read-books.club » Пригодницькі книги » Альбатрос — блукач морів 📚 - Українською

Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Альбатрос — блукач морів" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 62
Перейти на сторінку:
таке сталося і зі мною. Тільки — в небі. «Мессери» не відставали… Нас було четверо: пілот, два стрільці і я — штурман. Невдовзі кулеметна черга скосила стрільців. Лишилися ми з пілотом.

Демонічного Вагнера фашисти обожнювали. Який парадокс — злочинці люблять генія! Під його бравурні марші в сорок першому, пам’ятаю, гітлерівці вдерлися на нашу землю. Може, тоді до кінця збагнув я всю глибінь прадавньої журби моєї землі, про яку читав колись у «Слові о полку Ігоревім». І, може, тоді ще сказав собі: прийде час — і той же Вагнер, що супроводжує «хрестовий похід», громитиме вас на вашій же землі! Цей час настав, і настала вирішальна мить для мене: або грудкою впасти в холодні води Балтики, або загнати туди своїх переслідувачів. Та мені ще конче треба було пожити — хоча б для того, щоб відплатити за смерть брата, за смерть сотень і тисяч радянських людей.

У шлемофоні — шум. То — відлуння грози. Я замінив убитого кулеметника. Прикипів до гашетки. Черга, друга, третя. Бачу: смуга чорного диму прокреслила небо. Ще один «мессер» шубовснув у воду. А в шлемофоні — гроза. Не знаю, звідки саме передавали вагнерівське «Кільце Нібелунгів». Отакий збіг: і це грозове небо, і скандінавська сага, що оповідала про те, як крізь хмари й темряву на крилатих конях мчать у загір’я безстрашні валькірії. Під акорди вагнерівської музики ми обрушили вогненну лавину на порт. А коли поверталися, нас підбили. Поранило й мене. Та все ж поєдинок ми виграли!

Війна скінчилась, а море не переставало вабити його. Воно кликало, було уособленням усіх потаємних бажань — стати дослідником океану… Тепер, коли він написав десятки робіт з океанології і в цій галузі став неперевершеним авторитетом, до слів якого прислухаються вчені всього світу, Гліб Борисович впевнено може сказати, що не помилився тоді, обравши нелегкий шлях дослідника.

Усю війну була з ним книга Ф. Нансена «Подорож на «Фрамі». Замість талісмана возив.

— Нансена варто наслідувати. Але не слід забувати, що незвідані острови, шторми, то лише звабливість, бо іноді за зовнішніми ознаками не можна розгледіти того, що таїться в глибині! Справді, кому з нас не затуманювали голову оті романтичні бригантини, голубі моря, осяйні дороги — аж поки на власному досвіді не пересвідчились, що не це головне. Головне — наша праця, цілеспрямованість і віра в те, що робиш в ім’я інших. З часом, як непотрібне лушпиння, облітають з наших мріянь оці романтичні красивості. Та ми не розчаровані, ні!

Я слухав ученого, і слова його викликали шанобу до всіх тих, хто, навіть спаливши в бурю й грози крила, не відцурався юнацької мрії, залишився таким же, як і раніше, закоханим у життя романтиком.


Відгомін третій


У 1947 році молодий дослідник Удінцев із професором-океанологом Зенкевичем вирушив у свою першу морську експедицію. Була вона дещо незвичайна: на шлюпках… у відкрите море. Зухвальці заходилися вивчати Чорне море. А через рік нова дорога — у Північний Льодовитий океан.

Та все ж початок біографії вченого пов’язаний з «Витязем».

— Восени сорок дев’ятого вперше приїхав я на Далекий Схід. «Витязь» лаштувався в Охотське море. Про ті води океанологи знали мало, бо хоч там і працювали експедиції, але послідовного вивчення не проводилось. От ми й заходилися вивчати. Зараз на географічних картах чимало хребтів, улоговин, гір, відкритих нами тієї далекої осені. Це і хребет «Витязя», і улоговина Дерюгіна, і підводна скеля Академії наук, і багато інших.

Усі експедиційні спостереження: лягли в основу його кандидатської дисертації, удостоєної премії імені академіка Вавилова.

Згодом було ще чимало експедицій.

І нині, слухаючи його розповідь, я уявно оглянув пройдений океанологом шлях. Позаздрив такій долі. Та й хто б не позаздрив.

Плескотять хвилі, од поштовхів, що йдуть знизу, від двигуна, здригається судно; вібрують перебірки, порипують щогли — знайомий, милий серцю гомін. На палубі всі витязяни, примостившись хто де зміг, слухають звіт начальника експедиції.

Голос Гліба Борисовича ледь долинає до мене — я дечого не розчув. Тоді запитую Наталю.

— Що таке мантія? — озивається вона. — Гаразд, слухай. У тебе, — каже Наталя, — в наметі я бачила не один десяток кокосових горіхів. Навіщо тобі стільки — не знаю. Та річ не в цьому. Візьмімо один дозрілий горіх, в якому молоко затверділо, перетворившись на копру.

Коли його розсікти навпіл, як це робиш ти, ласуючи смачною копрою, постане картина, що дасть можливість у розрізі глянути на земну кулю. Уяви собі: земна кора — то шкаралупа горіха. Вона теж складається з кількох шарів. Це її верхній покрив, або так звані осадочні породи — пісковики, глина, базальтовий і гранітний шари. Але шкаралупа горіха лише кілька сантиметрів завтовшки, а товща земної кори кілька десятків кілометрів. На суходолі — п’ятдесят-сімдесят, під океанами оболонка буває навіть і п’ятикілометрова.

Далі, — терпляче, як сумлінний учитель, тлумачить дівчина, — розбили ми кокосовий горіх; під шкаралупою в ньому тверда шкірка — оболонка, а ще нижче — м’якуш. Під земною корою лежить багатокілометрова товща — мантія. Її поверхня, яка перебуває під земною корою, зветься поясом Мохоровичича — по імені югославського геофізика, що її відкрив… Мантія, як шкірка велетенського горіха, містить у собі земне ядро. Про земну кору люди вже дещо знають. Та ядро і мантія для нас — таємниця. Ви чули, — Гліб Борисович розповідав, — у мантії, за припущенням учених, формуються всі корисні копалини планети. Вона, ніби комора, яку ми й намагаємося відімкнути. А пошуки в океані — це означає, що ми підбираємо десятки і сотні ключів до неї. Можете пишатися, — підводячись з тенту, мовила Наталя, — ви — свідки того, як людині вдалося, нарешті, відвоювати у мантії уламки загадкової речовини — перидотитової магми. Бог земних надр Плутон цього разу скорився нашій волі: краєчком ока ми зазирнули в його країну, глянули в очі земної безодні.

Так, ми були свідки цього! Я записав про це у своєму щоденнику. «… Дивний океан. Голубе безмежжя, сліпуче сонце. Тепер уже ні штормів, ані злив, як це було донедавна. На тисячі миль безгоміння. Лиш іноді з-під форштевня

1 ... 25 26 27 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альбатрос — блукач морів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альбатрос — блукач морів"