Читати книгу - "Св. Петро Могила"

Порядок денний Собору становила низка теологічних питань, насамперед про здійснення таїнств, про братства й школи, про церковну адміністрацію та церковну дисципліну, але в центрі уваги був розгляд катехізису. Хоч на Соборі і не було єпископів, але їх представляли поважні особи, в т. ч. два єпископи Феофанового висвячення – Ісаакій Борискович, колишній луцький єпископ, від Афанасія Пузини, та Авраамій Страгонський, колишній пінський єпископ, від Арсенія Желиборського. Також прибули на Собор о. Панкратій Гридич від перемиського єпископа Сильвестра Гулевича та о. Софроній Чижевський – від оршанського єпископа Сильвестра Косова. Після них назвали Ісайю Трофимовича-Козловського, ігумена Свято-Микільського Пустинного монастиря, якому цей Собор надасть почесне звання доктора богослов’я, слуцького архімандрита Самуїла Шицика та інших представників духовенства, зокрема ректора Києво-Могилянського колегіуму Йосифа Оксеновича-Старушича.

Сам митрополит відкрив Собор, виголосивши тривалу промову. Після цього було обрано голову Собору, яким став Самуїл Шицик. Дебати точилися протягом 10 днів, з 18 по 28 вересня 1640 р. Так, Трофимович-Козловський наголосив на гострій потребі ухвалення православного катехізису, створеного св. Петром Могилою. Учасники Собору обговорювали й ухвалювали положення і щодо Священної літургії, і щодо правильного здійснення треб, які так чи інакше перегукувалися з проблемами катехізації. Важливі ухвали були скеровані на піднесення освітнього рівня духовенства, посилення вимог щодо його моралі. Учасники Собору вимагали не висвячувати малограмотних кандидатів, а попів-двоєженців забороняли допускати до здійснення церковних служб. Були ухвалені важливі рішення, спрямовані на посилення влади київського митрополита. У цьому дусі витримані ухвали наступного дня про консисторський суд, до якого мали звертатися представники духовенства. Тоді ж, 21 вересня, розгорнулася дискусія між св. Петром Могилою та Ісаакієм Борискевичем про місцезнаходження душ праведників. Оскільки вона не дала результатів, то вирішили звернутися до Вселенського патріарха, аби розв’язати це питання. Обговорювалися й інші богословські проблеми та проблеми практичного життя. Було ухвалено, що під час похорону священик має йти перед тілом покійника, а не за ним. Дуже важливим став висновок щодо таїнства хрещення, яке у крайньому разі могла здійснити навіть баба-повитуха. Для того, щоб ці повитухи правильно виголосили найпростішу формулу хрещення («Охрещується раб (раба) Божа в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»), їх мали навчити священики.

Дискусія тривала й надалі. 26 вересня було завершено читання правил, зокрема заборонили падіння ниць віруючих у храмі під час перенесення Святих Дарів. Цей крок був цілком логічним і виправданим, бо такої практики не було раніше, а переступання священика, який тримає в руках чашу зі Святими Дарами, через людей могло викликати святотатство (пролиття Причастя). Розглядали й проблеми церковних шлюбів, перевірки священиками знання церковної служби. Тепер ігумен Свято-Микільського монастиря Ісайя Трофимович-Козловський мав наглядати за протопопами, а ті мали почергово служити у Святій Софії у присутності митрополита. Те ж мало на меті і прийняття положення про незалежність братств від єпископів, які, однак, були зобов’язані коритися владі митрополита. Заборонялося, принаймні тимчасово, приймати в ченці тих кандидатів, які не були на послуху у Свято-Микільському монастирі, де перевіряли міцність віри і знання основ православ’я, моральні якості кандидатів. Таким чином, сито, яким просіювали кандидатів у монахи, ставало щільнішим, отже, поліпшувався відбiр гідних кандидатів. Ченці повинні були жити лише в монастирях, а не в миру. Були прийняті й інші статті, які мали запобігати порушенню моральних норм.

Прийняття катехізису («Викладу віри Церкви…»), що було центральним питанням на Соборі, засвідчило його беззаперечний успіх. Це питання розглядали протягом 6 з 10 днів Собору, і наслідком стало прийняття фундаментального документа, автором якого були насамперед св. Петро Могила та Ісайя Трофимович-Козловський. Щоправда, Собор унаслідок дискусії вирішив передати деякі пункти на розгляд Вселенського патріарха Парфенія І, який у цій справі листувався з київським митрополитом. Патріарх зрозумів колосальне значення катехізису і вжив заходів, щоб відповідний проект розглянули на Соборі в Яссах. Сприяв цьому й молдавський господар Василь Лупул, приятель і Парфенія, і св. Петра Могили, а до того ж і родич останнього по лінії дружини. Сюди патріарх відрядив екзарха, єпископа Порфирія, а також головного в той час грецького богослова Мелетія Сирігоса. Св. Петро Могила прислав до Ясс своїх представників: Ісайю Трофимовича-Козловського, Йосифа Кононовича-Горбацького, ректора Києво-Могилянського колегіуму, Ігнатія Оксеновича-Старушича. На Ясському Соборі 1642 р. був рішуче відкинутий кальвіністський катехізис псевдо-Лукариса. Після жвавих дебатів та дискусій, які тривали до 30 жовтня, були обговорені й ухвалені поправки до українського проекту.

Перероблений проект катехізису вислали з Ясс на затвердження до Константинополя та до інших трьох православних патріархів, крім московського. Він дістав їхню схвальну оцінку і з певними поправками був затверджений на підставі рішень Собору архієреїв та духовенства Вселенським патріархом Парфенієм І 21 березня 1643 р. Таким чином, велика мрія св. Петра Могили здійснилася: «Православна Церква мала нарешті книгу, котру могла показати всім як свою символічну книгу». На жаль, справа з виданням катехізису затяглася через падіння патріарха Парфенія І. Тоді ініціативу знову перейняв св. Петро Могила й видав скорочений варіант катехізису «діалектом руським» та польською мовою в Києві наприкінці 1645 р. – «Собрание короткой науки о артикулах віри православно-кафолической християнской» («Zebranie krótkie…»). Без сумніву, він планував видати й Великий катехізис, тобто повний варіант книги, але це вимагало значно більшого часу. 30 травня 1646 р. нове видання скороченого катехізису св. Петра Могили вийшло у Львові в друкарні львівського єпископа Арсенія Желиборського, а у 1649 р. книгу перевидали в Москві. Протягом ХVІІ—ХVІІІ ст. було здійснено 25 видань цього твору в Україні та в Росії, відомі близько 20 видань румунською мовою, 16 – грецькою, є також видання англійською, болгарською, голландською, німецькою, сербською, угорською мовами. Значення видання скороченої версії катехізису важко переоцінити. Мали цілковиту рацію О. Крижанівський та С. Плохій, підкреслюючи, що «адекватної відповіді на цей виклик [Реформації та Контрреформації. – Ю. М.] не спромігся дати жоден із відомих тоді православних центрів Сходу», не кажучи вже про Москву. Катехізис діяв на всій території Російської імперії до 1867 р., коли його замінив катехізис московського патріарха Філарета, який, однак, активно використав плід праці свого попередника – св. Петра Могили.

Одночасно з написанням «Ісповідання»