Читати книгу - "Лука і вогонь життя"

мляво промовив Ніхтотато, обмахуючи себе капелюхом-панамою. — Гостренького маєш язичка. З тебе була б непогана Видра! Річ у тому, — говорив він уже швидше, бо побачив, що Лука знову хоче відкрити рота, — що я звузив перелік можливих імен. Після довгих роздумів та міркувань я скоротив той перелік до півдюжини. До шести найвірогідніших. Я майже переконаний, що серед них — її справжнє ім’я.

— «Майже переконаний» щось не дуже вражає, — сказав Лука.

— Я не мав нагоди їх випробувати, — відповів Ніхтотато, й у його голосі вчувалося обурення. А чого б тобі вже зараз не спробувати, і ми б залагодили справу раз і назавжди?

Тож Лука почав вигукувати ім’я за іменем зі списку, який дав йому Ніхтотато.

— Білкіс! Македа! Саба! Кандака! Нікаула!

Але дівчина на летючому килимі не відгукувалася. Ніхтотато, занепавши духом, пропонував нові імена, але уже з меншим ентузіазмом. Лука і їх вигукував:

— Мірьо! Нана! Хм… як ви сказали?

— Чалчютлікю, — повторив Ніхтотато не дуже впевнено.

— Чалчі… — було почав Лука, але зупинився.

— …ютлкю, — підказував Ніхтотато.

— Чалчютлюкю, — вигукнув Лука з тріумфом.

— Воно означає «жінка в жовто-зеленій сукні», — пояснив Ніхтотато.

— Мені все одно, що воно означає, — сказав Лука, — тому що воно не діє, напевно, це не її ім’я.

На якусь мить Луку охопив страшенний смуток. Адже він ніколи не зможе вибратися з цієї плутанини, ніколи не зможе знайти Вогонь Життя і врятувати тата. Ніхтотато — дивна версія його тата — це єдиний тато, якого він має тепер, і навіть його він невдовзі не матиме. Він утратить свого тата, а також його вбивчу копію; проте вже час звикнути до цього жахливого факту. Все що залишиться — це мама і її чудовий голос…

— Я знаю, як звати Образцесу, — раптом сказав він і, вийшовши з-під навісу, викрикнув гучним, чистим голосом:

— Сорая!

Час зупинився. Струмені рідкого бетелю, гнилі помідори, тухлі яйця — все, що летіло вниз, завмерло на півдорозі в повітрі; Щури знерухоміли, ніби стали власними фотознімками; Видри в небі на килимах застигли у своїх войовничих позах, а самі килими немов перетворилися на кам’яні і вже не тріпотіли на вітрі; навіть Ведмідь, Собака і Ніхтотато стояли як укопані, наче воскові фіґури. У вічному всесвіті рухалися тільки двоє людей. Одним із них був Лука; а іншою, яка спікірувала на Решамі, себто Килимі Царя Соломона, і зупинилась одразу біля Луки, була блискуча й трохи сполохана Образцеса Видр. Лука ж нітрохи не боявся. Це був татів Чарівний Світ, і можна було сподіватися, що ця юна королівна, найважливіша жінка у світі, мала таке ж ім’я, як і мама Луки, найважливіша жінка у його й татовому світі.

— Ти покликав мене, — сказала вона, — ти вгадав моє ім’я, Час зупинився — і ось я біля тебе. Тобі щось потрібно?

У житті є такі моменти, хоч їх буває не надто багато, але все ж таки вони бувають, коли малі хлопці знаходять правильні слова саме у потрібний час, коли правильна думка, як подарунок, приходить до вас у найскрутніший час. Для Луки настав момент істини. Цілком не усвідомлюючи, як йому спали на думку ці слова, він звернувся до великої правительки Видр з такими словами:

— Думаю, ми можемо одне одному допомогти, Образцесо Сорая. Мені потрібна ваша невідкладна допомога, а натомість я поділюся своїми думками з приводу того, як вам виграти війну.

Сорая трохи нахилилася вперед.

— Скажи, що тобі потрібно від мене, — скомандувала вона неприязним голосом Видри, а Лука, неспроможний поворухнути зазвичай балакучим язиком, показав на золоту Кулю на куполі Щурятні.

— Ага, зрозуміло, — промовила Сорая Видр, — а потім, мій юний мілорде, ти захочеш, поза сумнівом, повернутися до Річки.

Лука закивав головою, навіть не здивувавшись, звідки Образцеса про все це знає.

— Легко! — сказала вона й помахом руки запросила на свій летючий килим, виявивши добрішу вдачу, ніж можна було судити з її гострих слів.

За мить килим відірвався від землі — і Лука, намагаючись зберегти рівновагу, ліг на ньому горілиць; а ще за мить вони зависли біля золотої Кулі, Лука підвівся й натиснув на неї великим пальцем, почув таке бажане «дзень-дзелень», що свідчило про збереження чергового рівня, а відтак побачив у правому горішньому куті поля свого зору, як десяткова цифра перетворилася на «2». Потім вони знову опустилися на землю поряд з Ніхтотатом, Собакою і Ведмедем — усе ще застиглими в часі, а Сорая казала:

— Тепер твоя черга. Хіба не такою була домовленість? Адже хлопці, як мовиться в прислів’ї, не роблять з писка халяву.

— Сверблячий порошок, — сказав Лука покірно, вважаючи, що це не надто вражаюча ідея. Проте Образцеса слухала уважно, і Лука, соромливо і з великим збентеженням, розповів усе про свій воєнний досвід і перемогу над Армією Імператорської Високості на шкільному Майданчику Великих Баталій. Сорая справляла враження людини, яка прислухається до кожного його слова, а коли він закінчив свою розповідь, вона не голосно, але захопливо свиснула на знак схвалення.

— Бомби зі сверблячого порошку, — промовила вона чи не сама до себе. — І чому ми не здогадалися? Щури не зносять свербежу! Це має спрацювати. Так! Що-що, а таке спрацює! — На превеликий подив і таємну втіху Луки, вона нахилилася й поцілувала його три рази, один раз в ліву щоку, тоді в праву,