Читати книгу - "Година Бика"

чекати. Багато хто розповідав про незабутнє відчуття зустрічі з новою і небезпечною планетою. Виходиш із корабля на чистісіньке повітря, під нове сонце і, немов дитина, біжиш по ласкавому незайманому ґрунті. Шалене бажання скинути одяг і всім єством зануритись у свіжість кришталево-чистого світу. Щоб босі ноги ступали по м’якій траві, щоб вітер і сонце, торкаючись оголеної шкіри, передавали їй усі відтінки мінливого дихання природи. Дуже небагатьом із сотень тисяч мандрівників на інші світи щастило відчути все це!

— Виходить, скафандри? — спитала Холлі.

— Авжеж! Хоч як жаль! Потім, коли закінчиться імунізація, ми їх знімемо. Без шоломів, лише з біофільтрами — і це вже успіх! Зате ми будемо готові за три-чотири дні.

— Може, це й на краще, — сказала Нея Холлі. — Аналіз води Торманса показав деякі структурні відмінності від земної. Попервах, поки звикнуть до нової води, усі будуть ослаблені.

— Хіба важливо, яка вода? — запитала Фай Родіс. — Даруйте, але я знаю так мало. Якщо вода чиста й позбавлена шкідливих домішок?

— Вибачимо історику давню помилку, — усміхнулась Евіза. — Наші предки довго вважали воду просто водою, поєднанням кисню і водню і зовсім не вміли її аналізувати. З’ясувалося, що вода має складну фізико-хімічну структуру з багатьма елементами. Тисячі видів води — корисної, шкідливої, нейтральної, хоча в простому аналізі вона однакова й абсолютно чиста — зустрічаються в джерелах, річках і озерах Землі. Торманс — інша планета, із своєрідним характером загального кругообігу води, ерозії та мінерального насичення. Ми дослідили, що ця вода в середньому може позначитися на певному пригніченні нервової системи. Проти нього я підібрала таблетки ІГН-102. Тільки не забувайте покласти їх у будь-яку рідину для пиття чи їжі.

— Отже, скафандри, — втрутився Гріф Ріфт, який досі мовчав. — У нас буде одна перевага…

— На випадок небезпеки? — Евіза схилила голову, кинувши погляд на Чеді Даан.

Здогад правильний. Скафандр не піддається ні ножу, ні кулі, ні піропроменю, — підтвердив Ріфт.

— Але голова, найцінніша частина тіла, без шолома піддається, — весело заперечила Фай Родіс. Чеді Даан пильно глянула на Родіс, ніби дивуючись її пожвавленню. Справді, стриману, трохи сувору керівницю експедиції зараз, напередодні випробування, неначе підмінили.

— То як же з пропозицією Чеді? — запитав Ген Атал.

— Ми повернемось до неї пізніше, після акліматизації, — г відповіла Фай Родіс.

Чеді лише міцніше стиснула губи й відвернулась до великої карти Торманса, що висіла над входом до круглого залу.

— Чеді, мені щойно спало на думку, — озвалась до колеги Евіза Танет, — ви вразливо поставилися до комедії, розіграної Фай Родіс і Оллою Дез. Та чи не вважаєте ви, що намір злитися з народом Ян-Ях, маскуючись під дівчину з Торманса, теж має елемент обману? Дивитися чужими очима на відкрите вам, як корінній тормансіанці? Чи не підглядання це?

— Я… так… ні, я уявляла це по-іншому. Просто стати ближ-че до них, живучи однаковим життям, переживаючи одні й ті ж труднощі й радощі, біди й небезпеки!

— Проте маючи можливість будь-якої миті повернутися до своїх? Володіючи могутністю людини ЕРЗ? І щастям опинитися знову в прекрасному світі Землі? — наступила Евіза.

Чеді оглянулась на Родіс, за давньою звичкою оцінювати реакцію свого ідеалу, але зелені очі Родіс дивилися на неї серйозно й незворушно.

— Ні, тут зовсім інше, — мовила Чеді. — Я думала про важливіше.

— Для кого? — Евіза була немилосердна.

