read-books.club » Наука, Освіта » Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша 📚 - Українською

Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

190
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша" автора Юрій Станіславович Митрофаненко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 63
Перейти на сторінку:
календарі-альманаху Червоної Калини» на 1932 рік).

Очевидно, найбільше подобались стрільці селянам за їхню артистичність. Аматорські вистави влаштовували на майданах, у покинутих казармах, у стодолах. Драматичні гуртки виникали спонтанно, стрільці приєднувались до гуртків «Просвіти», орагнізовували свої. Селяни з великим задоволенням відвідували стрілецькі вистави: «Од народу голці не було де впасти, а тиша така впротяг усіх дій, неначе в церкві. Комедія Франка — „Учитель“, величезне зробила вражіння на сільського слухача. „Сватання“ і „Пошились в дурні“ — загальний сміх, а „Невольник“ урочистий настрій, а в кінці сльози радости» [44, с.17].

Сотник В.Левицький пригадував, як виник драматичний гурток при Гуцульській сотні, що співпрацював з гуртком «Просвіти»: «в серпні гурток уже існував і приготовляв виставу „Перехитрили“. Гурток складався із самих підстаршин та стрільців. Душею гуртка був дуже добрий актор і режісер покійний Роман Букоємський. Я став секретарем гуртка і до першої вистави був за суфлера. Жіночі ролі були розділені поміж маслениківських дівчат, з яких головно одна визначалася інтелігенцією і красою. Проби вже відбувалися, як нараз прийшов наказ Гуцульській сотні вибиратися. На щастя недалеко — до Соколівки. І от тоді почалися наші нічні поїздки підводами до Масляниківки на проби. Для товариства ми брали зі собою кількоро дівчат із Соколівки, дві з них брали участь у виставі... Вистава відбулася в стодолі заможного господаря, якого син, голова „Просвіти“, був свідомим українським інтелігентом» [27, с.80-81].

Культурне життя у місті Єлисаветграді влітку-восени 1918 р. буяло різними фарбами. У цей час гастролювали різні російські, єврейські та українські театральні трупи, в «Сінема» демонструвались останні кінофільми. Місцева публіка із захопленням відвідувала концерти К.Шимановського й Г.Нейгауза, літературні вечори Ю. Олеші та О. Толстого. 1 жовтня 1918 р. у Зимовому театрі Елькінда відбулося відкриття зимового сезону, який розпочався гастролями української трупи Д.Г. Ніппа. Чільне місце в репертуарі трупи посідали п'єси М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького. Судячи з невеличкої рецензії на спектакль «Ой, не ходи, Грицю...», підготованої лейтенантом Гланом, завсідниками театру були галицькі січові стрільці [4].

Єлисаветградська публіка мала можливість оцінити також і таланти галицьких акторів. Разом із стрільцями приїхали в Україну талановиті актори М. Бенцаль та І. Рубчак, яким було доручено організувати театр. Ярослав Гриневич згадував: «Члени театру замешкали в с. Грузькім коло Єлисаветграду... Щодо мужчин то все було гаразд, але жінок таки треба було дібрати з місцевих красунь. Наш театр грав тепер в столиці Херзонщини місті Єлисаветі у міськім парку у літнім театрі — успіх театральний і касовий все першорядний. Широка українська натура — широка як степи — любить забаву. І бувало бавилися стрільці і міщани, хлопці і дівчата... А тут, вже пора остання вертатись до Грузького — бо відпустка кінчиться. Вертає театральна братія до Грузького підводами... У полі вже при роботі село. А тут над'їзджає з міста ряд фір зі стрільцями артистами. У одній Рубчак на басі грає, Бенцаль на скрипці, Крушельницький б'є у решітку — забава тай годі. І в тім веселім гаморі бере участь село, дівчата, парубки кидають серпи, коси, — і серед степу танцюють в такт стрілецької музики. Степ гуляє...» [16, с.5]. Судячи з анонсів у місцевій пресі, стрілецький театр у міському саду ставив українську класику кінця XVIII століття: «15 липня — „Наталка-Полтавка“. 21 липня — „Шельменко-денщик“, 22 липня — „Сватання на Гончарівці“» [21].

А ось цікаве оголошення від 29 липня 1918 р.: «Сьогодні о 5 годині вечора на майданчику „Траворса“ біля Міського саду відбудеться футбольний матч між Єлисаветградським футбольним кружком і галичанами-українцями. Крім того будуть велосипедні гонки» [13]. Таких футбольних матчів відбулося три й завжди перемога була на боці єлисаветградців.

С.Тобілевич високо оцінювала культурно-освітню, пропагандистську роботу стрільців та сам їхній побут серед селян і міщан. Вона писала: «Люде мені оповідали, що коли в неділю стрілецький хор співав у церкві під час служби божої, то народу бувало так багато, як на Великдень. А коли у школі відбувались відчити з історії минулого України, то людей теж бувало багато, а коли увечері грали яку комедію, чи драму, то половина народу мусіла за браком місця стояти за театром, заглядати через шпари в досках і доспівувати собі в своїй фантазії те, чого око недобачувало, а вухо не дочуло. Не кажучи вже про те, що в кожну хату такий гість вносив з собою частину свого світогляду, своєї душі» [44, с. 23].

Стрільці з кожним днем зміцнювали добрі стосунки з українським громадянством. Чотири місяці на Єлисаветградщині були радісними, повними надій для стрілецтва. Вони почували себе справжніми громадянами нової України, розвивали соборницьку ідею.

Галицькі стрільці в Наддніпрянщині мали великий вплив на внутрішню і зовнішню політику Української Держави. Як писали влітку 1918 р. київські газети, «галичане, хоч не є формальними громадянами, морально і фактично належать до української держави, віддаючи усі свої сили для її укріплення» [7]. Багато сучасників відзначали високий авторитет галицьких українців у Великій Україні. Фотій Мелешко писав про захоплення галичанами «в широких розмірах», яке інколи було навіть перебільшеним, — «наддніпрянці колись вважали галичан за українців першогатунку» [30, арк.2]. Зрослий авторитет галицьких стрільців насторожував різні політичні сили і особливо гетьмана П. Скоропадського. Він уважав, що серед галичан багато вузьких фанатиків, особливо у відстоюванні ними ненависті до Росії: «ось такого роду галичане і були кращими агітаторами, яких посилали нам австрійці» [42, с.52]. До всього ж перебування в Україні Вільгельма Габсбурга як можливого претендента на гетьманську булаву було вкрай невигідним для П. Скоропадського.

Мало вплинув на гетьмана України той факт, що на старшинській нараді УСС в с. Грузькому 1 серпня 1918 р. було схвалено вияв лояльності гетьманові та висловлено готовність принести найвищу жертву в обороні Української Держави [23, с. 437-438]. Свою опору П. Скоропадський бачив не в Легіоні УСС, а в іншій стрілецькій організації — т. зв. Київських Січових Стрільцях. 31 серпня гетьман прийняв делегацію від полку Січових Стрільців, які висловили свою готовність служити Українській Державі. У розмові зі стрільцями Скоропадський підкреслював, що він дуже уважно ставиться до долі українців-галичан, йому добре відомо, які дорогі для них ідеї української державності та незалежності, тому він докладе всіх

1 ... 25 26 27 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"