генетикою міг дати щось імпозантніше?»

Саме тому, що тебе це дратує, повіндське сміття!

Негайно ж подумав про ще одне типове: «Бене Ґессерит рідко розкидають сміття».

Сміття, бруд.

Скителі бачив брудні наслідки численних діянь Бене Ґессерит. «Гляньте, що сталося з Дюною! Спалена на жужіль, бо ви, жінки Шайтана, вибрали цю святу землю, щоб кинути виклик блудницям. Навіть відроджені посланці нашого Пророка згинули через їхню відплату. Усі вони мертві!»

І він насилу смів обдумати власні втрати. Жодна тлейлаксанська планета не уникла долі Дюни. Це все наробили Бене Ґессерит! А він мусить витримувати їхню толерантність — втікач, у якого тільки й є, що Божа підтримка.

Він спитав Одраде про розсипане сміття на Дюні.

— Ти знаєш, що подібне може статися лише тоді, коли ми у крайній скруті.

— І тому ви стягли на Дюну насилля цих блудниць?

Вона не хотіла про це розмовляти.

Один із покійних колег Скителі сказав: «Бене Ґессерит залишають прості сліди. Можеш подумати, що вони складні, та як придивишся зблизька, їхні дороги виявляються згладженими».

Цей колега і всі інші були вирізані блудницями. Єдина їхня надія виживання — клітини у нуль-ентропійній капсулі. Ось усе, що зосталося з мудрості мертвого Пана!

Одраде хотіла здобути більше технічної інформації про аксолотлеві контейнери. Ох, як спритно вона формулювала свої питання!

Торг за виживання, а кожна