— Для нас. А їм, — Чеді показала на карту Торманса, — не буде ніякої шкоди. Адже ми робимо це, щоб не помилитися, щоб знати, як і чим допомогти.

— Насамперед треба дізнатися, чи варто! — сказав Гріф Ріфт. — Може виявитися…

Сліпучий спалах рудого вогню блиснув за вікном прямого спостереження. Зореліт здригнувся. Ген Атал миттю зник у ліфті, а Гріф Ріфт і Дів Сімбел кинулися до дублерів пілотського пульта.

Ще спалах, ще один легкий поштовх корпуса «Темного Полум’я». Увімкнені звукоприймачі донесли страхітливий гуркіт, що заглушив неприємне виття за бортом зорельота.

Люди побігли на місце аварійного розкладу і завмерли біля приладів, ще не усвідомлюючи того, що сталося. Зореліт мчав далі крізь пітьму на нічному боці планети. До термінатора лишалося не більше півгодини. Задзвеніли срібні дзвіночки сигналу «небезпеки нема». Ріфт і Сімбел спустилися з пілотської кабіни, а Ген Атал — з поста броньового захисту.

— Що це було? Напад? — зустріла їх Фай Родіс.

— Очевидно, — похмуро кивнув Гріф Ріфт. — Мабуть, стріляли ракетами. Ми з Ген Аталом це передбачили й тримали увімкненим зовнішнє відбивне поле, хоча воно викликає жахливий шум в атмосфері. Жодних пошкоджень зореліт не одержав. Як відповідатимемо?

— Ніяк! — твердо сказала Фай Родіс. — Вдамо, що ми нічого не помітили. Вони бачили спалахи й знають, що влучили обидва рази, отже, пересвідчаться — наш корабель надійно захищений. Я певна, що інших спроб не буде.

— Мабуть, так, — згодився Гріф Ріфт, — але поле ми залишимо — хай краще виє, аніж усім нам ризикувати від їхнього боягузливого віроломства.

— Тепер я ще більше стою за скафандри, — сказала Евіза.

— Ще й із шоломами СП, — відгукнувся Ріфт.

— Шоломів не потрібно, — заперечила Фай Родіс. — Тоді не буде контакту з жителями планети й наша місія принесе мізерну користь. Доведеться піти на цей ризик.

— Навряд чи шоломи стануть надійним захистом, — знизала своїми прекрасними плечима Евіза Танет.

Нападу на зореліт не повторилося. «Темне Полум’я» перейшов на високу орбіту й вимкнув двигуни, На кораблі ні на хвилину не припинялися приготування до висадки. Біологічні фільтри найретельнішим чином підганяли до носа, рота, вуха семи «десантників». Особисті роботи-супутники СДФ настроювалися на індивідуальні біоструми. Цазва СДФ — від перших літер латинських слів: «слуга, захисник, носій» — визначала назву машини. Найбільше клопоту, як звичайно, було із скафандрами, їх виготовляв спеціальний інститут з найтонших шарів молекулярно перебудованого металу, ізольованого підкладкою, яка не подразнювала шкіру. Незважаючи на неймовірну — для техніки навіть недалекого минулого — міцність і термопроникність, товщина скафандра вимірювалася частками міліметра, і він зовні не відрізнявся від найтоншого гімнастичного костюма з високим коміром, що тісно облягав усе тіло. Людина, одягнена в такий костюм, була схожа на металеву статую, тільки гнучку, живу й теплу.

Вибираючи кольори скафандрів, Олла Дез намагалася представити кожного учасника висадки, особливо жінок, якомога ефектніше.

Фай Родіс, не вагаючись, узяла чорний із синім полиском, кольору воронячого крила, який дуже пасував її чорному волоссю, твердим рисам обличчя і зеленим очам. Евіза попрохала надати металу сріблясто-зеленавого кольору вербового листя. Вона вирішила не міняти темно-рудого відтінку свого волосся і топазових котячих очей. Чорний пояс і чорне оздоблення комірця ще виразніше підкреслювали полум’я її голови.

Чеді