Читати книгу - "Польові дослідження з українського сексу"

А хрєново ти, подруга, виглядаєш — ох, хрєново: на повний сороковник, дарма що сходила постриглася (на героїчну надсаду спромоглася, бо стан такий, особливо вечорами, що раз була замалим не заснула вбраною, i лиш дивно притомний, крiзь липку млу обважнiлого мозку, укольчик страху: та що ж це я, до ручки вже докотилася?! — змусив-таки спустити ноги долi, намацати халат, перебратися й поплуганитися до ванни: i косметику змий, так, ваткою, лосьйончиком змоченою, протри пiд очима, i зубки почисть, спершу "Лiстеринчиком" прополоскавши, дуже добре, молодця, а тепер пiд душ! — а тепер нумо, рушничком розтерлася, а тепер нiчний "Oil of Olay", оно вiн чорнiє на поличцi, спершу на шию, тодi на лиця, цяп-цяп, кiнчи-ками пальцiв, помасажуй трошки, ну от, готово, i слоїчка закрити не забудь — а тепер уже й кладися до лiжка, як Бог приказав), — i все то як мертвому припарка: несподiвано видибаючи собi назустрiч iз випадкових, на повний зрiст, дзеркал, вуличних i крамничних, вона першої митi не впiзнає цiєї бабери в знайомих елегантних строях, i справа навiть не в страхiтливiй шкiрi, вiдразу на кiлька рокiв змарнiлiй (треба б менше курити…) i поплямленiй слiдами од прищiв, i не в брезклому, якомусь обдемкувато-бридливому, мов спущений м’яч, зачерку долiшньої половини обличчя (так i жди: iно розтулить пельку, зараз скиглити почне!), а от — щось невловно змiнилося в цiлiй постатi, в рухах, в ходi: щезла та неповстримна розгонистiсть лiтака перед злетом, що завжди в нiй була, i — знявши димчасто напиленi окуляри, придивлялася: атож, погас зiр — не вдаряли бiльше очi з обличчя прожекторами, а ховались у нього з такою заплаканою мукою, що самiй хочеться чимскорше перевести погляд кудись-iнде. Кажуть, за статистикою пересiчна людина дивиться в дзеркало сорок три рази денно, — сорок три рази денно ти, зi стиском утробного страху, все ще не ймучи вiри, витрiщаєшся на цю мегеру: отже, це я? Вiдтепер i назавше? (I зараз же збирається на плач, уже од без-надiї: вiдчуття, забуте з пiдлiткового вiку). М-да, нi фiга собi. Нi, якби правильне освiтлення, згори i трошки пiд кутом, то ще б туди-сюди, ще щось iз тої давньої дається впiзнати… Ой, я тебе прошу! — кого ти дуриш? Ще взимку, пiд час того перелету, у Франкфуртi, де сидiла скулившись пiд стiною й шпарко строчила в блокнот, невидимим болем спливаючи, — перехожi парубоцькi ватаги цiкаво перечiпалися об неї, пригальмовуючи на ходу: "Hi, girl!", ще пiвроку тому, в Кем-брiджi, за нею упадав суперхлопчище, красень i атлет, шiсть футiв два дюйми, i в плечах стiльки ж, ласкавий як заїнько, з шкiрою наче смуглявий шовк i чистим запахом здорового молодого мужчини, ах який з нього мав бути коханець — гризи тепер собi кiсточки, гризи! — i на її "I’m ten years older than you are" вiдказував, по паузi, трошки заскочено: "You’re lying" — вона й для нього була, щиро й невдавано, просто girl, котра йому подобалась, — а її, замiсть вабити, вже нишком дрочив той непереможний натиск дурного здоров’я, весела й самовпевнена небитiсть, вона-бо була "поетеса гостро трагiчного свiтовiдчуття", як колись писав про неї вдома один прибацаний критик, ая, вона вспадкувала це, як ото групу кровi, i в цiй країнi, з її кодексом примусового щастя, котрий, розумiється, покотом тиражує невротикiв i психопатiв, носила своє iсторичне страждання з викликом, наче породистий пес медаль iз виставки, — ледь-ледь зверхньо осмiхаючись, говорила в довiрливо розкритi роти (слова падали в пiдста-влений келих з вином i коливали блиском поверхню): у вашiй культурi горе — виключно особистого характеру, самотнiсть, любовнi драми, отi клiнiчнi iнцести, котрi сорокалiтнi тiтки буцiмто починають видлубувати на психотерапевтичних сеансах iз дитячої пам’ятi i в котрi я, по правдi, не вельми вiрю — повчащавши рочок-другий до психiатра, ще й не таке згадаєш, — але вам невiдома пiдвладнiсть необорному, метафiзич-ному злу, де вiд вас нi чорта не залежить, — коли зростаєш у квартирi, яка постiйно прослуховується, i ти про це знаєш, так що вчишся говорити — одразу на невидиму публiку: де вголос, де на мигах, а де й змовчати, чи коли перше твоє дiвоче захоплення виявляється приставленим до тебе стукачем, який за рiк доволi халтурно вiдбутої служби — переважно кав’ярняних балачок i валасання по кiнах — бере та й закохується в тебе направду, без дурникiв, i освiдчується — освiдчу-ючи свою кагебiвську мiсiю (роти роззявлялися ще ширше, круглiше: оце життя, заздро гадалося їм, оце real life!), i ще, ще — одначе про це вона вже волiє мовчати, — коли в тридцять рокiв уперше шугаєш у койку з чужоземцем, навальна романтична пристрасть (iз напрочуд приємним пахом дорогого дезику!), до якої вiн, утiм, поставився поважно й став забалакувати про одруження, — i фартило ж тобi, дiвко, в життi на сурйозних чувакiв, кого не вiзьми — усiм зараз кортiло женитись, хвороба така, чи що? мар’яжна пошесть, або, може, мода на поетес? — i той запашний (i нiжний, авжеж!) мужчина спробував справити тобi гардероб, бо твiй власний складався зi старих джинсiв i кiлькох, навiть не богемних — жебрацьких уже, кохтин, — вiн купив тобi двi справжнi сукнi з тонкої вовни, i срiблясту шовкову блузку з пiдкладними плечима, i розкiшний, барви червоного вина костюм, у якому ти вмент спалахнула цiлком уже заморською вродою (басейни, шезлонги, яхти, бiлi гоночнi автомобiлi…), i кiлька пар черевичок (привiт од гоголiвського Вакули — iталiйсь-кi, м’якесенької шкiри стодоларовi "лодочки" ти доношуєш i досi), i ще купу всяких придабашок, сумочку, i метеликовий рiй строкатих шаликiв, i косметику, й дзвiнкi циганськi брязкальця, годинникова браслетка наново вирiзьбила артистичну вузькiсть зап’ястка, а ряснi дармовиси-сережки — високу беззахисну шию, все було дороге, дiбране любовно й зi смаком — i, вперше на вiку затоварена по саме нiкуди, вперше по-журнальному вистроєна, аж самiй од себе заперло дух перед дзеркалом (i так сорок три рази!), — ти впала в нестерпний, ядучий стид, ти вiдчула себе типовою совковою проституткою, що трахається в готелi за пару трусiв, i хоч не прийняти все те добро тобi таки виявилось понад силу, але роман на тому й урвався — ти просто перестала вiдповiдати на його амстердамськi дзвiнки (а вiн тимчасом спiшно оформляв розлучення i таки, здається, трохи чи не оформив), бо, зрештою, що б мала робити в Амстердамi? — i вернулась до чоловiка, возити йому