Читати книгу - "Скарб Зеленого Байраку"

приступати до роботи. Ще раз уважно роздивився відщеп, і тільки після цього, щільно притискуючи брусок дерева до каменя, застукав по дереву молотком. Робив усе обережно. Уважно розглядав місце, по якому мав ударити. Поступово камінь набирав овальної форми. Овал був ще неоковирний, слід видалити багато кутиків і виступів, але Фемістокл почав робити тим часом інше. З невеликої глиняної посудини майстер насипав на камінці трохи дрібного порошку паждака, капнув дві краплі оливкової олії і почав, міцно притискуючи відщеп, водити ним туди й сюди, вирівнюючи камінь з одного боку.

Пробившися крізь листя фігового дерева, вузький промінь і світла упав на платівку халцедона, і вона заяскріла наче жива. Фемістокл підніс до очей халцедон і почав повертати платівку на всі боки. Потім вийшов надвір і повернув платівку, ставлячи її під різними кутами до світла. Так, для зображення обличчя богині кращого шматка пе знайти. Фемістокл вернувся в хатину і знову заходився шліфувати твердий непіддатливий камінь.

Зачулися кроки. До кімнати ввійшов чоловік із короткою кучерявою бородою, чорними густими бровами, під якими блищали великі очі. Проходячи крізь вузькі двері, він нахилився, тоді випростався і витер спітніле чоло.

— Доброго здоров’я, Фемістокле. Чи скінчив ти камею? — поспитав гість гучним басом. Це був рибалка Леандр.

— Нарешті зайшла до мене жива людина. Камея готова, тільки я невдоволений, — глухо й неохоче мовив Фемістокл.

— Скажи мені, чим ти невдоволений? Може, камінь поганий? — спитав Леандр.

Майстер одклав халцедон, дістав закінчену камею і подав її гостеві.

— Ось вона. Не думай, що я самовпевнений. Я знаю й сам, не чувши думки інших, що камея — твір високого мистецтва. Це моя гордість. Я довго працював над твердим каменем. Усю свою майстерність вклав у нього. На агаті я увічнив образ твоєї сестри і своє ім’я. І коли б я не кохав її, то не зробив би такої камеї.

Минуть віки, тисячоліття. Люди милуватимуться прекрасним обличчям. Агат — камінь вічності, тепер він став каменем вічного мистецтва. Навіть боги незугарні такого створити.

Пам’ятаєш той зовні негарний камінець, що ти підняв па далекому острові? Ти його правильно оцінив. І ось що з нього вийшло.

Протягом віків пестиме він мою любов, — неквапом говорив Фемістокл, дивлячись на синяву морської хвилі. І мова його не була мовою знудженого самітника. Він говорив уголос свої потаємні думки. А Леандр уважно розглядав зображення своєї сестри.

— Скажеш, я — гордій. Так, це моя гордість. Але гордість не така, як у багатих купців, знаменитих бігунів і ораторів. Усі вони смертні. Умруть і їхні діла, і слава невдовзі розвіється, як після бурі зникають хмари з блакиті. А моя праця залишиться, її не зруйнує час. Тільки людина може її знищити. Але в кого зі смертних здійметься рука на це? Навіть варвар, і той милуватиметься цією красою.

Пам’ятаю, ти дивувався, коли я сказав, що хочу зробити вічне з камінця, який ти знайшов. І я зробив. Ти скажеш, камінь гарний. Однак без праці він мертвий. Потрібна уперта праця, і тоді камінь оживе, стане витвором мистецтва. І ще потрібна любов, бо без любові до праці, до мистецтва, до того, що зображаєш, — твору високого мистецтва не буде.

— Твоя правда. Камея чудова, але це твір людини. Боги створюють живих, — усміхнувся Леандр. — Тепер скажи причину свого невдоволення.

Фемістокл прикро зітхнув. На якусь мить замовк, а тоді глухо вів далі:

— Скажу, чому я невдоволений. Камея піде від мене до чужих рук. Я — злидар. Окрім моїх рук, зірких очей, окрім уміння працювати, нічого не маю. Свою працю, навіть оцю дорогу мені річ, я мушу продати.

Сьогодні ввечері приїде купець. Привезе мені срібло, борошно, щоб я міг жити й працювати. І забере у мене те, чому я віддав стільки терпіння, праці і любові.

Купець холодний і жадібний. Він утридорога продасть камею. А я не можу подарувати коханій свою роботу. Ось тому я невдоволений. Але — присягаюся тобі! — я виріжу її обличчя на цьому камені. — Фемістокл узяв золотавий халцедон і показав гостеві, — і подарую їй цю камею.

Майстер обернувся до гостя, очі його іскрилися, він говорив голосно і швидко.

— Учора мені поталанило, я знайшов чудовий камінь, із нього я зроблю кілька камей і намисто. Поглянь на оці камінці. 3ображення на них буде холодне і мертве. А на цьому, золотавому, як мед, і теплому, як смугла шкіра її обличчя, твоя сестра буде наче жива.

Фемістокл швидкими рухами почав наносити на дошці загостреним вугликом риси коханої.

На білій дощечці появився гордий дівочий профіль. Прямий ніс, маленькі вуха. Чіткий малюнок уст, висока зачіска з важким вузлом, ніби корона, вінчала голову.

Різьбар одсунув дощечку, і обоє замислилися.

Тихого вечора друзі сиділи біля моря, коли до берега причалило легке судно. Купець купив камею, але йому довелося заплатити за неї золотом. Крім золота й срібла, купець привіз борошно, мед, оливкову олію і два великих глеки золотавого вина, виготованого на чудовому острові Хіосі, звідки він приплив того дня на своєму кораблі.

І щоб відзначити покупку, хазяїн послав раба до судна і звелів принести ще глек червоного вина.

Ранком другого дня купець поплив до Афін.

Від берегів далекого негостинного моря, з багатого Пантікапея до Афін прийшли три кораблі з зерном і солоною рибою. Вечоріло. Вщухав вітер, і раби гребли щосили. Біля причалу вони підняли весла на кораблі. Головний керманич першим зійшов на землю. Хазяїн кораблів, високий, худорлявий чолов’яга років п’ятдесяти, на ім’я Трифон, ступивши на берег, дякував богам за щасливий кінець довгого й небезпечного плавання.

Раби, прикуті ланцюгами до сидінь, схилившись до весел, поснули. Воїни готувалися до ночі.

До кораблів, розштовхуючи патовп, квапився купець, якому Фемістокл продав камею. Він домовився з власником кораблів, що купить у нього товар. Три дні розвантажували кораблі. Потім ще чотири вантажили на них товари, які Трифон купив у Афінах для Пантікапея. Раби переносили великі посудини з олією та