Читати книгу - "Вигнанці"

— Що ж, Дарій і тепер царює там?

— Ні, ваша величність, він бився проти Олександра Великого.

— А! Я чув про Олександра. Це був славетний цар і полководець, адже так?

— Які ваша величність, він мудро правив країною і переможно командував військами.

— І був царем Персії?

— Ні, Македонії, ваша величність. Царем Персії був Дарій.

Король насупився, бо найменша поправка здавалося йому образою.

— Видно, ви самі негаразд знаєте цей предмет, та, признатись, він і не дуже цікавить мене, — промовив він. — Прочитайте щось.

— Ось мій «Удаваний астролог».

— Добре. Це годиться.

Корнель почав читати комедію. Мадам де Ментенон своїми білими, ніжними пальчиками перебирала різнобарвний шовк для вишивання. Часом вона позирала на годинника і потім переводила погляд на короля, який відкинувся в кріслі і затулив обличчя мереживною хусткою. Годинник показував без двадцяти хвилин чотири, але вона добре знала, що пересунула його на півгодини назад і що тепер, в дійсності, уже десять хвилин на п'яту.

— Стривайте! — раптом скрикнув король. — Тут щось не так! У передостанньому стиху є помилка.

Однією з слабостей короля було те, що він вважав себе непомильним критиком, і розважний поет погоджувався з усіма його поправками, хоч би які безглузді вони були.

— Який стих, ваша величність? Справжнє щастя, коли людині зазначають її помилки.

— Прочитайте ще раз це місце.

Корнель прочитав.

— Так, у третьому стиху один склад зайвий. Ви не помічаєте, мадам?

— Ні; але я взагалі поганий суддя.

— Цілковита правда вашої величності, — не червоніючи, погодився Корнель. — Я відзначу це місце й виправлю його.

— Мені здавалось, що тут помилка. Якщо я не пишу сам, то у всякому разі слух у мене тонкий. Неправильний розмір вірша неприємно діє на мене. Те саме і в музиці. Я чую дисонанс, коли сам Люллі не помічає його. Я часто вказував помилки в його операх, і мені завжди вдавалось переконати його, що я маю рацію.

— Цьому я охоче вірю, ваша величність.

Корнель знов узявся за книжку і тільки зібрався був читати, як хтось дуже постукав у двері.

— Його превосходительство пан міністр Лувуа, — доповіла Нанон.

— Впустіть його! — сказав Людовік. — Дякую вам за прочитане, п. Корнель, і жалкую, що мушу урвати читання вашої комедії ради державної справи. Може, іншим разом я матиму приємність дослухати до кінця.

Він усміхнувся тією милостивою усмішкою, яка примушувала всіх близьких до нього забувати його хиби і пам'ятати про Людовіка як про втілення самої величі й чемності.

Поет, з книгою. під пахвою, вислизнув з кімнатки в ту мить, коли туди з поклоном входив славетний міністр, високий, у великому парику, з орлиним носом і поважним виглядом. Манери його визначались підкресленою чемністю, але на погордливому обличчі надто ясно відбивалось презирство до цієї кімнати і до жінки, яка жила тут. Вона добре знала ставлення до неї міністра, проте цілковите самовладання стримувало її від виявлення цього словом чи рухом.

— Моя квартира сьогодні вшанована особливою честю, — сказала вона, встаючи й простягаючи руку міністрові. — Чи не будете ласкаві, мосьє, сісти на стільчик, бо в моїй ляльковій хатці я не можу запропонувати вам нічого кращого? Але, може, я перешкоджаю, якщо ви бажаєте говорити з королем про державні справи? Я можу піти в свій будуар.

— Ні, ні, мадам! — заперечив Людовік. — Я хочу, щоб ви лишились тут. В чому справа, Лувуа?

— Приїхав кур'єр з Англії з депешами, ваша величність, — відповів міністр, похитуючись своєю важкою постаттю на триногому стільчику. — Справи там дуже погані, говорять навіть про повстання. Лорд Сундерленд запитує листом, чи може король розраховувати на допомогу Франції, якщо голландці підтримають незадоволених. Звичайно, знаючи думки вашої величності, я, не вагаючись, відповів, що може.

— Що ви зробили?

— Я відповів, що може, ваша величність.

Король Людовік спалахнув від гніву і схопив камінні щипці, ніби наміряючись ударити ними міністра.

Мадам де Ментенон скочила з крісла і заспокійливим рухом торкнулась рукою ліктя короля. Він кинув щипці, але очі його горіли, коли він гнівно глянув на Лувуа.

— Як ви сміли! — кричав він.

— Але, ваша величність…

— Як ви сміли, кажу вам! Як? Ви насмілились дати відповідь на таке питання, не порадившись зі мною! Скільки разів казати вам, що держава — це я, я один; що все повинно йти від мене і що я відповідаю тільки перед богом. Що ви таке? Мій інструмент, моє знаряддя! 1 ви насмілюєтесь діяти без моєї санкції?

— Я думав, що вгадую ваші бажання, ваша величність, — промурмотів Лувуа. Вся його погордливість зникла, а обличчя стало таким білим, як його манішка.

— Ви повинні не вгадувати мої бажання, пане, а довідуватись про них і коритися їм. Чому я відвернувся від мого стародавнього дворянства і передав справи королівства людям, прізвища яких ніколи не згадувались в історії Франції, як от Кольбер і ви? Мене засуджували за це. Коли герцог Сен-Сімон в останній раз був при дворі, він заявив, що у нас буржуазне правління. Так воно й є. Але я свідомо прагнув до цього, знаючи, що вельможі мають свій напрям думок, а для управління Францією я не бажаю іншого напряму думок, крім мого власного. Але, коли мої буржуа почнуть одержувати листи від іноземних послів і самі даватимуть відповіді посольствам, то я, справді, гідний жалю. Останнім часом я стежив за вами, Лувуа. Ви стаєте вище за ваш стан. Ви берете на себе занадто багато. Глядіть, щоб мені не довелося ще раз нагадувати вам про це.

Принижений міністр сидів цілком пригнічений, схиливши голову