Читати книгу - "Різдвяна історія ("Різдвяна пісня в прозі")"

— Ніколи, тату! — вигукнули всі в один голос.

— І я знаю, — продовжував Боб, — знаю, мої любі, що ми завжди будемо пам’ятати, яким лагідним і терплячим був завжди наш дорогий Крихітка, і ніколи не будемо сваритися — адже це означало б забути його!

— Ніколи, ніколи, тату! — знову дружно відповіли всі.

— Я щасливий, коли чую це, — сказав Боб. — Я дуже щасливий.

Місіс Кретчит поцілувала чоловіка, а за нею обидві старші дочки, а відтак і обоє малят, а Пітер потиснув татову руку. Крихітко Тіме! У твоїй дитячій душі жевріла свята Господня іскра!

— Духу, — сказав Скрудж. — Мені здається, що скоро ми розпрощаємося. Я знаю це, хоча мені й невідомо, звідки. Скажи, хто був той мрець, якого ми бачили?

Дух Майбутнього Різдва знову повів його далі і, як здалося Скруджеві, переніс у якийсь інший час (утім, останні видіння змінювалися без жодного видимого зв’язку і порядку — їх поєднувало лише те, що всі вони належали Майбутньому) і привів у район ділових контор, але й тут Скрудж не побачив себе. А Дух усе водив і водив його, наче з якоюсь неодмінною метою, доки Скрудж не заблагав трохи зачекати.

— Моя контора в цьому дворі, який ми так поспішно переходимо, — сказав Скрудж. — Я працюю тут уже багато років. Ось вона. Покажи ж мені, що чекає мене попереду!

Дух зупинився, але рука його показувала в іншому напрямку.

— Цей будинок тут! — вигукнув Скрудж. — Чому ж ти вказуєш в інший бік, Духу?

Але невблаганна рука навіть не ворухнулася.

Скрудж кинувся до вікна своєї контори і заглянув усередину. Так, це й далі була контора — тільки не його. Обстановка стала іншою, і в кріслі сидів не він. І Привид наполягав на своєму.

Скрудж знову приєднався до Привида і, дивуючись, пішов за ним, — бо куди ж йому подітися? Нарешті вони підійшли якоїсь чавунної огорожі. Перш ніж увійти туди, Скрудж роззирнувся довкола.

Цвинтар. Ось де, певно, спочиває той бідолаха, і тут Скрудж нарешті дізнається, хто це. Але ж і місце для останнього спочинку! Тісне — могила до могили, — зусібіч стиснене довколишніми будівлями, заросле бур’янистою травою — жирною, що всотала в себе не життєві соки, а трупну гнилизну. Але ж і місце!

Привид зупинився серед могил і вказав на одну з них. Скрудж, тремтячи, підійшов до неї. Нічого не змінилося в обличчі Привида, але Скрудж із жахом відчув, що якийсь новий зміст відкривається йому в цій величній фігурі.

— Перш ніж я зроблю останній крок до могильної плити, на яку ти вказуєш, — сказав Скрудж, — відповіси мені на одне питання, Духу. Мені являлося те, що буде, чи те, що може бути?

Але Дух і далі мовчав, а рука його вказувала на могилу, біля якої він зупинився.

— Життєвий шлях людини, якщо йти ним неухильно, веде до певного кінця, — мовив Скрудж. — Але якщо людина зійде з цього шляху, то й кінець буде іншим. І так само може змінитися й те, що ти показуєш мені зараз? Чи ні?

Але Привид і далі мовчав і стояв непорушно.

Увесь тремтячи, Скрудж на колінах підповз до могили і на зарослій травою кам’яній плиті, куди вказувала рука Привида, прочитав своє власне ім’я: Ібензер Скрудж.

— То це був я — той, кого бачили ми на смертному одрі? — скрикнув він.

Рука вказала на нього і знову на могилу.

— Ні, ні, Духу! О ні!

Рука більше не рухалася.

— Духу! — заволав Скрудж, хапаючись за полу його одежі. — Вислухай мене! Я вже не той, яким був. І я вже не буду таким, яким став би, коли б не зустрівся з тобою. Навіщо показуєш ти мені все це, якщо мені нема порятунку!

І вперше за увесь час Привидова рука ледь помітно здригнулася.

— Добрий Духу, — благав його Скрудж, розпростершись перед ним на землі. — Ти жалієш мене, сама твоя природа закликає тебе до милосердя. Скажи ж мені, що змінивши своє життя, я ще можу врятуватися від такої долі.

Милостива рука затремтіла.

— Я шануватиму Різдво у своєму серці й зберігатиму пам’ять про нього весь рік. Я спокутую своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім, а спогад про трьох Духів завжди житиме в мені. Я не забуду цих уроків, не зачиню свого серця для них. Скажи, що я можу стерти напис із цієї могильної плити!

Наче в агонії, Скрудж схопив Привидову руку. Привид спробував звільнитися, але розпач додав Скруджеві сили, і він міцно вчепився в руку. Однак Привид таки виявилася дужчим і відіпхнув Скруджа від себе.

Здійнявши руки в останньому благанні, Скрудж знову просив змінити його долю, і раптом помітив, що Привидове обличчя змінилося. Його каптур і мантія зморщилися, обвисли, весь він якось скулився і перетворився на різьблене бильце ліжка.

Так! Це було бильце його власного ліжка, і кімната була теж його власна. А найкраще було те, що і Майбутнє належало йому, і він міг ще змінити свою долю.

— Я спокутую своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім! — повторив Скрудж, прудко вилізаючи з постелі. — І пам’ять про трьох Духів житиме в мені вічно! Джейкобе Марлі! Подякуймо Небу і світлому Різдву! На колінах я воздаю їм хвалу, старий Джейкобе! На колінах!

Він так прагнув здійснити свої добрі наміри і був такий схвильований, що голос не корився йому, а обличчя все ще було мокре від сліз, бо він ридма ридав, благаючи Духа.

— Вона не пропала! — закричав Скрудж, хапаючись за фіранку з-над ліжка і притискаючи її до грудей. — Вона тут, і кільця