Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

«Там я буду господинею, матиму своє господарство, свою худобу... Там моє царство й панство!» – подумала Онися й почутила, що її душа заграла. Вона гордо підняла голову й ще раз кинула очима на широку-широку, пишну картину за Россю й навіть не примітила, як з-за густого ліса викотилось пишне сонце, обвите коротким червоним, огнястнм промінням, і пронизало кучеряві важкі верхи дубів. «Там моє царство й панство! Там я буду господинею!» – подумала Онися і спокійна та горда вернулась до хати.

– А що, дочко! Час тобі убиратись до вінця. Затого задзвонять на утреню,– сказала мати, зустрічаючи Онисю на ганку.

Ще не встигла Онися вмитись, в хату поприбігали вже убрані в квітки та стрічки дружки, дочки багатих господарів на селі. Дівчата заплели Онисі коси, поклали на голову стрічки, заквітчали всю голову квітками, наділи червоне товсте намисто з золотими дукачами. Онися наділа дорогу плахту, заткану жовтим та білим шовком, одяглась в ясно-синю юбку з срібними квітками, вбулась в червоні черевички й взяла в руку вишиваний рушник. Задзвонили в дзвін, і Онися з дружками пішла до церкви.

Незабаром приїхав Моссаковський з боярами, а за ним почали з'їжджатись його близькі родичі. Молоді запричастились і, по давньому звичаю, після служби повінчались. Вони вийшли з церкви, а за ними слідком рушили всі люди з церкви й залили улицю. Коло кожного двору в воротях стояли застелені столи, а на кожному столі лежав хліб і дрібок солі.

Кожний господар поздоровляв молодих з хлібом та сіллю. Прокоповичка стріла молодих на ганку, де стояв застелений стіл і лежав хліб та сіль; вона поблагословила молодих хлібом, і одна родичка обсипала їх вівсом, пшеницею пополовині з мідними та дрібними срібними грішми. Дітвора кинулась ловити гроші, лазила по землі, хапалась, штовхалась, пхалась. Декотрі хлопці почали битись. Піднявся шум та галас. Сонце ясно сяло по головах дівчат та молодіть, по чорних головах чоловіків та парубків, котрі ворушились по дворі та кругом ганку, доки молоді пішли в світлицю й сіли за стіл обідати.

По обіді почали з'їжджатись на весілля гості. Наїхало багато сусід. Приїхав і отець Мельхиседек з Мартою. Серед світлиці поставили довгий стіл; на столі поставили соснове гільце, поклали коровай, убраний сухозліткою, поклали шишки. Дружки заквітчали гільце калиною та пучечками з колосків вівса. Онисю посадили на посаді, а за столом посідали дружки, дочки священиків і господарів з села. Дружки співали пісні. Вже сонце стало звертати на вечір, як Онисю вивели з посаду й вона пішла з дружками танцювати в клуню. Музики сіли в одному засторонку, в другому посідали довгі рядки гостей кругом столів, де стояли всякі закуски та напитки. Серед клуні дружки почали танці. Коло обох широких дверей товпилась велика сила народу з цілого села. Ба-гатіші господарі з села з жінками сиділи за столами. Матушки були перемішані з молодицями й тільки одрізнялись од їх білішими намітками, товщим намистом з золотими дукачами та парчевими жупанами.

Сонце зайшло. В клуні посвітили свічки та ліхтарі, а музики все грали, а дівчата з паничами танцювали. На столи почали подавати вечерю. Чарка ходила кругом столів безперестану. Декотрі гості не видержали справи, повставали з-за столів і пішли в повітку на сіно спати. Але всі в той день були ще звичайненькі. Старі держались і не дуже напивались, доки на весіллі гуляли панни та паничі,– їх день був в понеділок. Тільки в глупу північ все затихло. Старі полягали спати: хто таки в клуні, хто в повітці. Матушки розійшлись спати по хатах по селі.

В понеділок раненько попрокидались гості й балакали, лежачи в клуні на сіні.

– А що, отець Мельхиседек, чи шумить в голові після вчорашнього весілля? – спитав Прокопович, торкаючи ліктем свого сусіда.

– В мене така голова, що од одного дня не зашумить,– сказав отець Мельхиседек, потягаючись під кожухом,– може, зашумить аж сьогодні ввечері. А в тебе, отець Степан, шумить?

– Шумить, але, мабуть, од музик, бо щось не дуже хочеться солоних огірків. Сказати правду, нема після чого й похмелятись. Але час уже молодих скривати! А чого це ви й досі лежите? Вставайте, та будемо мерщій скривати молодих, бо вже по чарці хочеться,– крикнув Прокопович на гостей.

Гості ворушились, позіхали, потягались, але ніхто не квапився вставати. Ранок був тихий, але холодненький, так гарно було вилежуватись на м'якому сіні під теплими укривалами.

– Та й ледачі ж з вас люди! – крикнув отець Мельхиседек.– Нема на вас моєї жінки, вона б оце дала вам доброї прочуханки. А доки ви качатиметесь? А де мій дрючок?

Отець Мельхиседек скочив з місця й кинувся стягати з гостей усякі укривала. Охвачені холодом, гості повскакували й хапались за кожухи. Мельхиседек позабирав кожухи й викинув їх за клуню. Гості заворушились, повставали.

Тим часом Прокоповичка з свашками прибрала Онисю, накинула їй па голову хустку, й усі гості пішли з молодими до церкви. Музики йшли за молодими й грали до самого цвинтаря. Молодих скрили й повели з музиками в хату. Онисю завертіли в намітку й повели в клуню до сніданку. Знов в засторонку понакривали столи. Гості обсіли столи навкруги. Музики сіли в другому засторонку. Почалося снідання. В той час в двір понаходили з села приданки та господарі. Молодиці несли в руках даровизну: хто дарував курку, обтикану калиною, хто гуску, хто порося, хто бичка, хто телицю, хто обіцяв на даровизну мішок пашні, улики бджіл. Деякі молодиці приносили сувої полотна, півмітки, клубки. Клуня сповнилась народом. «Князя й княгиню» після подяки за «дари» посадили за стіл. Приданки заспівали й пішли в танець. Почалося друге, старече весілля. Коло обох воріт клуні знов обступили люди, неначе їх обсів рій бджіл. Господарі з села з жінками сідали за столи попліч з священиками та матушками. Вже сонце високо підбилось вгору, а гості сиділи та все снідали до самого обіда. Випили барило горілки й послали по друге. Прокоповичка повиточувала всі наливки, а гості ще не були п'яні.

Тільки що музики перестали грати, а молодиці й матушки танцювати, в клуню ввійшли якісь дві жидівки й один жид. Одна жидівка несла повний кошик курей; друга несла в одній руці кошик з яйцями, в другій держала за ноги дві качки. Жид держав за ноги в обох руках по два півні й ще перекинув