Читати книгу - "Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія"

Здавалось, після побачених красот і дивовиж уже ніщо не може вражати. Але пейзаж, який розгорнувся вранці перед вікнами їхнього мерседеса, — просто шокував. Ззаду, за напівпустельним степом, — невисокі гори, схожі на місячні кратери. Попереду — піщаний берег, який рвучно переходить у неймовірні камені-черепашники, схожі на дуже дірявий твердий жовтий сир. І простір, і тиша, і знову простір!.. Навіть чайок не знати! Відпочивальників, на відміну від густо затиканого наметами Феодосійського берега, майже немає: лиш ген удалині де-не-де бовваніють нечисленні й невеличкі туристичні стоянки.

Враження — зійшли з космічного корабля на якійсь невідомій планеті!

Навіть море тут інше: здалека смарагдове, а зблизька… Софійка аж скрикнула, коли побачила його зблизька! Все неглибоке дно вкрите водоростями, буро-зеленими, схожими на хвощі!

— Одне з двох, — глибокодумно заявила Ліда Василівна, — це або цистозіра, вона ж кустозейра бардата, або полісифонія, вона ж…

Від того, що Ліда Василівна метається між кустозейрою та полісифонією, море не менш лагідне й тепле! А вода ж: чистісінька, блакитна, поміж водоростями навіть на глибині просвічується дно й камінці на ньому! І вже за кілька хвилин, полишивши нерозкладені речі в автобусі, вишнопільці зі щасливим вереском бовтались поміж кустозейрами-полісифоніями. А дехто, як-от Софійка та ще кілька душ натрапили місце, де глибше й без водоростів, із прецікавими химерними кам’яними виступами, ґротиками й печерами.

— Неспроста давні греки вірили, що саме тут, коли спадала вода під час відпливів, показувався вхід у царство мертвих! — намагалась розповідати Олена Гаврилівна, сидячи на камені й блаженно зануривши ноги у хвилі. — Котрась із печер нібито й вела до знаменитої річки Стікс! Зараз ця річка зветься якось по-татарськи…

— Півострів Меганом — найсухіший у Криму! — ревниво перекрикувала історичну Ліда Василівна. — Але, хоч клімат і напівпустельний, флора і фауна тут дуже багата, причому здебільшого та, що вписана до Червоної книги!

— О, тушканчики теж записані в Червону книгу! — згадала наболіле Олена Гаврилівна. — Може, хто хотів би мати цю рідкісну істоту вдома? То я з радістю віддам, бо дочка моя погано спить, коли цілу ніч хтось гризе й шкребеться у клітці!

Вночі шкребеться? То можна клітку й на балкон винести!

— Так-так, згідно з переписом двадцятирічної давності, в Криму й тушканчики водяться! Також десь тут мають бути ялівець високий і фісташка туполиста!.. — вела своєї Ліда Василівна. — А ще — кулик-сорока, жовта чапля, сірий журавель, чорний коршун…

— Це ж привези його сюди — хтозна, чи приживеться? Може, в цій пустелі не знайде інших тушканчиків? — обвела зором «космічні» простори історична. — Сам Одісей тут, якщо не помиляюсь, зустрічався із однооким циклопом!.

— Коршун, до речі, має в народі й інші назви, — сипала знаннями біологічна. — Яструб, коструб, голуб’ятник, рябець, шуляк, скобець…

— Хоч тут і знайдено чимало археологічних пам’яток, зокрема давньогрецьких, вважається, що споконвіку на цьому мисі люди майже не мешкали! Територія здебільшого й сьогодні не заселена. Хіба по периметру, ось, згідно з картою, — Олена Гаврилівна дістала з кишені й розклала на колінах мапу, — мають бути села Миндальне (раніше Арка-Дересі)… Ага, ось, ось воно! Також Багатівка (Токлук). Є!.. Сонячна Долина (Коз) та Прибережне: звалось у татар Кефесія.

— Тут також налічується дев’яносто видів риб, одинадцять яких занесені до Червоної книги України! — Ого, та вчителі неабияк підготувались до поїздки!

— А ще Меганом — дуже таємниче, навіть диявольське місце, — вдарила суперницю «під дих» історичка, вдавшись до сенсацій. — Тут є аномальні кола, які в певні періоди світяться і мають страшенно негативну енергетику, а також тут, імовірно, приземлялись інопланетяни! А ще тут часто маряться привиди й трапляються інші паранормальні явища!

Якщо від почутого по Софійчиній спині трошечки й пробігали мурашки, то їх одразу змивали прохолодні смарагдові бризки! Краса, краса і ще раз краса!..

Насилу повилазивши з води, пішли облаштовувати нове тимчасове поселення і помагати кухарці готувати сніданок.

Коли вишнопланетяни, себто вишнопільчани понаїдались і перемили посуд, звідкись долетіла нова сенсація: там, біля дальнього виступу скель, пірнають з аквалангом! За гроші, звісно, зате дають усе обмундирування й інструктора! І вчитель фізкультури вже навіть пірнув!

Хоч як утримували дітей Ліда Василівна й Олена Гаврилівна (у цьому питанні були одностайні), цілий гурт роззяв та сміливців, серед них і Софійка, рвонули до заповітного скелястого виступу.

Біля інструктора вже витупцювала чи то юрба цікавих, чи то черга за аквалангом. Якраз виряджали на дно когось зі старшокласників, а щасливий фізкультурник жваво давав йому останні напучування ще й із власного свіжого досвіду.

— Що, розкажіть, що Ви бачили? — прикипіла до вчителя Софійка.

— О, не питайте! Все як ото у фільмах Кусто, ще й краще! Отако тобі рибки пропливають, отако — медуза, отако — водорості якісь особливі!.. Ет, хіба словами розкажеш?!. Такі пейзажі точно можуть бути хіба ще… хіба в кіно!

Софійка зрозуміла, що словами справді того не передати, і забагла спробувати й собі. Та коли порівняла ціни і свої гроші… Ох, навіть якби вона кілька разів не спокушалась пахлавою чи морозивом і навіть якби передумала купувати сувеніри (цю приємну процедуру лишила для Ялти), однак би не вистачило!.. Батьки думають, як за дорогу й харчі заплатили, то дитині більше нічого й не треба! На всю