Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"

щонайменше кілька показових моментів. Передовсім, це — кризовий стан, який загострюється під час ініціації, та різноманітні способи «потрапляння» в змінені стани свідомості. Шаманська ініціація передбачає досвід «вмирання» чи «смерті», тоді спочатку виникають видіння розтинання власного тіла, а згодом, коли шаман знову воскресає — міфічне переродження його духу. Після ініціації триває ритуал камлання, за допомогою якого шаман входить у транс. Ця процедура застосовувалася з метою звільнення душі від тілесної оболонки і відпускання її у мандрівку іншими світами, де вона повинна знайти духа, який негативно впливає на людей та їхній світ. Шляхом домовленості або боротьби з духом душа повинна була примусити його відмовитися від того підступного наміру.

Дуже схожі сюжети використовує Джозеф Кемпбел, аби показати, що мотив подорожі іншими світами є універсальним для архаїчних культур. Світи, що відкриваються шаману під час камлання, пов’язані з «роботою» несвідомого. При камланнях виникає особливе налаштування, яке відрізняється від гіпнотичного або будь-якого іншого відомого в «розвинених» культурах варіанту зміненого стану свідомості[62].

А тепер дозволимо собі короткий опис ритуалу. Камлання супроводжується монотонними ударами в бубон. До ременя шаманського костюма прикріпляються металеві підвіски та дзвоники, які дозволяють зчинити сильний шум. Деякі відчуття, близькі до шаманських, можуть виникати у рок-музикантів, які зазнають оглушливого впливу сили звуку, виконуючи найрізноманітніші вокальні партії чи танцювальні рухи. Різкі ритмічні звуки здатні викликати процес гальмування в корі головного мозку. В результаті виникає так званий «змінений стан свідомості». Головна особливість камлання полягає в тому, що шаман самочинно входить у транс, а інші — вже під його впливом. Він здатний контролювати глибину й ступінь свого занурення в змінену ситуацію.

Виявляється, шамани мають здатність контролювати свої екстатичні стани. Це підтверджується наявністю в них розвиненої нервової конституції. їхня пам’ять і здатність до самоконтролю теж доволі висока. Цим шаман виявляє спроможність до спілкування з духами й черпає з потойбічних джерел значну силу. Ознакою сили шамана є його дух-помічник, головною метою шамана є лікування тіла і розуму. Він повинен зручно почуватися в двох реальностях: повсякденній і надчуттєвій, проникнути куди можна лише в стані трансу, що змінюється від легкого забуття до глибокої коми[63].

Отже, шаманство є специфічним феноменом, який створює середовище, що стимулює певні стани, від яких залежить психічна активність людини. У звичайної людини свідомість контролює дуже невелику частину її психічних процесів, які функціонують й утворюють її складний внутрішній світ. Роль шаманів указує на проблеми людського психічного життя, котре, як щойно ми розглянули на деяких прикладах, є надзвичайно обмеженим і важко піддається внутрішній регуляції.

Містерійний шал

Звернувшись до прадавніх містерій, можна віднайти чимало причин, які спонукали людей об’єднатися в особливі спільноти. Призначення такого згуртування полягало в спробі відтворювати драматичні сюжети міфів і супроводжувалося багатьма небуденними атрибутами: спільною містичною ходою, дивними заклинаннями, сексуальними оргіями тощо. Навряд чи всі учасники сповна розуміли сенс містерій. Адже більшість із них уважала, що вони стосуються передовсім чергування циклу сезонів. А це неабияк вплинуло на сучасну інтерпретацію таїнств. Уже йшлося про те, що містерії формувалися насамперед як групові дії, під час яких відбувалася зміна стану свідомості заледве не всіх учасників і то в такий спосіб, аби предмет їхньої віри ставав якомога доступнішим. Отже, на відміну від шаманізму, містерії постають як колективний психічний інструмент впливу на індивіда.

Напевно, найбільша заборона, яка розповсюджувалася на таємничі осередки, стосувалася розголошення секретів, пов’язаних із призначенням ритуалів. Адже знання, приховане від посполитого люду, відкривало можливість встановити зв’язок між двома світами — земним і позаземним. Попри все, шлях пізнання істини й осягнення таїни життя кожна людина повинна була здійснити індивідуально. До того ж мудрість полягала в тому, що не все слід прагнути збагнути розумом, найбільш сокровенні речі належало переживати власним єством[64].

Отже, стародавні містерії були пов’язані з осяганням таємниці людського буття. Для участі в них наслідувачі мусили отримати посвячення, якому мав передувати стриманий спосіб життя. Попередній етап був конче необхідний, адже людина без належної підготовки не зможе побачити сокровенне. Для кожного, хто бажав долучитися до пізнання Іншого, дійсність втрачала свою споконвічну стійкість і безумовну цінність. Іноді для швидкого самозабуття містерійні ефекти підсилювалися дією різного ґатунку галюциногенів. Якщо релігійні дійства таки супроводжувалися використанням подібних засобів, то в повсякденному житті на їхнє вживання могла бути накладена заборона. Роль збудника здебільшого полягала в знятті перепони, щоби розширити горизонт зустрічі з Іншим. Хоча добре відомо, що у великих групах людей учасники здатні синхронно змінювати свій стан свідомості, часто обходячись навіть без жодних додаткових стимуляторів. Подібні феномени вивчає, зокрема, психологія натовпу, а висвітлені приклади масового збудження спостерігаються також і в царині колективного несвідомого.

Перші містерії сягають багатьох давніх східних обрядів, як-от: культ Осіріса та Ісіди в Єгипті, Тамуза у Вавилоні, елевсінські й орфічні містерії, самофракійські таїнства (на честь заступників мореплавства Діоскурів-Кабірів) у Греції, запозичені зі сходу містерії Кібели, Мітри, Вакха й Аттіса в Італії та чимало інших. Елементи пізніх античних містерій згодом стали складниками християнського богослужіння[65].

Проілюструємо деякі міфологічні образи ритуалами, які їх супроводжували