Читати книгу - "Готель між двох світів"

За мить заходить чоловік із кам’яним виразом на обличчі, у бездоганному вбранні. Він підходить до волоцюги.

О’Ніл. Що він вам сказав?

Волоцюга обертається, бачить чоловіка, дивиться на нього зневажливо і, аби додати хоч трохи ввічливості, кидає:

Волоцюга. Доброго вечора!

О’Ніл (роздратовано). Авжеж, доброго вечора!

Волоцюга. Вам що, ґречність пече вуста?

О’Ніл. То що він вам казав?

Волоцюга мовчки збирається.

Волоцюга (ніби прощаючись). І вам доброго вечора.

Незнайомець блискавично кидається до нього, хапає за комір.

О’Ніл. Перекажіть мені вашу розмову!

Волоцюга. Хіба ми з вами так близько знайомі?

О’Ніл. Він критикував Америку? Казав щось комуністичне?

Волоцюга. Пішов ти…

О’Ніл. У ваших інтересах співпрацювати з нами. Інакше…

Волоцюга. Інакше що?

Незнайомець недобре посміхається і виймає з кишені пальта візитівку.

О’Ніл. Агент О’Ніл, ФБР.

Волоцюга (наляканий самовпевненістю нишпорки, його холодною зверхністю). Трясця! Погрожували б краще Аль Капоне!

О’Ніл. А тепер — до роботи! Хутчіш! Мені потрібний детальний звіт.

Ніч. Березень 1939 року.

Місячне сяйво вкриває темно-синій краєвид сріблястими відблисками.

Айнштайн сидить на березі, поруч стоїть гасова лампа, яка розливає тепле золоте заспокійливе світло. З великої полотняної торби він виймає листи; час від часу помічає щось олівцем у нотатнику.

Волоцюга — з виглядом завсідника — сидить неподалік і читає газету.

Раптом він підскакує.

Волоцюга. Нічого собі! У Німеччині на площі привселюдно спалили ваші книжки?!

Айнштайн. Я зрадів, почувши про це. Гітлер може перетворити на попіл наші сторінки — але не зможе спалити думку, адже думка і є вогонь.

Волоцюга. І вигадаєте ж!

Айнштайн. Такий у мене, певною мірою, фах.

Волоцюга знову занурюється в газету.

Волоцюга. Ох уже ж цей Гітлер… Примусове лікування у божевільнях, страти без вироку, агітація серед молоді, примус вітатися вигуком «Гайль Гітлер!»… Чи не перебільшують наші газетярі?

Айнштайн. Краще б уже перебільшували…

Волоцюга. Щоби продати кілька сторінок, журналісти переводять тонни паперу. Держсекретар Корделл Галл так і сказав: преса викохує квіти, які не ростуть у реальному світі.

Айнштайн. Це влаштувало б його, це влаштувало би вас, це влаштувало б і мене. Жахливі вчинки нас так вражають, що ми воліємо вважати їх за вигадку. Заперечуючи жахіття, ми почуваємося кращими — ніби задешево виторговуємо собі чесноти.

Волоцюга. Гарно підмічено! Коли я мав десять років, один приятель пояснив мені, звідки на світ беруться діти. Пісюн потрапляє до щілини… А потім тим самим пісюном пісяють… Його розповідь видалась мені настільки дивною, що я відмовився вірити в неї, заявивши: «Я добре знаю тата і маму — вони ні за що на таке не погодились би!»

Він гмикає. Айнштайн, занурений у похмурі думки, не сміється.

Волоцюга. Даруйте — певно, я заважаю вам нісенітницями…

Айнштайн. Є тільки одна риса, яка має цілковито являти себе у світі, де все відносно: гумор. Я дуже високої думки про ваше почуття гумору. (Повертається до попередньої теми.) Ні, газети не перебільшують: канцлер Німеччини Гітлер втілює те, про що завжди казав, — веде війну та винищує певні прошарки населення.

Волоцюга. Не хотів би я бути німецьким євреєм…

Айнштайн. Таким, як я… (Пауза.) Або таким, яким я був… Я здобув громадянство Швейцарії.

Волоцюга. Але ж ви — єврей? Цього ж не позбудешся.

Айнштайн. Коли я народився, записали, що я — «німецький громадянин єврейського віросповідання». Я завжди глузував із цього: цікаво, чи існує віра, сповідуючи яку, перестаєш бути євреєм?

Волоцюга. То ви не вірите в Бога?

Айнштайн. Якби я увійшов до синагоги, Бог навряд чи впізнав би мене… До речі, єврей — це не тільки релігія… Одного дня я прокинувся іншою людиною: напередодні був німцем, а зранку обернувся на єврея. Що сталося впродовж тієї ночі? Вибори виграв Гітлер. Антисемітизм перефарбував мене на єврея.

Волоцюга. І як вам у шкурі єврея?

Айнштайн. Це ніби фатум. Прив’язує до певних поглядів, гартує характер, спрямовує перебіг думок, збагачує пам’ять. Варто усвідомити своє єврейство — і все, ти у пастці.

Волоцюга (глузливо). Диви, достоту як у скаутів: став євреєм — назавжди єврей!

Вони вимушено сміються. Явно намагаються здаватись легковажнішими, ніж насправді.

Волоцюга показує на стос газет.

Волоцюга. «Заборона на працевлаштування євреїв», «У євреїв відбирають майно», «Євреїв заарештовують»… Ви мали рацію, розливши між собою та Гітлером океан. Тут, у Нью-Джерсі, немає чого боятися.

Айнштайн. Звісно, я вчасно дав драпака. Пунктуальний боягуз… (Піднімає торбу, з якої випадає кілька листів різних розмірів.) Ану ж, угадайте, що це таке!

Волоцюга. Якби листи було адресовано мені, то за вагою боргів, залишених мною за двадцять років у барах…

Айнштайн. Вгадайте.

Волоцюга. Заступниці цноти вимагають від вас поголити вуса?

Айнштайн. Ні.

Волоцюга. Послання від закоханих у вас жінок?

Айнштайн. Я ж не співак, не актор, та й математика, боюся, не додає сексуальності.

Волоцюга (жартівливо). Однак я знав одну теорему — ту, яку склав Піфагор і яка вводила мене в дивні стани… (Серйозно.) По правді, з математикою в мене завжди були проблеми.

Айнштайн. У мене теж! (Серйозно.) Євреї Європи просять