Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

коли вони проґавили Нода у борделі! Всміхнувшись невільній римі, Нод попросив співробітника готелю переказати комусь із товаришів, що він приїде завтра. Тоді, переконавшись, що староста все ще підслуховує його, хлопець зателефонував до Юса. Садівник узяв слухавку не одразу — клумбу порав. Нод присів на край столу та, безтурботно хитаючи ногою, розповів Юсові, що пожартував з двома однокурсниками, а сам нишком знову вшився до Кунстада. Детально, де саме він втік від Прена та Лара, Нод не сказав — така відвертість між парубком та літнім ординарцем була б неприродною. Повідомив, що приїде завтра, а сьогодні ще збирається увечері піти скупатися.

Далі, ніби прийшлося до слова, він весело розповів, що на місцевому пляжі його два дні тому намагалися пограбувати. За чутками, це справа рук банди, якою верховодить місцевий хлібовоз, але Нод впорався з грабіжниками «на раз». Юс відразу зрозумів, що слова Нода призначені для тих, хто прослуховує їх розмову. Як і належить літньому капралові, він побурчав, що парубкові слід бути обережним, і що у сучасної молоді самі лише гульки у голові...

За дверима староста, почувши про «банду хлібовоза», мало не зомлів. Зрозумівши, що Нод уже завершує телефонну розмову, він вислизнув на ганок управи. Там хлопець із ним попрощався, пообіцявши більше не турбувати. Щойно гість зник на вулиці, староста поплентався телефонувати за номером, який мусив тримати лише у голові. Співрозмовникові на іншому кінці дроту він детально переповів підслухані розмови, обминувши лише епізод зі спробою пограбування на пляжі.

У хатині Кунстадів Нод перевдягнувся і віддав Кинаву одяг та взуття, у яких приїхав, а також наплічник з рушником та ключами від дідової квартири. Перевдягнувшись у прихоплену зміну цивільного одягу, дістав зі схованки під сходами у печері речі та цінні папери зі спадку Азборанів. Ретельно загорнув усе те разом зі своєю армійською посвідкою у кілька шарів просмоленої цупкої тканини та, міцно перев'язавши цей водостійкий пакунок шворкою, поклав його до трофейного речмішка. Туди ж вклав недоторканий запас харчів і води та неодмінну вже книженцію. Тоді щільно зав'язав водонепроникний мішок — у море йдуть, як-ніяк.

Рамир з Кинавом пішли з садиби через веранду, а Нод лишився чекати відливу. Він приліг перепочити перед далекою дорогою на твердому рипучому дерев'яному ліжку і заснув.

— А ти на очах розумнішаєш, завбачливішим стаєш, — з портрету похвалив його Горанг.

— Добрий вечір, Ваше величносте!

— І Вашій, підпільній, не хворіти, — усміхнувся король.

— Мені не дає спокою думка, на що перший час жити у Гирлоні, — мовив Нод. — У мене ж лише облігації на пред'явника, а з документів — посвідка курсанта Академії Сили...

— Посвідку ту викинь до Ратха! Утім, ні, вона знадобиться для додаткового підтвердження твоєї особи. А за гроші не хвилюйся — облігації у Гирлоні обмінюють без документів. Для тих гендлюватих гирлонців облігації — це й є головний документ. Ліпше послухай про того бастарда Ауранії...

— Навіщо він мені?

— Ноде! Ти маєш знати політичну ситуацію у Ланоді...

— Знову? Ви ж самі казали, що той байстрюк не має жодних шансів на неї! — Нод вказав на зубчату корону на подушці з китицями.

— Проте через бастарда можуть тиснути на королеву! — стояв на своєму Горанг. — До речі, оселили незаконнонародженого неподалік Тасава, у прибережному маєтку Брийома Азборана, де той колись збудував астрономічну вежу. Слухай далі. Звуть бастарда Самус. Прізвище йому лишили батькове — Дорг. Він вимахав двометровим бевзем — весь у батька-гренадера. Мати купила йому в князя Гирлону титул барона. Гирлон — єдина країна на Деолі, де офіційно торгують шляхетськими титулами. Сплатив внесок до скарбниці на доброчинні цілі — і отримуй герб. Баронський або віконтський. Не продаються лише вищі титули — графів та маркізів.

— Повернімося до барона Дорга, — Нод рипнув старим ліжком.

— Отже, він має підданство Гирлона, проте мешкає у Ланоді. Полює, пиячить, б'ється навкулачки у пабах. Водночас перечитав усю бібліотеку, яка лишилася ще від Брийома, і навіть значно її поповнив. Має дивакувате хобі — вимерлими тваринами цікавиться. Криптозоологія це зветься. Вряди-годи він навідується до Гирлона, де відвідує борделі та паби. А крім того, встановив у старій обсерваторії Брийома сучасний телескоп та інше обладнання — кажуть, на зірки вельми полюбляє дивитися.

— Який багатосторонній бастард! А з матір'ю бачиться?

— Так, кілька разів на рік. Королівська таємна служба, звісно, наглядає за ним, однак не надто. Великих неприємностей від нього не чекають, а довкола Королівства і без того клопотів щодень більшає! Над цивілізованим світом уже збирається загрозлива хмара, але її якось краще видно з мого потойбіччя, ніж з вашої дійсності, — зітхнув Горанг, розчиняючись у темряві.

Староста вже збирався йти додому, коли на його столі подав свій верескливий голос старий телефон.

— А чому Ви не розповіли про спробу пограбування Нода Кунстада на пляжі? — почув чиновник у слухавці замість вітання.

— Я, я...

— Жартувати з нами надумали? — спокійний голос на іншому кінці дроту не віщував нічого доброго. — Де він зараз?

— Гадаю, у таверні, бо ключ від садиби у мене не брав. А може, вечірнім автобусом уже поїхав у Тіапулат...

— А не на пляжі часом?

— Та вже запізно — відлив почався...

— Ми з Вами ще побалакаємо, — співрозмовник старости з неприємним тріском поклав слухавку.

Витерши спітнілі руки та обличчя, староста поквапився додому — запити свій страх перед контррозвідкою. От упав йому на голову клопіт з тими Кунстадами! Недарма ж їх здавна недолюблювали у селищі! Казала йому дружина, що від тих столичних небожителів він на самі лише неприємності наразиться! А раптом тепер контррозвідка ревізію нашле?! Крадіжки його виявлять. Так і до тюрми недалеко! От трикляті Кунстади!!!

5. У «вільний світ» на старому баркасі

Нод прокинувся бадьорий і зібраний. Ще раз обійшов хату, узяв добре зав'язаний трофейний армійський мішок і, присвічуючи собі ліхтариком, спустився потаємними сходами до човна. Вхопившись за причальний стовпчик, спустився у човен, відв'язав мотузку й узявся за весла. Майнула запізніла думка, що слід було розвідати цей шлях удень. Стеля печери, яка з'єднувала заводь із морем, низько нависала над головою. Двічі Нодові довелося лягати горілиць на дно і, чіпляючись за стелю руками, рухати човен уперед — відливна течія вже майже зовсім зупинилася. Вочевидь, під час приливу тунель повністю йшов під воду. Якоїсь миті довелося навіть