Читати книгу - "Привид Чорного острова"

Олесеві стало шкода цю маленьку, злу людину.

— Додай, що у вас там повітря, вода і земля безкоштовно, і я повірю, що на землі є рай.

— Вірно. Цілком вірно. Землю справді безкоштовно дають. Коли мій батько надумав збудувати хату — йому дали землю.

Цього разу зупинився Фред. Він спідлоба дивився на Олеся, крутив головою і говорив:

— Зовсім не вірю. Де таке є, щоб землю давали безкоштовно? У нас навіть на кладовищі треба платити. А у вас?

— Знаєш, у мене немає бажання говорити про такі речі, та ще тебе переконувати.

Кілька десятків кроків пройшли мовчки. Фред запитав:

— Коли, як ти кажеш, у кожного все є, щоб пристойно жити, то якого біса ти плаваєш на кораблі? Сидів би вдома та парив боки на сонці.

— Так у нас не буває. Кожен повинен працювати. І добре працювати. У нас кажуть: хто не працює, той не їсть.

— Он як. А навіщо ж працювати, коли все є?

— Щоб достаток був. Щоб жилося добре.

— Гадаєш, я тобі так і повірив? Ні. Мене не впіймаєш на ці штуки. У мене своє ставлення до вас. Я ненавиджу комуністів.

— Я дещо знаю з твоєї біографії. Здається, ти не лише ненавидиш, а й дієш у цьому напрямку. На тебе, чув я, давно чекає електричний стілець, Чи, може, ці чутки неправдиві?

Фред скипів. Навіть зупинився. Його маленькі очі цілилися в Олеся. Плечі наїжачилися.

— Звідки це пішло? Мері сказала? Це — вона. Я їй відплачу!

— Не бісися. Не Мері. Я чув, як ти сперечався з братом, а він щось подібне говорив. Пригадуєш?

Коли зупинилися перед досить великою і глибокою ямою, на її дні Олесь побачив чималі глиби граніту.

— Де копати? — запитав.

Але Фред не відповів на його запитання. Він усе ще ненависно дивився на Олеся. По довгій паузі злим, шиплячим голосом вимовив:

— Ти намагайся якомога менше знати. Може, тоді виживеш. — Він примружив повіки, ніби цілився з пістолета.

— Лякаєш? Гаразд. Мене цікавить, чи живий ще привид.

— Можливо, живий..

— Цікаво з ним зустрітися.

— Не поспішай, хлопче. Він сам тебе знайде. Кликати не доведеться. А копати починай, де сам схочеш.

Почали копати. Жовту глину, сірий брудний пісок спершу тричі перекидали з тераси на терасу, щоб викинути нагору. Фред ледве-ледве орудував лопатою. Він заздрісно дивився, як упевнено й весело працює Олесь.

Минула година. Фред сказав:

— Ти копай, а я піду.

Олесь не відповів. Фред поставив лопату і пішов нагору. Олесь навіть не глянув йому вслід — докопав до прямовисної стіни і сів перепочити. Приємно відчути прохолоду граніту, коли притулишся до нього. Раптом почулося шурхотіння. Олесь підвіз голову і побачив, як прямісінько на нього зсовується величезний камінь. Ледь устиг стрибнути вбік. Камінь плюхнувся на те місце, де він тільки що сидів. Бризки мокрого піску посипались на нього.

Олесь глянув вгору і вловив ядучу посмішку Фреда. Кількома стрибками вилетів з ями. Фред глузливо дивився на Олеся.

— Ну, гад, я зараз відплачу тобі і за тих, кого поклав у могилу, і за себе, — Олесь пішов на Фреда. Його зір був повен гніву.

— Ти зараз утрапиш туди ж, куди я посилав усіх, — вимовив Фред і вихопив пістолет.

Олесь відсахнувся. Фред цілився йому в голову. Він бачив прямо перед переніссям маленьку мушку. Невже кінець? Олесь зробив крок уперед і почув, як клацнув пістолет.

Пострілу не було. Олесь рішуче кинувся на Фреда, який точився назад, хапаючи ротом повітря і намагаючись крикнути. Та голос застряг у горлянці. Фред хрипів, задкував. Олесь ухопив Фреда і підніс над головою.

— Облиш! Не чіпай мене…

— Ні, ти мені сьогодні відплатиш за все, гад.

Олесь поніс того до кручі.

— Я ніколи… ніколи тебе не чіпатиму. Прости мені!..

До кручі, що обривалася над океаном, лишилося два кроки. Фред затих на руках, ніби знепритомнів. Олесь важко дихав від люті. Та нараз опустив Фреда і поклав на землю.

Фред не відразу встав на ноги. Ніяк не міг звести очі на Олеся.

— Пістолет! — вигукнув Олесь.

Фред неохоче простяг пістолет. Олесь розмахнувся і жбурнув його далеко від берега.

— Що отепер скажеш, блазню? — виразно, глянув.

Фред мовчав, приходячи до пам'яті. Йому завше щастило в житті. Сьогодні вперше був так близько до смерті.

— Іди геть! — наказав Олесь.

Фред слухняно підвівся і, похитуючись, пішов. Олесь кинув йому навздогін:

— Раджу наперед більше дбати не про мою шкуру, а про свою.

Фред не відповів. Відійшовши на чималеньку відстань від ями, ковтнув пілюлю і віддався маренню. Лежав він проти неба з відкритими очима, блідий і виснажений.

Олесь намагався заспокоїтися, оглядав розкопки. Від білого стовпа до берега лежала незачеплена вузенька стежка. Олесь підійшов до стовпа і почав міряти стежку кроками. Рівно дев'ять кроків було від стовпа до берега. Олесь глянув зі скелі вниз. Там якась таємнича сила утворювала велетенський вир. Могутніми пасмами вода звивалася, крутилася, перепліталася і зникала в глибині. Важко було відірвати погляд від страхітливого виру. Щось вабило, тягнуло його туди. Олесь не міг навіть передбачити, що невдовзі доля змусить зустрітися з тією таємничою силою…

Він пішов понад кручею. Надибавши одиноке дерево, ліг у холодку, заплющив очі. Спати не хотілося, але так приємно було лежати, відчувати легенький подих вітру на обличчі.

Минула година. Крізь дрімоту він почув…