Читати книгу - "Кривоклят"

надміру нормальною родиною, але все це ані найменшим чином не пов’язано з моїм завданням, яке було б мені дано, незважаючи на те, яких я мав би батьків — нормальних чи люблячих, турботливих і таких, що поважають мою окремішність, а тому геть ненормальних, однак кожен із цих розумових злочинців, які щодня посилають на друкарські преси найгірший гній, добутий зі своїх гніздоподібних черепушок, замкнених у гніздоподібних офісних боксах якоїсь із медіа-корпорацій, почувався покликаним снувати далекосяжні міркування про нормальність або ненормальність моєї родини та її зв’язку з так званою ненормальністю. Чи вплинула смерть дружини на поведінку Кривоклята? Чи винна смерть дружини Кривоклята? Випадок дружини (дивись реконструкцію на п’ятій сторінці) — чи тому Кривоклят нищить твори мистецтва? Якби я був на вашому місці, пане Кривокляте, сказав Цеєтмаєр, це обсмоктування пресою смерті дружини довело б мене до розпачу, вже обсмоктування пресою смерті моєї власної дружини доводить мене до розпачу, але я, зрештою, сам у цьому, принаймні на думку різних осіб, винен, зрештою, мене слід звинувачувати в смерті моєї дружини, яку я і насправді вбив, яку я насправді не лише вбив, а й порізав на шматочки набором спеціальних інструментів для моделізму, мовив Цеєтмаєр, тому і той, і інший можуть вважати, що обсмоктування смерті моєї дружини пресою є в якомусь сенсі правильним, і якщо навіть воно для мене мучівне, якщо доводить мене до розпачу, цей розпач заслужений, це форма суспільного покарання, це ганебний стовп, за словами Цеєтмаєра, оскільки ми пишаємося, що не вдаємося до середньовічного покарання ганебним стовпом, але, певна річ, вдаємося до нього на всю губу, свідомо оточуючи реставраційною опікою історичні ганебні стовпи на ринках середньовічних містечок, щоб показати, наскільки ці пристрої неуживані, тоді як сама кара вживана, тільки за допомогою ефективніших пристроїв; однак на вашому місці, пане Кривокляте, якщо ви не винні в смерті своєї дружини, якщо вона для вас, навпаки, є найбільшою життєвою трагедією, Найбільшою, погодився я, На вашому місці, пане Кривокляте, це обсмоктування смерті дружини схильними до психологізації журналістами, цими розумовими злочинцями, доводило б мене не лише до сказу, а й передусім до глибокого розпачу. Чи річ у тому, що дружина Кривоклята була йому дорога, тому він нищить коштовні твори мистецтва? Я це читаю й одразу ж бачу те гніздо й гніздоподібну голову, у якій ця думка, чи радше бездумність, народилася, гніздо, з якого стрімким потоком, властивим усім бездумностям, думка витекла на клавіатуру комп’ютера, а потім — на друкарські преси, оскільки моя дружина, хоч би як була насправді мені дорогою, не мала, щиро кажучи, жодної монетарної вартості, за неї не заплатили б великого викупу, єдина особа, яка хотіла би внести за неї викуп, тобто я, володіла надто обмеженими фінансовими можливостями, а отже, моя дружина не була всіма тими нулями — чорно-жовтими або чорно-червоними, у яких так кохаються журналісти, так само, зрештою, і я не обливав творів мистецтва дев’яностошестивідсотковою кислотою заради їхньої вартості, вираженої нулями, зовсім, зрештою, довільно якимось убогим експертом, до того ж фактом є те, що я почав утілювати своє завдання лише після того, як, сидячи на дивані в тихішій кімнаті, від двору, я дивився на дружину, яка спокійно миє вікно, стоячи на підвіконні, і насвистує шляґер ABBA, а за мить летить униз із п’ятого поверху так, що, поки добіг до вікна, ще чув у голові другу частину приспіву, який вона не встигла досвистати, який, що за нісенітниця, не свистала на льоту, хоча мені здавалося, що я досі чую за вікном, але чув його лише в голові, бо й далі чув його, коли добіг, і згори, з четвертого поверху, бачив, як вона лежить на тротуарі мертва, з жовтою ганчіркою, затиснутою в руці, немовби махала мені на прощання. Але звичного збігу обставин у часі недостатньо, щоб дійти таких простацьких психологізаційних висновків, що до них — для безпеки, певна річ, — журналіст, а можливо, й редактор, додавали знак запитання, оскільки моє завдання з’явилося не через смерть дружини й випливло не зі смерті дружини, а випливло із суспільства і з розуміння цього суспільства, з розуміння його найпринциповіших проблем, якими всупереч тому, про що сурмлять ЗМІ, є аж ніяк не безробіття, економічний спад, інфляція, дефляція, інтеграція, а відмежування людей від зустрічей із творами мистецтва, до того ж неважливо, що люди віддаються так званому спілкуванню з мистецтвом, якщо є йому чужими, неважливо, що вони ходять до музеїв, що ходять до них одержимо й масово, як ніколи раніше в історії, якщо геть розходяться з творами, якщо неспроможні з ними зустрітися бодай на коротку мить, саме з цього драматичного стану речей випливло завдання, а смерть моєї дружини була лише каталізатором того, про що я так часто з нею розмовляв і що ніколи в наших розмовах не набирало аж такої радикальної форми, як завдання, але після смерті моєї дружини зненацька стало зрозумілим; смерть моєї дружини становила додаток до розуміння, яке раніше в розмовах із нею було лише частковим розумінням, а тепер стало розумінням повним, пояснював я Цеєтмаєрові, хоча, певна річ, нічого не мусив йому пояснювати, оскільки він на льоту й правильно розумів мої речення, поки я не висловив їх до кінця, мушу їх артикулювати, аби самому їх правильно зрозуміти. Цеєтмаєр сидів на ліжку, спершись високо на подушки, з лікарняним столиком, підсунутим якомога ближче до ліжка, і з лікарняною лампою, підсунутою якомога ближче до дерев’яної підставки, яка відслужила своє і яку, сам не знаю як, він проніс контрабандою зі старих, долікарняних часів, підставки, спертої на ковдру, встелену маленькими ковбасками із суміші ґумки, паперу та грифеля, а його права рука, піднесена над папером так, щоб не розтерти рисунок, невтомно ширяла над ним, наче кощавий, схудлий птах, вкривала великий аркуш, який я приніс разом із двома олівцями різної твердості, стругачкою та ґумкою із зали практичних занять і терапії зайнятістю, отже, вона вкривала цей великий аркуш одним із незвичайних Цеєтмаєрових рисунків, вельми складних і навіть ювелірних, що вражали своїм багатством і точністю зблизька, а здалеку поєднувалися в монолітну й водночас тривожну цілість, до того ж те, про що ми розмовляли, жодним чином не заважало Цеєтмаєрові в його докладній роботі, навпаки, у мене склалося враження, що, коли він рисує, його думки біжать швидше й точніше, ніж зазвичай, і ані зосередження над рисунком, що дивовижно, ані формулювання думок, що насправді також дивовижно, не заважало йому вивести ці