Читати книгу - "Таврований"

Та ніч не відрізнялася від інших. Довгих, з болісними думками про дім і сім'ю, про свободу і справедливість. Коли в маленькому віконці з ґратами показалось тьмяне світло, Семен Васильович пробрався до нар, викликаючи обурення співкамерників, оглянув свого друга. Тіло не видавало жодних ознак життя.

Він поштовхав батюшку сильніше. Ніякого руху. З тривогою прощупав руку. Пульс не прослуховувався. І він зрозумів, що це все.

Потім став на коліна, як перед іконостасом, і так простояв до ранку.

Першим прокинувся Віталій.

— Що стоїш, як бовдур? — Запитав невдоволено.

Семен Васильович крадькома змахнув сльозу, відповів:

— Батюшка… помер.

Камера заворушилася. Викликали охоронця. Він організував людей. Труп отця Никодима забрали.

В камері довго стояла тиша.

Лише Іван Васильович вимовив тихо:

— Нема кому тепер нам поспівчувати.

Генеральний секретар ЦК ВКП (б) Йосип Віссаріонович Сталін терміново викликав до себе наркома оборони і голову Революційної військової ради СРСР Климента Єфремовича Ворошилова. Климент Єфремович відносився до того вузького кола соратників, якому Йосип Віссаріонович повністю довіряв. Він в числі небагатьох називав Сталіна «Коба», говорив йому «ти».

— Зайди, Клим. І візьми матеріали, які стосуються конфлікту з японцями на озері Хасан, — сказав генсек.

Незабаром в його кабінет в Кремлі зайшов невисокого зросту, у військовій формі, в хромових чоботях, чоловік з вусиками, з волоссями, вже місцями охопленими сивиною, з ямкою на підборідді, з кирпатим червоним носом. Легендарний полководець Громадянської війни, перший Маршал СРСР. Його ім'ям називалися міста і села, заводи і фабрики, кораблі і танки. Це про нього співалося в популярній пісні:

Климент Єфремович народився в 1881 році в с. Верхнє Катеринославської губернії, в сім'ї колійного обхідника. З семи років вибирав колчедан на шахтах, пас худобу, закінчив два класи земської школи. У 1896 поступив на завод в Алчевську, але за революційну діяльність його звільнили. Він нею займався аж до революції.

У 1918 Ворошилов сформував 1-й Луганський соціалістичний партизанський загін для відсічі наступаючим німецьким військам. Незабаром його призначили командувачем 5-ю Українською армією. Козацьке військо Краснова спільно з німецьким командуванням завдало поразки армії Ворошилова.

Навесні 1919 року під керівництвом Сталіна займався обороною Царицина, показав себе особисто хороброю людиною, але некомпетентним у військовій справі. Коли Сталін виїхав з Царицина, Л. Д. Троцький відсторонив Ворошилова від командування.

Потім його призначили наркомом внутрішніх справ Української Радянської Республіки. У 1921–1924 роках Ворошилов командував Північно-Кавказьким військовим округом. У 1925 став заступником М. В. Фрунзе, а після його смерті Климента Єфремовича призначили наркомом з військових і морських справ і головою РВС СРСР. У статті «Сталін і Червона Армія» Ворошилов поклав початок легенді про Сталіна, як про головного полководця Громадянської війни.

Ось цей Ворошилов зайшов у кабінет до Йосипа Віссаріоновича. В руці він тримав папку для доповідей з матеріалами, які стосувалися конфлікту біля озера Хасан.

Сталін тепло привітався з Климентом Єфремовичем, запросив сідати. А сам неквапливо відмірював кроки по кабінету. В темно-зеленому костюмі і хромових чоботях. Набивав трубку, час від часу погладжуючи свої чорні пишні вуса.

— Що там по озеру Хасан? — Нарешті, спитав з грузинським акцентом.

— Назріває конфлікт, товариш Сталін.

— Я б попросив: детальніше.

— Озеро Хасан розташоване в гірській частині Приморського краю. На захід його знаходяться сопки Заозерна і Безіменна. Їх висоти порівняно невеликі, але з їх вершин прекрасно проглядається довколишня місцевість. Ми вважаємо сопки Заозерна і Безіменна своїми. Японці почали оспорювати ці висоти.

Йосип Віссаріонович зупинився. Постояв у роздумі.

— Чого вони хочуть?

— Вони вважають, що на сопці Заозерній наші прикордонники на кілька метрів заглибилися на їх територію. Хочуть, щоб ми повернулися на колишні позиції.

— Вони сильно багато хочуть, але нічого не отримають.

— Вони зовсім знахабніли, постійно порушують наш кордон. Влаштовують провокації, — додав Ворошилов.

Сталін обійшов стіл, сів на стілець навпроти наркома.

— Провчити японців треба. Щоб зрозуміли, з ким мають справу, — сказав. — Але щоб цей локальний конфлікт не переріс у повномасштабну війну.

— Наша доблесна армія готова провести військові дії в найкоротші терміни і з мінімальними втратами, — запевнив Йосипа Віссаріоновича нарком.

— Дивись, Клим, справа серйозна. Не схиб.

— Постараємося.

— Я б зайнявся конфліктом персонально…

Командування розташованого на сопках загону тричі запитувало штаб Далекосхідного округу дати дозвіл на заняття висоти Заозерної, щоб створити на ній свої спостережні позиції. Такий дозвіл воно отримало. Обладнало на сопці окоп з дротяними загородженнями, висунувши його на кілька метрів на суміжну сторону.

Японці тут же виявили порушення. Вони передали в наркомат закордонних справ СРСР ноту свого уряду з вимогами «покинути захоплену маньчжурську землю» і відновити на Заозерній «кордон, що існував там до появи окопів».

У відповідь радянський представник заявив, що «жоден радянський прикордонник і на вершок не поступиться на суміжну землю».

… Після розмови зі Сталіним Ворошилов повернувся у свій кабінет. Зв'язався зі штабом Окремого Червонопрапорного Далекосхідного фронту (ОЧДФ). Взяв трубку командувач фронтом Василь Костянтинович Блюхер.

Ворошилов став розпитувати про становище на озері Хасан.