read-books.club » Сучасна проза » Саламандра (збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Саламандра (збірник)"

245
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Саламандра (збірник)" автора Стефан Грабінський. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 90
Перейти на сторінку:
дівок, який переривався широким реготом залицяльників. Якась напівгола жінка танцювала на столі у такт до гри мандолін. За шинквасом дрімала ще молода, але вже знищена дівчина.

Я всівся за одним із столів і зажадав горілки. Треба було з порогу ввійти в темп «Рудої Берти» і боєм здобути собі право громадянства. Відтак почав хриплим, штучно розладнаним голосом підспівувати інструментам, імпровізуючи куплети, приправлені шибеничним сентиментом.

Успіх був цілковитий. Я виявився оточеним знаками визнання. Після хвилинної перерви пішли численні питання. Представився їм як збіглий із в`язниці вламувач із багатим і плідним на епізоди минулим. Розпочалася щира балачка, у якій я здобувався на грубі дотепи, оповідаючи численні казки з тисячі й одного злочину, свої пригоди з владою, агентами поліції й таке інше. Одночасно непомітно стежив за «двійником». Той у мить мого вступу на поріг корчми стояв посеред кімнати, оточений громадою товаришів, якій розповідав щось архізабавне, бо час від часу вибухали вони залпами сміху: брат Стахур був, очевидно, дуже дотепний.

Тепер я міг ближче придивитися до нього при світлі. І після уважного вивчення ствердив із задоволенням, що цю людину категорично не можна було назвати двійником професора Челяви. Справді, був навдивовижу до нього подібний, але не ідентичний. Старанний аналіз рис усував будь-які сумніви. Одночасно складалося враження, що різниця між обличчям Челяви і брата Стахура утворилася наче поступово, з плином часу; мимохіть насувалася думка, що обидва мали колись обличчя цілком однакові, які згодом внаслідок відмінних умов життя порізнилися, зберігаючи в головних рисах спільні елементи.

Причини такого розходження могли полягати як у переживаннях духовних, так і фізичних. Обличчя Стахура носило сліди розпусти і нічних гулянок; з-під чудово збудованого чола Челяви дивилися його глибокі очі, але ніби зневолені чужим йому виразом – інтелігентність ученого вступила тут у дивачну змову з розбещенням. Були це дві надзвичайно подібні до себе, але все ж різні особистості.

Зауважив я ще й іншу, дужче окреслену різницю. Через чоло Стахура бігла повздовжня борозна, як від розтину гострим знаряддям або склом, мабуть, слід якоїсь пригоди, якими, без сумніву, було багате його життя. Але найбільше примушувала замислитись одна особливість, яка одразу ж впадала в око. Професор припадав на одну ногу, коли ж рухи Стахура виказували такий самий ґандж, але з протилежного боку – виразно кульгав на ліву. Ця різниця (а одночасно подібність) давали багато для роздумів.

Я вирішив ближче познайомитися з його вдачею та психікою, наразі обмежуючись спостереженням на відстані.

Він поводився гучно, почуваючи себе тут, як удома. Розмовляв хрипким голосом, знущально-жартівливим тоном. Невдовзі я зауважив, що, попри цілковито підлаштовану до оточення зовнішність, його тут вирізняють. Це випливало з поведінки гостей, із певної напівсвідомої пошани, з якою до нього зверталися. Можливо, через те, що він цинізмом перевершував усіх, можливо, з іншої причини. Переходив від групи до групи, випивав, поплескував покровительськи по плечах і заохочував до жартів.

У такий спосіб наблизився і до кількох апашів, що сиділи поруч із моїм столом. Негайно звільнили для нього місце і підсунули чисту склянку. Хтось із товариства почав щось розповідати. Розповідь, здається, зацікавила його, бо розсівся вигідніше і, запаливши люльку, прислухався небайдуже.

Зацікавлений, я теж напружив слух, щоби вхопити хоч би кілька слів.

Апаш із переможною посмішкою на товстих губах розповідав огидну історію, в якій виродження змагалося з тваринністю.

