read-books.club » Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

184
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 68
Перейти на сторінку:
не збирався виховувати Сірка. Він був готовий, мав свої звички й знав усе, чого йому було треба для життя та для поведінки з людьми.

Натомість виховання Сніжка сталося милою розвагою пана професора: дослідом над вдачею кота, а тим він завжди цікавився.

Он уже Сніжок ходив по хаті. Часто вистрибував на вікно й з тугою глядів на двір, а горобці, що підстрибували на підвіконні так і вабили його до ловів. Забував, що між ним і ними вікно, і кидався стрибком на тих розбишаків і жерунів. Швидко однак помітив, що не має змоги їх полювати і лягав на підвіконні, простягався на всю довжину й дрімав у теплому сонечку. По правді йому не діялась кривда: його годували й всі забігали про його ласку. І вільно йому було все — окрім виходу з хати.

— Ще не тепер — говорив пан професор до Вірки. — Хай зовсім звикне до хати і до нас. Хай забуде вільне, дике життя. Може з весною.

Невже можна забути волю? Німий запит лежав у синіх кришталевих очах, що наче б гляділи кудись поза людину, може й поза світ. Очі єгипетської богині, доньки бога місяця, Гатор.

Сірко натомість приходив і відходив і жив своїм, диким життям. Але в хаті стався привітний і приязний до людей. Може від нього навчився цього Сніжок. Бо прийшла зима, а в таку пору дуже придасться тепле, людське житло й готовий харч. На запрошення господаря Сірко вистрибував на його ліжко, обнюхував його докладно й звинувшись у кільце готовився до сну. Зараз біля нього опинився Сніжок. Притулившися спина до спини, засипляли смачно. З тої пори господареве ліжко було їхнім наймилішим місцем спання.

Так, отже на дворі лежав сніг, лютували вітри-сніговії і котів зовсім не кортіло покидати тепле житло. Тут був і харч, а з нього рибна консерва, чи свіжа риба. За нею, як відомо, пропадають коти. А вполювати її ніяк не вдається, ця дичина не живе на деревах, тільки у воді, а до неї далеко.

В зимі пан професор зайнявся вихованням Сніжка. Доволі швидко він навчився розуміти людську мову, принаймні стільки, що йому треба було для співжиття з людьми. Отож: Сніжок на! — це тоді, коли підносять мисочку з харчем. — Сніжок — ходи! Сніжок — сядь на стілець! Хочеш їсти? Хочеш пити? Вікно. Двері й ще декілька слів. Вони зовсім вистачали для співжиття кота з людиною. Мабуть ми люди вживаємо надто багато слів для зовсім простих справ.

Навіть навчився і полюбив купатися. Під час коли Сірко втікав від миски з водою у найтемніший кут і ніколи не привик до купелю, Сніжок сидів у теплій водичці й радо давав себе намилювати та мити. Пан професор виконував це прецизно й старанно при чому балакав. Сніжок полюбив його м’яку (зі східним виговором), мову.

— Митоньки котика? Купатоньки? Аааа, як приємно! Дай лапу, одну й другу! Тааак! І хвостяку! Що то буде за краса, коли чистенький і запашний він висохне й маятиме за Сніжком як хризантема. То така квітка. З тих, що наша пані ростить у садку. Хай лиш прийде весна, підемо в садок. Думаю, що Сніжок нас більше не покине.

Сніжок муркотів задоволено. Витертий шматиною до суха, він лягав на стільці біля столу на якому його господар писав і дрімав. Інколи прокидався і приглядався до букв, що сталевими кониками стрибали під пальцями господаря. Але він швидко пізнав, що їх краще не займати: вдаряють у ніс і подушечки на нозі. Від того боляче.

Пан професор полюбив Сніжка. Як ніколи, жодного свого кота. І всім розказував, як освоїв його й який він мудрий. Раз запросив до себе учнів, щоб продемонструвати їм награні на платівці думи. Бо, як вони можуть знати які вони, коли ніколи не чули?:

Ой на Чорному морі, ой на камені біленькому, Там сидів сокіл ясненький…

І неслась давня пісня — дума.

Якраз навинувся Сніжок і господар запросив його до товариства.

— Come on, kitty! — стали його кликати хлопці. Але він дивився на них своїми холодними, синіми очима й не розумів, чого їм треба.

— Сніжок, сядь на стільці! — закликав господар. Негайно Сніжок вистрибнув на стілець та склавши лапи калачиками уважно розглядав господаря.

— Бачите — говорив він до хлопців, — у кота більше розуму як у вас. Він народився і живе на цій землі, але навчився української мови. А вас учи-вчи, і нічого не навчить!

— Не is crazy about that Ukrainian! — говорили хлопці вже на вулиці. — Навіщо мені тієї мови, коли нею говорить кілька старих бабок чи дідків, та й коти — засміялись гуртом.

* * *

Швидко надійшла весна. Сніг розтаяв і з дрібним журкотом відпливала вода — розстав. Стала зеленіти дрібна травичка. У повітрі стояв непокійливий, пронизливий котячий запах. Він надив, він кликав, він обіцював.

Пан професор вийшов у садок. За ним нога в ногу йшов Сніжок. Його кликали лови й нічні пригоди. Спершу виходив з ним господар, згодом він уже ходив сам. Але він повертався до хати. Він знав час, коли пан прокидається і коли йде снідати. Сидів на стовпику від загорожі й уважно глядів у вікно. Або сидів під сітковими дверима. У хаті він снідав разом з господарем і слухав його балакання. Входив і виходив з хати, коли йому треба було. Разом із Сірком вони проводили дні в хаті або поблизу, а ночі на пригодах і ловах. Все ж, ніколи не відказувалися від порції риби й мисочки молока. І завжди Сніжок їв перший, а за ним, згодом і Сірко. Поївши досита вони вилизувались, інколи Сірко вилизував Сніжка, і засипляли смачно, де їм було до вподоби. Очевидно, на господаревому ліжку, передусім.

1 ... 25 26 27 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"