read-books.club » Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

225
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 173
Перейти на сторінку:

Невбарі за козаком-сповіщенцем дійсно появилася валка-батова із санями, напханими баулами й дітьми, з ясирниками, худобою та пов'язаними людоловами. Серед них був сам Бекташ-мурза, а поряд із ним у розкішно розписаних санях схоплений Бекташем воєвода київський Василь Шереметєв із ровтою охоронних стрільців. Вельми розлючений боярин, розшнурований Гнатом Турілюном, обурювався і матірно лаявся, що вор-сотник не відпустив його правитися на Москву, куди він мав потрапити ще на Різдво, а змусив бути під вартою своєвольців і гультіпак навіть не кошового, а лише наказного.

Сірко, вислухавши брутальну лайку високого царського чільника і повні зневаги та образи слова, що стосувалися і його особи, був аж спантеличений, отож наказав козакам завести воєводу під надійною охороною-чатою в першу-ліпшу хату і там вартувати, доки він звільниться і поведе з ним розмову, а сам, допитавши Бекташ-мурзу, направив його із сейменами-ординцями під охороною в Січ, приступивши до роздачі звільненим ясиркнкам їхнього майна і худоби. Тривала та акція в Сіркових клопотах від раннього передобіду до пізнього полудня. Від Бекташ-мурзи він докладно дізнався, де і в якій кількості орудують ординці, і, відіславши сповіщення про це козацьким сотням через вістунів, пішов говорити нарешті із бундючним аманатом і воєводою київським. Той від самого підобіду і до полудня не давав Сіркові можливості забути про себе, весь час змушував варту кликати отамана — спершу обурливо, а згодом і погрозливо. Заклопотаний Сірко обіцяв прийти і навмисне не йшов, даючи зрозуміти царському перевертневі і найманцеві, на радість його ж стрільців, що він всього-на-всього аманат, хоч і сановний. Протести і обури, обзиви і крикливі погрози та залякування, навіть бридка матерщина по-московськи не пришвидшили зустрічі аманата і отамана. Колишнього братчика польських русинів у Львові, батька Василя Шеремети на Москві шанували як вигідного перекинчика, холуя і лакизу, що слугував цареві вірою і правдою, син його піднявся ще вище, надто в стараннях загарбати Гетьманщину, а проте Сірко знав: стовпові дворяни на Москві ставляться до нього огидливо.

Отож зустріч нарешті відбулася у низькій сільській хаті з круглими міхурними віконцями і започаткувалася невірогідно наглою поведінкою аманата-боярина, якого чатові берегли від побратимів-киян рундових, що грозилися забити його.

— Як ти смів, лотре паршивий,— накинувся Шереметєв на Сірка,— мене, довірену царську особу, воєводу київського і намісника в Гетьманщині, повелителя і сюзерена, героя боїв під Охматовом на користь його царської величності і Московії, посадити в оцей смердючий хлів під арешт?! Як ти,— стукав він, дзьобаючи діл високим патериком,— смерде, лайдаку і волоцюжний шубравцю, осмілився таке вчинити зі мною? Я протестую іменем царя Олексія! Я вимагаю його іменем відпустити мене і моїх стрільців у путь! Адже я державна особа в цьому краї, та ще й найвища! — задихався боярин від злості.— Ти втямлюєш, турку агарянський, що я можу з тобою зробити, коли ти попадешся мені до рук? — продовжував він довбати діл розцяцькованою патерицею в гніві і обурі.— Я тебе, мать-перемать, викраду, я тебе приведу на воловоді, як бика, перед царські очеса! Я закатую і згною тебе у Фроловій вежі! — аж засапувався воєвода у сказі.

Сірко неспіхом переніс стільця до коминка і всівся. Що довше проклинав і паскудив його аманат, то більше він блід і кам'янів, міняючись у лиці, а найпаче в очах.

— Аманате і песе паршивий! — обірвав зрештою Шереметєва на брутальнім слові.— Ти, бородатий вовкулако і перевертню, замовкни зараз же! — промовив отаман тихим, але сталевим голосом.— Привітайся, переступивши чужий поріг, як належить християнинові, і проси уклінно пробачення у господарів і в мене, бо інакше я тебе зараз же виведу на поєдинок у двір і, на втіху стрільцям і козакам, розсічу оцією шаблею надвоє, як образника моєї особи і лицарства, як царського зрадцю і зглядцю. Ну ж бо, вставай, паскудний боярине! Даю хвилину,— взявся Сірко за рукоять шаблі.— Кланяйся господарям за притулок, наказую востаннє! — підвівся він, глибоко вдихнувши.— Чуєш, воєводо-кате, кінчається хвилина! Востаннє наказую вклонитися присутнім, а не то — негайний поєдинок! — пішов він погрозливо на очманілого воєводу і вмент вихопив із його рук патерицю, кинувши її на діл, аж хатні обімліли зі страху.

— Ти-и-и? Ме-не-е-е? На по-о-єдино-о-ок? — зацікавлено і злякано став зводитися із лавки воєвода, шукаючи з переляку очима ікону.

— Сміливіше, вампіре-кровопивцю і продажний перекинчику!— наказав Сірко воєводі клякати на коліна.— Чуєш,— потягнув із піхов шаблю отаман, і воєвода почав отетеріло опускатися на коліна.

— Я-а-а єсть недоторка-нна-а особа-а, і мене-е на-віть та-та-ри-и,— трусилися у воєводи товсті губи,— не зму-шу-ва-ли-и...

— Прощення проси у господарів! — гримнув Сірко.— Ти вже не царська особа, а ясирник і аманат, і я вправі послати тебе ханові взамін того ясиру; що ми відібрали.

— Ви-бач-те-е-е, православ-ні-і,— заїкнувся боярин.— Вибач і ти, ота-ма-не-е, але я царська особа, а ти-и...

— Не царська особа ти, а насильник і ґвалтівник, кліщ, блощиця і упиряка! — знову присів Сірко на свій стільчик.— Я знав, боярине, що ти паскуда, але що аж такий — не відав. Адже русин єси, а не московит!

— Мої батьки не були козацького сословія, отамане,— почав зводитися з колін, хрестячись, воєвода,— а у службі його світлості і величності цареві-батюшці і єдиновірним православним московитам-русинам що ж грішного і осудливого? — поліз він рукою у закарваш дорогої кармазинової ферязі з алоколірного ворсистого грипу за хустиною, щоб витерти спітніле від переляку лице.

«Цей розбуяний діард із сергою у вусі дійсно може подарувати мене ханові; він же змусив самого Виґовського вигнати із гетьманства і поставити Юрія,— думав сполоханий боярин.— Треба вдати покірного і примиренного...» — вирішив він, нарешті діставши білу батистову хустину.

— Нам, мордирцю,— продовжував Сірко цідити слова,— вільно передати тебе ханові та ще й з викупом, щоб тримав тебе закладником аж до твоєї кончини! — відходив

1 ... 25 26 27 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"