Стахурові, очевидно, оповідь дуже припала до смаку, бо постійно усміхався, підливав йому вина і переривав час від часу питаннями про подробиці.

Але саме ці питання являли мені його в цілком новому світі. Були навдивовижу інтелігентні, ставилися, сказав би, методично. Коли я дивився на нього, як сидів розпертий на стільці, з очима, встромленими в оповідача, кидаючи часом якесь зауваження, так само безсоромне, як і влучне, – мимохідь порівнював його з професором Челявою. Стахур, здавалося, просто-таки вивчав товариша, який, не підозрюючи цих (очевидних для мене) намірів, вивертав «нутрощі» з наївно-безсоромною відвертістю. Коли закінчив, Стахур сипнув на прощання блискучим жартом і наблизився до мого столика. Побачивши це, я почав вигадувати довгу історію, в якій нібито відігравав першу роль; розповідав широкоплинно, забарвлюючи тему стереотипними виразами з підміського жаргону.

Слухачі, зауваживши наближення брата, пропустили його ближче; він всівся поруч, не спускаючи з мене ока. Погляд його, швидкий і пронизливий, заважав мені; я почувався незатишно. Але Стахур мовчав і не перешкоджав мені, часом трохи посміхаючись. Потім, нічого не кажучи, відійшов у глиб залу.

Коли біля мене трохи порідшало, і корчма поволі почала порожніти, несподівано присів поруч зі мною, довірливо беручи мене за рам`я:

– Гадаю, товаришу любий, ми будемо друзями. Здається мені, ми птахи з одного гнізда.

У переконанні, що це лише звична для «Рудої Берти» форма втаємничення, я дзенькнув об його склянку на знак братерства. Але вираз мого обличчя в цю мить явно йому не сподобався, бо з лукавою посмішкою зауважив:

– От, лишень без цих стилізацій. Зі мною не тра. Що іншого тамті, – з погордою вказав він на зал. – Ми споріднені душі; бачу тебе наскрізь… Ану ж, признайся, прийшов сюди на студії, га?

Захоплений зненацька, я дивився на нього в остовпінні. Поволі зорієнтувався. Не бажаючи до кінця розкривати карти, стишеним голосом представився вибитою з колії людиною, колись літератором, що нині від злиднів і розпачі шукає втіхи в пиятиці та спілкуванні з каламуттю. Повірив.

– Видиш, братчику, відразу вгадав, що тут щось світить. Але якось піде. Будемо разом студіювати, може, щось із того видлубаєш. А варто – дуже, дуже! Що за типи, що за люди! Панорами божевілля, пандемоніум жадань, розквіт злочинства! Пишні вияви! Чув-єсь, що той зарізяка з-під вікна теревенив перед хвилиною?

Я зробив ствердний рух головою.

– А знаєш… Ага, як ся пишеш?

– Казимир Дзержба, – вигадав я щось похапцем.

– А знаєш, Дзержбо, що у тому всьому найчудовіше?

Я подивився на нього запитливим поглядом.

– Те, що жоден із цих добрих людей не припускає, що за ними спостерігають. Нібито розмовляєш з ними, підтакуєш, додаєш – а все зумисне, згідно з планом, методично. На шнурку їх воджу.

– Слухай-но, Стаху, – обірвав я його, – а тобі це нащо?

– Задля аматорства, звичайно. Такий собі дилетантизм. Розумієш? – відказав швидко.

– Розумію. Тебе це забавляє?

– Так, так. Вроджена схильність до вивчення людської підшивки. Зрештою, мені тут добре. Потребую їх, не міг би вже жити інакше. Поза тим люблю багенце. Це моя стихія.

– А давніше?

– Як то давніше? Маєш на думці моє минуле? Гм, так було більшменш від ранньої молодості. Завше щось тягло мене до цих нір. От, така собі нічна людина.

– І цього

1 ... 25 26 27 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Саламандра (збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Саламандра (збірник)"