Читати книгу - "Син сонця, Джек Лондон"

- Не знаю, як воно сталося,- понуро сказав шотландець.- Мабуть, вони погналися за тим старим чортом у зарості.

- А де Кого? - запитав Гриф.

- Знов п’яний як чіп. Через те й пощастило забрати ці голови. Він так упився, що не міг на ногах стояти. Коли я наскочив, його на руках понесли з села. Буду вам вельми вдячний, як ви заберете від мене ці голови.- Він спинився й зітхнув.- Мабуть, їх треба поховати, як належиться, закопати в землю. Але, на мою думку, це дуже цікаві зразки. Кожен поважний музей заплатив би за них по сто фунтів. Випийте ще чарку. Ви неначе трішки зблідли... Ось нате... І ще послухайте моєї поради, містере Грифе: суворо забороніть усякі жарти з дикунами. Це завжди призводить до біди. Та й коштує така розвага занадто дорого.

Обвівши востаннє довгим і пильним поглядом безмежну просторінь океану, Девід Гриф зсунувся з салінга і неквапом став спускатися вантами на палубу.

- Атол Лю-Лю потонув, містере Сноу,- понуро мовив він до стривоженого молодого помічника.- Якщо вірити в навігаційну науку, то атол запевне під водою, бо ми вдруге пропливаємо якраз над ним, чи, радше, над тим місцем, де йому слід бути. В нас або хронометр зіпсувався, або я нічого не тямлю в судноплавстві.

- Мабуть, то хронометр, сер,- поспішився запевнити господаря помічник.- Я ж і без вас ще провадив виміри й дійшов таких самих висновків, що й ви.

- Так,- буркнув Гриф, похмуро кивнувши головою.-Там, де у вас і в мене перетинаються Самнерові лінії, мав би бути самісінький центр атолу Лю-Лю. Певне, з хронометром не все гаразд, спорснув зубчик абощо.

Він підступив до поруччя, стурбовано глянув на пінявий слід за кормою і вернувся назад. «Дядько Тобі», користаючись добрим ходовим вітром, долав дев’ять або й десять вузлів.

- Краще приведіть шхуну до вітру, містере Сноу. Зменшіть вітрила, будемо маневрувати двогодинними галсами. Збираються хмари, тож навряд чи можна буде сю ніч визначити по зірках, де ми. Простіше нам кружляти собі, а завтра вранці визначимо широту, допливемо до паралелі, на якій лежить Лю-Лю, і так дістанемось до атолу. Всі досвідчені моряки завжди так робили.

Широка, з важким рангоутом, високим бортом і тупою провою на голландський кшталт, шхуна «Дядько Тобі» була найповільніша, зате найбезпечніша та найнадійніша з усіх Грифових суден. Вона курсувала між Банковими островами та Санта-Крусом, а також завертала на північний захід до кількох окремішніх атолів, де Грифові довірені-тубільці призбирували копру, черепах, а при нагоді і яку тонну перлових мушлів. Цього разу на шкіпера напала дуже тяжка пропасниця, і Гриф сам повів «Дядька Тобі» у його щорічний рейс до атолів. Він вирішив податися насамперед до Лю-Лю, найдальшого з усіх, і ось заблукав із зіпсованим хронометром серед океану.

Зірки тієї ночі не показувалися, а другого дня не виглянуло сонце. Залягла вогка задушлива тиша, яку часом уривав раптовий шквал із хлющею. Щоб не заплисти далеко під вітер, шхуна лягла в дрейф. Так проминуло чотири доби. Хмари не розходилися, сонце зовсім не виглядало, а як на хвильку де-не-де й проблискувала зірка, то така неясна, що по ній ніяк було визначити розташування шхуни. Тепер уже й найзеленішому новакові було ясно, що насувається буря. Подивившись на барометр, що весь час показував 29,90. Гриф вийшов на палубу і здибав Джекі-Джекі; обличчя тубільцеве було таке саме похмуре й тривожне, як небо й повітря.

Джекі-Джекі, досвідчений моряк-тонганець, був щось ніби за боцмана чи за другого помічника й порядкував мішаною канацькою командою.

- Думаю, великий буде буря,- сказав він.- Я вже, либонь, разів п’ять або шість таке бачив.

Гриф кивнув.

- Буде ураган, Джекі-Джекі. Барометр скоро впаде до самого споду.

- Авжеж,- погодився тонганець.- Буде пекельний вітер.

Хвилин за десять вийшов і Сноу на палубу.

- Починається,- сказав він.- Уже 29,85. Барометр хитається. Відчуваєте, яка спекота? - Він витер з лоба піт.- Мене аж нудить. Так би зараз і виблював увесь сніданок.

Джекі-Джекі всміхнувся.

- Моя теж усередині все перевертається. Так завжди буває перед великий буря. Але «Дядько Тобі» добрий шхуна. Він геть усе витримає.

- Поставте штормовий трисель та клівер на грот,- звернувся Гриф до помічника.- І зарифте всі вітрила, поки приберемо їх. Хтозна, що воно там буде. Та стягніть їх подвійними сезнями.

Ще за годину барометр упав до 29,70, задушлива спекота дедалі більшала, але тишу ніщо не порушувало. Молодому помічникові вривався терпець чекати на страхіття, що от-от мало опасти їх. Він раптом перестав нервово ходити по палубі й замахав кулаками.

- Де той ураган, чому він не йде! Нащо такі вибрики? Хоч би там що сталося, та хай уже находить! Ото вхрясли! Не знаємо, де ми, хронометр знавіснів, та ще й на ураган хтозна доки чекай!

Хмарне небо набрало якоїсь мідястої барви, наче нутро величезного розпеченого казана.

Ніхто не залишився внизу. Матроси-тубільці поставали купками серед палуби й на прові, стурбовано перешіптувались і з острахом дивилися на загрозливе небо й таке саме загрозливе море, що подихало довгими, низькими, олійкуватими хвилями.

- Наче гас із рициною,- бурчав помічник, гидливо спльовуючи за борт.- Моя мати не раз лікувала мене таким паскудством змалку. Господи, як чорніє!

Зловісне мідясте жевріння зникло, густі хмари повільно посунули нижче, і залягла темінь, наче в присмерку. Девід Гриф добре знав, як вестися під час урагану, а проте знов перечитав «Штормові правила», насилу добираючи літери у такому сутінку. Робити було нічого, тільки чекати на вітер, а тоді визначити, як стоїть шхуна до центра того смертельного урагану, що наближався звідкись із темряви.

Ураган почався о третій пополудні, коли барометр упав до 24,45. Його знати було на воді: море враз потемнішало й зайнялося білими гребінцями хвиль. Спершу то був тільки звичайний собі легіт. Він наповнив вітрила, налаштовані навскіс до нього, і шхуна попливла зі швидкістю в чотири вузли.

- Щось слабенько,- поглузував Сноу.- Та ще після такого грізного попередження.

- Еге ж,- погодився